ПРО ЩО ГОВОРИЛИ?

Гортаючи сторінки «Слова Просвіти»

Євген БУКЕТ,
за матеріалами сайта
slovoprosvity.org

Перший Всесвітній форум українців відбувся влітку 1992 року. Ось фрагмент із доповіді академіка Івана Дзюби на І Всесвітньому форумі українців, у першу річницю незалежності: “Нинішній день знаменує кінець однієї доби нашої історії, коли українці були роз’єднані не тільки кордонами, а й взаємним незнанням, підозрами, інспірованим ворогуванням, і початок другої, коли ми можемо не лише спілкуватися й пізнавати одні одних, а й разом формувати свої політичні, життєві, культурні орієнтири, спільно працювати для створення нового образу України”. Такою була атмосфера того часу…
20—25 серпня 1997 року відбувався ІІ Форум українців. Аж у двох числах нашої газети ми публікували матеріали, присвячені цій події. Зокрема Резолюцію круглого столу “Українська мова в колі світових мов”, яку тоді “Просвіта” вважала “керівництвом до дії для просвітян — захисників української мови”. Цей круглий стіл тоді підготувало товариство “Просвіта” спільно з Державним комітетом у справах національностей та міграції України. Захід, як засвідчено у ч. 9 “СП” за 1997 рік, “пройшов дуже вдало і викликав широкий резонанс”. Другий Форум уже був позбавлений ейфорії, яка панувала на зібранні 1992 року і сформулював до влади чіткі “ділові” пропозиції щодо майбутнього розвитку держави.
Проте очевидно, що очікуваних результатів ІІ Форум українців не приніс. Тож як зазначала 2001 року у своїй публікації Галина Тарасюк: “Ще в ході підготовки ІІІ Всесвітнього форуму українців до цієї акції в самій Україні різні сили ставилися по-різному. Одні відверто ігнорували, другі чекали його з надією як подію великої державної ваги, треті вважали черговим формальним заходом у рамках святкування ювілею Незалежності. Такі різні настрої нашого роз’єднаного суспільства панували і на Форумі, точніше, на його урочистому відкритті…”
Ще однією особливістю було те, що тоді “в столицю з’їхалася новітня українська номенклатура, бо делегації регіонів формували обласні держадміністрації. Тож чиновники державним коштом поїхали попити-поїсти i гарно відпочити в столиці. Чимало з них узагалі не з’являлися на засідання. Натомість не знайшлося місця в делегаціях областей для національно-демократичних сил, які й виборювали незалежність”. Так писав 2001 року Петро Антоненко в статті “Всесвітній форум номенклатури?”
Традиційну увагу наш тижневик приділив мовній секції Форуму. “У рамках проведення ІІІ Всесвітнього форуму українців напередодні 10-ї річниці Незалежності України 19—20 серпня в приміщенні Інституту міжнародних відносин КНУ імені Т. Шевченка працювала найповажніша й численна секція “Мовне будівництво в Україні та розвиток української мови”. Секція порушувала на своїх засіданнях проблемні питання сьогоднішнього стану української мови в Україні та далеко за її межами. Керівниками зібрання були чи не найкомпетентніші в галузі мовного будівництва спеціалісти: Голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, народний депутат України Павло Мовчан, директор Науково-дослідного інституту українознавства МОН України Петро Кононенко, Голова шкільної Ради США Євген Федоренко та заступник голови ВУТ “Просвіта”, академік Олександр Пономарів.
У конструктивних, полемічних і часто критичних виступах учасники майже відповіли на основне питання: у якому стані перебуває мовне будівництво в Україні і що треба робити для його поліпшення…”
Як повідомлялося в “СП” у ч. 34 за 2006 р.: “18—20 серпня в Україні відбувся IV Всесвітній Форум українців, на який у Київ прибули понад 3,5 тисячі учасників, із них понад 1,5 тисячі — делегати і гості з 43 країн світу. Форум урочисто відкрили в Національному палаці “Україна”. Перед високим зібранням виступили: голова оргкомітету, міністр культури і туризму Ігор Ліховий, голова Української Всесвітньої координаційної ради (УВКР) Михайло Горинь, міністр закордонних справ Борис Тарасюк. Прозвучали виступи Президента Світового конгресу українців (СКУ) Аскольда Лозинського, президента Європейського конгресу українців Ярослави Хортяні, Голови Координаційної ради українців Росії Василя Думи. На урочистому відкритті IV Всесвітнього форуму українців виступив президент України Віктор Ющенко. Після чотирьох годин роботи було оголошено перерву.
Президент покинув Форум, а слідом за ним і всі члени уряду, а також національне телебачення, яке вело пряму трансляцію.
Учасники Форуму, зібравшись в аудиторіях НаУКМА та залах Українського дому, мали змогу обмінятися думками з вирішення найгостріших українських проблем. Особливо багатолюдними і плідними в обговоренні постали засідання секцій, присвячені Голодоморові, українській мові як державній, освітянській темі та ін.
Третього дня IV Форум українців вирішував організаційні питання. Головою Української Всесвітньої координаційної ради (УВКР) обрано Героя України, політичного діяча, поета Дмитра Павличка”.
У традиційному вже для “Слова Просвіти” “Коментарі власкора” Петро Антоненко зазначив: “Як учасник трьох останніх Форумів українців, мушу з сумом констатувати: ще ніколи Україна не була такою віддаленою від світового українства, як на момент цього Форуму…”
Основні вимоги, зафіксовані в резолюціях трьох останніх Форумів українців, які друкувалися на шпальтах нашого часопису, повторюються з 1997 року. Не бачу сенсу їх знову нагадувати. Висновок один: Українська влада протягом 20 років існування Української держави не чує українців — ані “українських”, ані закордонних. Чи зміниться щось уже за четвертого президента на
V Форумі? Відповідь очевидна.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment