Славетні “Козацькі могили” мають багатющу історію — страдницьку і величну. Про це священне для України місце вийшло тисячі публікацій у пресі, кілька сотень книжок. Водночас у цьому інформаційно-художньому просторі донедавна не вистачало масштабного фотоальбому, який візуально зібрав би вікову долю поля Берестецької битви — з перемогами та поразками, відвагою козаків, пошануванням пам’яті… Наразі ж і цю прогалину заповнено.
Євген ЦИМБАЛЮК,
Рівненська обл.
У фотокнизі “Козацькі могили” (повноколірний зі статтями українською та англійською мовами) відтворено унікальні історичні, архітектурні та мистецькі пам’ятки яскравих, героїчних і водночас трагічних сторінок періоду визвольної боротьби українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Основою книжки є відображення подій, пов’язаних з битвою під Берестечком. Фотолітопис також знайомить з Національним історико-меморіальним заповідником “Поле Берестецької битви”, козацьким меморіалом, створеним на місці битви. Автор веде шанувальників української минувшини місцями, пов’язаними з перебігом тих історичних подій, пропонує своєрідні віртуальні відвідини Свято-Михайлівського та Свято-Георгіївського храмів, розташованих на острові Журавлиха, відкриває широченну палітру експозиції музею, що створює чітке уявлення про козаччину.
Окремою темою видання є святкування Днів пам’яті героїв у різні роки, пошанування духівництвом, українськими патріотами, митцями, усіма небайдужими пам’яті про минувшину. У фотоальбомі є мальовничі краєвиди тутешніх місць, зображення унікальної флори та фауни, що робить видання цікавим, мистецьким і пізнавальним.
— Коли виникла ідея про презентаційний фотоальбом, пов’язаний з “Козацькими могилами”, сама душа підказала — цю ідею треба неодмінно підтримати, — каже генеральний директор ПП “Агро-Експрес-Сервіс” Сергій Костючко, — і не тільки тому, що кожного року люди з різних регіонів України, зарубіжжя приїздять у село Пляшева, щоб віддати шану загиблим героям; і не тільки тому, що на території села розташована одна із дільниць нашого сільськогосподарського підприємства… “Козацькі могили” — це своєрідний символ нашої держави, нашої історії, і священний обов’язок сучасників — берегти його, збагачувати духовні надбання і традиції, пов’язані з ним. Примножувати, хто чим може. Ми ж, приміром, завдяки ефективному господарюванню матеріально підтримали проект і отримали від цього велике задоволення, адже видання — надзвичайно вартісне в духовно-патріотичному плані.
— У фотоальбом увійшло усе краще, що мені вдалося зафіксувати фотооб’єктивом за останні десять років, — розповідає Анатолій Мізерний. — Ці місця рідні з дитинства і такі поняття, як “козаччина”, “поле Берестецької битви”, “Козацькі Могили”, я увібрав у себе з вранішнім молоком, з розповідей дідусів, коли пасли разом корів, зі спогадів прабабці Югенки. Вони переказували козацькі історії, розповідали про те, як збиралися возвести велетня-дзвона, як потайки від влади вшановували пам’ять козаків. Воно й не дивно, адже моє рідне село Рідків від отих святих місць кілометрів за три буде. Ще змалечку, спочатку з прабабцею (переважно у великій хустці за плечима), потім — з бабусею пішки, а згодом — з татом (уже садовив на раму ровера) — діставався на козаччину. То було святе. То було свято душі. Без мітингів і шашликів. Без політичної самореклами і шароварщини. Люди просто йшли, аби віддати шану героям-звитяжцям, поставити свічечку, і мовчки, про себе, проказати молитву. Це вже пізніше — поспілкуватися з екскурсоводами, помилуватися тутешніми краєвидами. Пам’ятаю, щороку, як тільки сходили сніги і поля трішки підсихали, вирушали з хлопчиськами на пошуки козацьких скарбів. Потім всі знахідки осідали в краєзнавчому куточку школи, а вже згодом передавали знайдене в музей у Пляшевій. Хтозна, може, нині десь у експозиційній залі є козацька люлька або кресало, чи бодай свинцеві кульки, знайдені мною. Тоді ж, у юнацькі роки, частенько бували тут з товаришами, ловили верховодок з плотвичками. Вирушали вдосвіта, щоб вчасно прибути на “ґаз”. Так тутешні називають місцину у Пляшевій, де русло ріки перетинає газогін. Годинами дивилися на річку і мимоволі спливали думки: якими ж мужніми і відважними були наші предки, що зуміли встояти отут і втримати натиск ворога! Де ви тепер, новітні Нечаї? Це вже потім приїздив на Козацькі могили зі студентськими друзями або й сам, особливо цінував спілкування із світлої пам’яті Ігорем Кириловичем Свєшніковим… Приїздив у справах журналістських, привозив сюди свою майбутню дружину, аби познайомити її з тутешньою славною землею. А згодом — зі своїми синами… Ходили підземеллями, вдивлялися в розписи Їжакевича, милувалися заходом сонця і проводжали поглядом сірих журавлів понад Стиром, їли гречаники з кулішем, варили юшку і довго розмовляли… Зрештою, не треба комфортабельного автобуса або туристичного екіпажу, щоб дістатися сюди. Варто лишень пам’ятати цю святиню, пам’ятати, що є День пам’яті козаків. Лишити для нього місце у своєму серці і душі. Кожен має по крапельці шани до своєї землі. Може, з маленької любові кожного з нас все-таки виросте одна велика Любов до України. І “зеленеє поле” тоді не чорнітиме, і не сивітимуть так рано наші батьки. І тоді кров пролита все-таки стане “вільною волею”. Усі ці відчуття я й хотів передати через фотоальбом “Козацькі могили”. Щиро дякую за розуміння, підтримку і благодійний щедрий прояв генеральному директору приватного підприємства “Агро-Експрес-Сервіс” Сергію Костючку, а також члену-кореспонденту НАН України, професору, голові ради Міжнародного громадського об’єднання “Рівненське земляцтво” Миколі Якимчуку та віце-призидентам МГО “Рівненське земляцтво”, голові правління товариства “ІЛТА” Сергію Міщенку, голові правління товариства “Юридична фірма “Євротек” Василю Яніцькому, голові наглядової ради компанії АМАКО Віталію Скоцику, виконавчому директору МГО “Рівненське земляцтво” Святославу Ващуку. Завдяки нашим спільним зусиллям фотоальбом про національну святиню вийшов з друку і став яскравим свідченням нерозривності родинного коріння, адже найціннішим для людини є пам’ять і турбота про свої духовно-історичні витоки.
