Михайло ШАЛАТА,
Львів
Видатний представник чеського і словацького національного відродження Ян Коллар повчав слов’ян: “Все ми маєм, вірте мені, діти… Брак нам тільки єдності й освіти”. З освітою відтоді справа суттєво поліпшилася, а ось із єдністю — не вельми. Не буде перебільшенням, перефразовуючи Коллара, нині сказати: “…Брак нам тільки єдності й… просвіти”. Під просвітою розуміємо не лише “світло науки і знання”, а й виховання високої національної свідомості, відповідальності за долю Батьківщини, шляхетності та благородства душі й серця. Іншими словами — гуртувати націю, дбати про її становище, престиж. Цим і переймається найдавніше і найчисленніше в Україні Товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. Саме за високі цілі шанують і підтримують люди це Товариство.
Нині “Просвіта” поширена по всьому українському світу, та особлива честь — належати до “Просвіти” Львівської, бо з неї все почалося (тут Товариство народилося).
Роман Лубківський очолив Львівську обласну організацію Товариства “Просвіта” 23 березня 1996 року — на 128-му році її існування, і керував нею до 26 березня 2000 року. Він був тринадцятим її головою. Його попередниками були відомі культурно-громадські діячі — Анатоль Вахнянин (1868—1870), Юліян Лаврівський (1870—1873), Володислав Федорович (1873—1877), Омелян Огоновський (1877—1894), Юліян Романчук (1896—1906), Євген Олесницький (1906), Петро Огоновський (1906—1910), Іван Кивелюк (1910—1922), Михайло Галущинський (1923—1931), Іван Брик (1932—1939), Юліян Дзерович (1939) та Роман Іваничук (1988—1996). 1939 року, з приходом у Галичину лукавих московських “визволителів”, діяльність “Просвіти” було перервано — багатьох просвітян зайди знищили, заслали на каторгу. Та “Просвіта” діяла в українській діаспорі — в загальному, отже, перерви не було. Роман Іваничук, а після нього Роман Лубківський — перші голови відродженої Львівської “Просвіти”.
Неабиякий обсяг просвітянської роботи Лубківський виконував і до обрання його просвітянським головою — передусім під час керівництва Львівською організацією Спілки письменників України. Блискучий промовець, дотепний імпровізатор, він уміє запалити “і словом, і ділом”. Не випадково О. Гончар у “Щоденникових записах” — у нотатці про письменницький з’їзд — відзначив: “На з’їзді в дебатах поки що найкраще виступив Роман Лубківський. Мужня й благородна душа!”
Велика заслуга Р. Лубківського у тому, що споруджено Музей-садибу Івана Франка в Нагуєвичах, Музей-садибу Маркіяна Шашкевича в Підлиссі, Музей “Русалки Дністрової” у Львові, чимало інших культурно-просвітніх закладів, пам’ятників. Навіть на просвітянській конференції у Львові, коли його обирали головою Товариства, знайшов можливість поговорити про спорудження дрогобицького пам’ятника Юрієві Дрогобичу (Котермакові). А у квітні 1997 року в Дрогобичі довго милувався дивною кометою, щоби потім зафіксувати це у поезії: “Прилетіла в небі/ Над Дрогобичем стала/ Пошанувати Юрія Котермака/ Спом’янути погиблих…/ Підбадьорити люд/ Перед Великоднем/ Україна завершує хресну путь… / Сей народ не погибне…” Ніщо йому не байдуже, до всього діло є — риса істинного просвітянина.
Мабуть, найславнішою українською подією періоду просвітянського головування Романа Лубківського було прийняття 28 червня 1996 року Конституції України. Пан Роман активно працював, коли був депутатом Верховної Ради України першого демократичного скликання, а як керівник Товариства орієнтував 15-тисячний загін просвітян Львівщини, аби пильно стежили за дотриманням громадянами вимог Конституції — передусім щодо належного пошанівку української мови як мови державної.
На той період припали дві значні дати, у проведенні яких “Просвіта” і особисто Р. Лубківський узяли особливо активну участь: 140-річчя від дня народження І. Франка та 130-річчя “Просвіти”. З нагоди просвітянського ювілею Р. Лубківського було нагороджено орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.
Були у цей період і сумні події: підступне вбивство ворогами української державності нашого національного героя В. Чорновола, війна у Косово, — а з країнами колишньої Югославії Р. Лубківський тісно пов’язаний творчими інтересами.
Чотири роки, коли Роман Лубківський керував просвітянами Львівщини, це час поглиблення міжнаціональних зв’язків “Просвіти”. Як визначного поета й перекладача зі слов’янських мов, як нещодавнього Надзвичайного і Повноважного Посла України в Чехії і Словаччині, Р. Лубківського знають і поважають у країнах Слов’янщини і не тільки, і це, безперечно, сприяло зміцненню авторитету Львівської “Просвіти”.
В основі кожного просвітянського виступу Р. Лубківського — відповідальне державницьке мислення. У статті “Наше Товариство потрібне Україні: ми будуємо державу”, наголошуючи на потребі активізації українського національного відродження, він заявив: “На широкий європейський і світовий простір наш народ вийде не безликим і безголосим, а самобутнім, духовно багатим і щедрим”.
На жаль, з вини нинішніх керівників України українська національна культура поки що, по суті, не під опікою держави, а під опікою “Просвіти”, яка ніколи не була багатою, а нині — й поготів. Виступаючи 30 листопада 1996 року на V Всеукраїнському з’їзді “Просвіти”, Р. Лубківський не без болю та обурення констатував: “24 серпня цього року всі, хто переходив від Майдану Незалежності до станції “Золоті Ворота”, могли бачити кобзаря, який співав, заробляючи милостиню. А в цей час у Палаці “Україна” виступав Кобзон. Він на якийсь час заволодів увагою сановників, а кобзар як сидів між тими символічними назвами, так і досі там сидить. Ось така вона, наша гірка українська правда”.
Не одне звернення і не один лист протесту надіслав Роман Лубківський від імені “Просвіти” й від себе особисто на адресу Президента України Л. Кучми, інших високопосадовців з приводу ганебного становища культури й політики в Україні. Він вимагав від Президента і від “не перших, але й не других” осіб держави, щоб вони не ображали і не зневажали державної, української мови й не дозволяли цього робити іншим; щоб не заохочували в Україні насаджування чужої, колоніальної мови; щоб Л. Кучма скасував свій указ — дозвіл складати вступні іспити у вищих навчальних закладах України російською мовою; щоб належно було вшановано пам’ять жертв більшовицьких репресій в Україні; щоби були покарані запеклі українофоби, які в стінах Верховної Ради України побили голову Всеукраїнської “Просвіти”, народного депутата П. Мовчана; щоби звільнили від оподаткування українську книгу тощо.
Хтось, — можливо, не без лукавства, — закине: “Чи повинна “Просвіта” займатися політикою?” Відповідаючи на подібне запитання, Р. Лубківський в інтерв’ю “Просвіта” — вчора, сьогодні, завтра” сказав: “Виключити себе з політичного життя — означає шкодити собі, українській ідеї, послаблювати нашу державу”. Врешті, як писав “дєдушка русской рєволюції”, для людини, яка прийде до крамниці, є хліб чи нема хліба — це вже політика.
У зв’язку з цим слушно сказав Роман Лубківський на просвітянському з’їзді: “Просвіта” буде мати своє обличчя під час виборів”.
Отже, Товариство суттєво впливало, впливає і впливатиме на суспільно-політичне життя держави. Діяльність Лубківського на просвітянській ниві була дуже корисною і результативною.
Звичайно, не все задумане вдалося здійснити. Були певні прорахунки, закиди недругів, не без того, що й ворогів. Та як сказав Спіноза: “Той не є особистістю, хто не має ворогів”.
А втім, просвітянська діяльність Романа Лубківського триває. У нього завше багато ідей, цінних пропозицій. Зараз він клопочеться відбудовою церкви Св. Духа у Львові — церкви Львівської духовної семінарії, де молилася “Руська Трійця” (Шашкевич, Вагилевич, Головацький) за національне відродження України. Дай Боже якнайшвидшого втілення цього його задуму.
