НЕ ЗНЕХТУЙМО УРОКАМИ МИНУЛОГО!

Олеся КОТКЕВИЧ,
студентка факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка

Монографія “Історія російщення українців” присвячена українсько-російським відносинам, розкриває московську політику загарбання та колоніального гноблення в Російській імперії і СРСР, осмислює методи і форми російщення українців, процеси геноциду, лінгвоциду та етноциду.
Українському народові, який упродовж століть виборював свою незалежність, випало долати шлях неймовірних потрясінь і випробувань. Це спричинило деформацію історичної свідомості. І хоч би хто сьогодні протиставляв українців заходу і сходу, Україна як держава є, вона відбулася, вона живе. Чому ж західних українців дехто вважає і не українцями зовсім?
Говорити про відмінності “західняків” і “східняків” підстав немає. А ось деяка різниця між ними існує. У чому ж вона полягає і як з’явилася?
На сході України мало хто може пояснити (так нас учили), що таке Галичина, Волинь, Буковина, Закарпаття, які входять до складу Західної України. Найглибшою національною свідомістю серед цих регіонів та й серед інших областей України вирізняється населення Галичини (сучасна Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська області). Саме тут завжди жеврів і за сприятливих умов першим розгорявся вогник української державності, незалежності й соборності.
Кожна із сусідніх держав, що окупувала той чи інший регіон України після монголо-татарів, намагалася (за винятком Литви) асимілювати українців. Російська асиміляція велася і силою, і “добровільно”. Прикладом силового методу може бути введений 1933 року у РРФСР порядок, згідно з яким українцями записували лише громадян, які народилися в Україні.
Українці як народ збереглися, але значна їхня частина втратила національну свідомість і навіть гідність, уміння жити самостійно, самому дбати про себе, опиратися на власні сили і обирати власну долю. Натомість набули якоїсь інфантильності й безпорадності.
Усе це певною мірою стосується і “західняків”, але яскравіше і частіше, безперечно, проявляється у “східняків”, і не тому, що там первісно були якісь інші українці — ні! А лише тому, що на сході комуністична система зламала три покоління людей, а на заході — лише два, що “східняки” зазнавали зросійщення понад три століття, а більшість “західняків” — лише півстоліття, що “східняки” в Російській імперії не знали демократії, а старшому поколінню “західняків” вдалося “скуштувати” її на практиці.
Двадцять років існування незалежної Української держави засвідчує: боротьба за утвердження української ідентичності триває. Значна частина суспільства не розуміє значущості повернення українській мові та культурі належного їм статусу. Втім, залишається фактом одне — процес нищення українства був тривалим і сильним. Не викликає сумнівів, що проблема, яку досліджують В. Лизанчук і М. Рожик, актуальна і важлива не тільки для вітчизняної, а й для світової громадськості. Оцінити наслідки нищення української культури, мови, російщення українського народу імперською та радянською владою і дати їм належну оцінку стало можливим лише у посттоталітарний період, коли Українська держава здобула незалежність. На основі багатьох історичних та сучасних наукових джерел обґрунтовано і комплексно досліджено функціонування української мови як державної в освіті й політиці. Зроблено вдалу спробу виявити і узагальнити зовнішні й внутрішні причини виникнення мовно-політичної проблеми в Україні, правових та політичних механізмів її вирішення.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment