НацІональна АкадемІЯ СБУ: Як формуЄтьсЯ особистІсний І духовний потенцІал майбутнІх контррозвІдникІв

Мій співрозмовник — генерал-майор Євген Деонізійович СКУЛИШ, заслужений юрист України, доктор юридичних наук, ректор Національної академії Служби безпеки України. Статечність і сивина, внутрішня зібраність і вишукана приязність свідчать про його великий професійний і життєвий досвід. Переконуєшся, що це людина діла, але і слова. Саме про те, як шанують українське слово майбутні контррозвідники, я й повела розмову з ректором Академії.

— Вельмишановний Євгене Деонізійовичу, перше, що вражає кожного, хто переступає поріг Національної академії Служби безпеки України — це патріотичний творчий дух, який панує у виховному й навчальному процесі, і передовсім велика повага до українського Слова. Думаю, не тільки мені цікаво почути від Вас — очільника єдиного в Україні за своєрідною професійною спрямованістю вищого навчального закладу — про те, як його науково-педагогічний та офіцерський склад вирішує таку животрепетну проблему державного значення, як вивчення української мови, і загалом дотримується законодавства України про мови…
— Помиляються ті, хто думає, що в навчальному закладі Служби безпеки мало дбають про українську мову чи неналежно виконують “Закон про мову”. Так-от, підкреслю, ми просто цього не можемо собі дозволити. Тому що, по-перше, знання української мови — одна з ознак високої професійності офіцера спецслужби, по-друге, — чи не головний чинник виховання патріотичної, духовно багатої особистості, свідомої своєї причетності до долі рідної землі. Усі ми пам’ятаємо геніальні рядки незабутнього Василя Симоненка: “Доки мова для внуків звучить солов’їно, і дзвенить, мов кришталь, мов трава степова, ти не вмреш, ти не вмреш, Україно, не загине народ, що в негоду співа”.
Тож немає нічого дивного в тому, що в Національній академії Служби безпеки України курсанти — майбутні оперативні співробітники та референти-перекладачі — глибоко й цілеспрямовано опановують культурні надбання українського народу, зокрема набутки ділового мовлення та новітнього літературного слова. Звичайно, велика заслуга в цьому кафедри українського ділового мовлення, яку очолює професор Людмила Георгіївна Погиба. Завдяки працівникам кафедри українську мову з великою любов’ю  на високому фаховому рівні й вивчають в Академії СБУ.
— Ось переді мною по-сучасному яскраво оформлений підручник “Українська мова фахового спрямування”.  Автори — співробітники кафедри українського ділового мовлення Вашого вишу. І це дуже приємно, адже ми маємо серйозні проблеми з українською мовою і мовленням на всіх рівнях.
— Сьогодні Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України порушує питання про забезпечення студентів, курсантів, слухачів вищих навчальних закладів навчально-методичною літературою, створеною силами науково-педагогічного складу навчального закладу. У нашій Академії СБУ це практикується давно. Щодо підручника “Українська мова фахового спрямування”, авторами якого є працівники кафедри ділового мовлення Людмила Георгіївна Погиба, Тетяна Олександрівна Грибіниченко, Лариса Миколаївна Голіченко, то він вийшов друком у видавництві “Кондор”, звичайно, під грифом Міністерства освіти та науки України, і рекомендований як підручник для широкого кола вітчизняних вищих і середніх спеціальних закладів різного фахового спрямування, а також факультетів україністики закордонних вишів.
Для вихованців Академії, серед яких курсанти, слухачі й ті, хто проходить у нас перепідготовку, підручник уже став настільною книгою. За ним вони вивчають і мовне законодавство, і мовну політику, і секрети професійної комунікації, і культуру мови та усного спілкування, і ведення документації, етикет службового листування і навіть таємниці перекладу та редагування, вчаться писати наукові роботи і вести публічні дискусії. Так що підручник не залежується на полицях бібліотеки. Як й інші навчально-методичні напрацювання кафедри, що теж мають гриф Міністерства, наприклад, навчальний посібник “Складання ділових паперів. Практикум” (Погиба Л. Г., Грибіниченко Т. О., Баган М. П.), який витримав уже друге перевидання у видавництві “Либідь”; “Збірник диктантів з української мови для вищих навчальних закладів” (Грибіниченко Т. О., Погиба Л. Г., Шкуратяна Н. Г.), матеріали якого відзначає високий патріотизм, допомагають набути не тільки належної мовної підготовки, а й підвищити загальну ерудованість. І це я кажу не задля красного слівця: до нас приходять вчитися різні діти, з різним рівнем знання української мови. А випускаємо ми людей високоосвічених, ерудованих, знавців державної мови. Підтвердженням цього є схвальні відгуки, які надходять від практичних співробітників Служби безпеки. Мені як керівникові Академії особливо приємно, що колектив кафедри ділового мовлення одержує нові замовлення на укладання фахових посібників філологічного профілю.
— А як Національна академія Служби безпеки України виконує “Закон про мови в Україні”?
— І керівництво нашого навчального закладу, і викладацький колектив — усі ми дбаємо про те, щоб курсанти досконало володіли державною мовою, а також мовами національних меншин, не забуваємо і про вивчення іноземних мов. Тому цього року запровадили в навчальний процес вивчення не тільки європейських, а й східних мов. Так, окрім англійської, німецької, французької, курсанти вивчають арабську, турецьку, китайську, перську… Думаємо цей перелік поповнювати.
— Якщо не секрет, якою мовою спілкуються між собою викладачі і, звичайно, вихованці Академії?
— Однозначно — державною українською.
— Для мене стало несподіванкою, звісно, приємною, те, що курсанти і студенти Академії СБУ беруть участь у Міжнародних конкурсах з української мови імені П. Яцика…
— І то вже десять років поспіль. Без перебільшення, саме Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика дуже популярний серед наших вихованців. Маємо й переможців. Так, творчу роботу про історичне минуле України курсантки Марії Назаренко відзначено дипломом та буде надруковано у збірнику авторів-переможців. У нашому навчальному закладі відбувається чимало різних і цікавих літературно-творчих заходів.
— Чого справді не було в історії Академії СБУ попередніх років, то це курсантів-лауреатів престижних літературних премій. Чи не так?
— Так. Цього справді не було аж до 4 квітня 2011 року, коли в приміщенні Національної спілки письменників України відбулася церемонія урочистого вручення дипломів переможцям престижної Міжнародної українсько-німецької літературної премії імені Олеся Гончара.
Серед лауреатів цієї премії і Алла Адамович, курсант Національної академії Служби безпеки України, відзначена дипломом за літературознавче дослідження “Олесь Гончар — повпред миру”. Також вона удостоєна заохочувальної премії Всеукраїнського Фонду відродження видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара за “великий внесок у дослідження творчості Олеся Гончара, самостійне, зріле, незалежне мислення в оцінці його спадщини”. Слова подяки засновникам і організаторам премії майбутній перекладач виголосила українською та німецькою мовами.
Також цього року на конкурсі “Молодих регіонів” Голосіївського району м. Києва були відзначені роботи курсантів Ольги Лисак та Андрія Бессараба на тему “Пишаюся тим, що я — українець (українка)”. Наші випускники Валерія Заніна та Марина Тиква стали переможцями конкурсу Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України — “Історія мого села”, а їхні роботи були надруковані в газеті “Українське Слово”. Крім того, в Академії проходять внутрішні літературні й творчі конкурси серед студентів і викладачів… Стилістичну вправність мовлення Олени Соболевої відзначили у квітні 2010 року дипломом на Всеукраїнській студентській олімпіаді з української мови (м. Чернівці). Схвальні відгуки про поетичні обдарування наших курсантів Олени Соболевої, Валерії Олондар, Вікторії Цвірчак, Ганни Шмоткіної ми чули від усіх митців, які побували у нас у гостях.
— Я була головою журі академічного літературного конкурсу “Вогонь в одежі слова”, який відбувся в Національній академії Служби безпеки України навесні цього року. І хочу сказати, що приємно вражена творчим потенціалом учасників, які виступали у трьох номінаціях: поезія, проза і публіцистично-наукові статті. На мій погляд, дуже цінною особливістю цього конкурсу є те, що в доробку майже кожного з його учасників поважне місце посідає патріотична, громадянська тематика. Це добрий знак, бо він свідчить, що молоді автори — майбутні відповідальні працівники свідомі того, що “поет… в Україні — більше як поет”, і так буде завжди, і саме вони готові продовжувати цю славну гуманістичну традицію вітчизняної літератури.
Особливо мене вразив високий художній рівень і глибина осмислення ролі митця у всі епохи в роботі Олени Лосєвої “Лист до Івана Франка”. Сподобалось і те, що конкурсанти не тільки пишуть власні твори, а й перекладають світову поезію. Серед відзначених робіт є і високохудожня філософська проза, і добірки поезій, які вже можна вважати рукописами майбутніх книжок.
— Висновок та слушні поради журі враховано. Усі учасники й переможці конкурсу “Вогонь в одежі слова” нагороджені дипломами та грамотами.
— Звичайно, ці здобутки — результат великої і систематичної роботи, яку проводять, і то не один рік, із творчою студентською молоддю Академії.
— Звичайно. Ось уже 15 років у Національній академії Служби безпеки України працює літературна студія курсантів і викладачів. Діяльність гуртка спрямована на розвиток творчих обдарувань, формування активної життєвої позиції наших вихованців, надання допомоги в підготовці публікацій та проведенні поетичних досліджень. Статті курсантів Костянтина Мазка, Володимира Журби, Інни Верьовкіної, Юлії Авраменко та інших — про сучасну молодь, проблеми батьків і дітей, патріотичні почуття, пошану до рідної мови. Це і рецензії, надруковані протягом останніх років у газеті-тижневику “Українське Слово”, зокрема стаття Романа Стецишина про державну мову України “Доки живе мова, живе народ. Гине мова — гине народ”. Аспірант Ярослав Скорик після зустрічі в Академії з драматургом В. Герасимчуком написав критичну статтю про його твір під назвою “Драма В. Герасимчука “Андрій Шептицький”, що була опублікована в газеті “Слово Просвіти”. Випускниця 2010 року Валерія Довгаль підготувала рецензію на збірку поезій співробітника Академії Й. Осецького. Статті курсантів Валерії Олондар та Марії Назаренко друкувала газета “Природа й суспільство”. Побачив світ підготовлений кафедрою українського ділового мовлення збірник “Студентські студії”, присвячений темі “Як тебе не любити, Києве мій”. Видавництво “Книга” опублікувало збірку поезій випускника Академії, неодноразового переможця творчих конкурсів Миколи Буркацького під назвою “Другие берега” (російські та українські поезії).
— Чи правда, що особливо популярні в Академії літературно-просвітницькі періодичні видання?
— Загалом увесь особовий склад Академії має можливість регулярно дізнаватися про літературні новинки з газет “Літературна Україна”, “Українська літературна газета”, “Слово Просвіти”, “Українське Слово” та журналу “Сучасність”. Наш навчальний заклад передплачує ці часописи вже не перший рік, є вони в його бібліотеці, і, як мені відомо, дуже популярні серед студентської молоді.
— До слова: чи не плануєте самі видавати чи то академічний журнал, чи газету, як це роблять інші ВНЗ, зокрема Національна академія управління?
— Колектив Академії над цим думав. Вивчали досвід видання газет у кращих вишах м. Києва. Наша специфіка пов’язана, зокрема, з обмежувальними можливостями службової інформації, що циркулює в навчальному закладі, і знайде своє відображення у майбутньому виданні, яке має умовну назву “Академія. Від “А” до “Я”.
— Гарна ідея… Наскільки мені відомо, великого значення у виховному й навчальному процесі Ви надаєте організації різних літературно-мистецьких свят…
—  У березні 2011 року ми відзначали Міжнародний день рідної мови та 150-річчя від дня перепоховання Тараса Шевченка. У рамках урочистостей відбулася науково-практична конференція курсантів з участю відомого письменника П. Перебийноса, мовно-літературна вікторина на кращого знавця творчої спадщини Т. Шевченка, конкурс читців поетичних творів, літературний вечір-реквієм пам’яті Великого Кобзаря, які стали потужною формою патріотичного й естетичного виховання майбутніх співробітників Служби безпеки України.
Логічним доповненням літературно-творчої роботи, що проводиться в Національній академії, є відвідування пам’ятних місць, пов’язаних із життям та діяльністю видатних постатей української культури. Навесні цього року курсанти старших курсів укотре піднялися на Чернечу гору, де поклонилися могилі Тараса Шевченка, побували в Успенському соборі на панахиді по великому українському поету. Відвідали перший народний музей Кобзаря. Неквапно оглядаючи експонати, зворушені курсанти затримувалися біля Тарасових особистих речей, власноруч написаних документів, портретів, колекції виданих у різні роки “Кобзарів”.
Загальне враження, емоційний стан, спілкування курсантів між собою красномовно й переконливо свідчили, що ім’я Тараса Шевченка для кожного з них є дороговказом у житті й подальшій службовій діяльності офіцера спецслужби, надихаючим прикладом служіння інтересам державної безпеки України. Поет назавжди залишиться виразником одвічних сподівань українського народу.
— Чути такі слова від офіцера спецслужб… чималого варте. Євгене Деонізійовичу, Ви мене зворушили до глибини душі, і не тільки пієтетним ставленням до Тараса Григоровича. Адже знаю: сьогодні, коли національно свідома творча еліта занепокоєна тим, що українська мова й література опинилися на задвірках освіти в Україні, саме в Академії СБУ українська література у фаворі, а її вивчення — на висоті. За що Вам особисто велике спасибі.
— На мою думку, особливо важливим фактором впливу на формування естетичних смаків у курсантів є зустрічі з майстрами красного слова. І тому ми з радістю запрошуємо до себе письменників. Лише за останній рік у Національній академії Служби безпеки України побувало письменників, публіцистів, мовознавців і літературознавців більше, ніж за всі роки існування Академії СБУ. Цікавими були зустрічі з лауреатами Шевченківської премії Михайлом Слабошпицьким, Петром Перебийносом, головним редактором журналу “Київ” Віктором Барановим і редактором “Української літературної газети” Михайлом Сидоржевським, із драматургом Валерієм Герасимчуком, поетесами Тетяною Домашенко і Наталею Клименко — директором Національного музею Тараса Шевченка в Києві, доктором фізико-математичних наук, поліглотом-перекладачем Іваном Дзюбом. Та й Ваші, Галино Тимофіївно, розмови з нашими курсантами про величність і значення української мови, збереження її чистоти залишили слід у їхніх душах.
Щиро кажучи, керівний і педагогічний колектив Академії докладає всіх зусиль, щоб українська мова й література не почувалися на задвірках навчального процесу. Наші курсанти не тільки зустрічаються з українськими сучасними письменниками, а й читають їхні твори. Їм добре відомі імена патріархів сучасної української літератури, лауреатів Шевченківської премії Анатолія Дімарова, Юрія Мушкетика, Бориса Олійника, Павла Мовчана, Юрія Щербака, Євгена Пашковського, Марії Матіос, Любові Голоти, знайомі з творами прозаїків Галини Тарасюк, Євгенії Кононенко, Ірен Роздобудько, драматургів Ярослава Стельмаха, Валерія Герасимчука, Василя Фольварочного, поетів Миколи Луківа, Вадима Крищенка, Юрія Рибчинського, Павла Вольвача та інших. Вивчають вони і творчість Василя Стуса, Івана Світличного, представників української діаспори. Знають наші курсанти і про літературні школи: київську, нью-йоркську, галицьку, житомирську. Така обізнаність дозволяє осмислювати дійсність у координатах національних чеснот, місце і призначення людини на перетині часу та простору у веремії неспокійного сьогодення. Гадаю, що фаховій підготовці наших референтів-перекладачів можуть позаздрити студенти найпрестижніших філологічних вишів.
— І це справді так. Останнім часом в Академії народилася ще одна гарна традиція: відвідувати історичні місця України.
— Започаткував цю справді гарну традицію полковник Віктор Петрович Гуйван. Наші курсанти вже побували в гетьманській столиці Батурині, в Чигирині та інших місцях козацької слави. Крім того, взяли за звичай привозити звідти деревце і висаджувати у нашому парку слави. Так-от: уже росте в цьому парку на подвір’ї Академії СБУ дубок із Чигирина і горобина з Батурина. Думаю, скоро зазеленіє тут і карпатська смерека, тим більше, що наші викладачі й курсанти напередодні Дня Конституції вже підкорили й Говерлу — священну гору українців.
— Як мені відомо, Ви з Віктором Петровичем Гуйваном родом із Буковини, благословенного краю, де й нині свято шанують народні традиції. Чи правда, що цього року в Академії СБУ ознайомилися з буковинською Маланкою, народним святом переберії, яке особливо яскраво й розкішно відбувається напередодні Старого Нового року тільки у Вашківцях Вижницького району Чернівецької області та подивитися на яке щороку після Різдва з’їжджається пів-Києва і чверть світу?
— Було таке і непогано було… Бачите, у нас в Академії навчається дуже багато талановитої молоді, яка не тільки вміє писати, співати, грати, а й цікавиться народними традиціями. Та й серед викладачів чимало шанувальників народних традицій. Але не всі вони, особливо мешканці міст і вихідці зі східних і південних областей, знають ці звичаї та народні обряди: не скрізь, на жаль, вони й збереглися так, як на Заході України. Тож чому б нам із такими талановитими молодими силами не спробувати відродити народні свята в стінах Академії? Особливо велике враження, кажуть, наша Маланка справила на працівників Солом’янської райдержадміністрації. І це ще одне підтвердження того, що шанування прадідівських традицій, давніх звичаїв свого народу — теж один із дуже дієвих чинників формування гармонійної, патріотичної особистості, високоморального фахівця, людини з великої букви, якими ми прагнемо виховати українських контррозвідників.
— Успіхів Вам, Євгене Деонізійовичу, у цій святій державній справі, снаги й здоров’я, і дякую за таку щиру і пізнавальну розмову.
— А Вам дякуємо за увагу, яку привернули до нашого навчального закладу.
Залишаючи ошатні приміщення Національної академії, її гостинного господаря, привітних співробітників, переконуюсь, що український народ має оптимістичне майбутнє, якщо на сторожі безпеки України стоять люди державницького мислення, патріоти і професіонали, щиро залюблені в народні звичаї і традиції, прихильні до українського слова, перейняті турботою про розквіт національної культури і зміцнення українського Духу.

Спілкувалася
Галина ТАРАСЮК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment