СТВОРЕНО ГРОМАДСЬКИЙ КОМІТЕТ

Стаття 1 Конституції України проголошує нашу державу як “правову, демократичну”. І ось у цьому демократично-правовому суспільстві виникає серйозна потреба утворювати Громадський комітет захисту від політичних переслідувань в Україні.

Петро АНТОНЕНКО

Представлення цього Комітету провели у столичній агенції УНІАН його ініціатори — голова Харківської правозахисної групи Євген Захаров, відомий громадський діяч, колишній дисидент, політв’язень Василь Овсієнко, виконавчий директор Української Гельсінкської спілки Володимир Яворський. Серед фундаторів Комітету, окрім названих, також відомі дисиденти радянського періоду: Євген Сверстюк, Мирослав Маринович, Зиновій Антонюк, Ірина Рапп, Йосип Зісельс, правозахисники нової генерації.
Комітет проголосив, що захищатиме всіх, хто зазнає політичних переслідувань в Україні, незалежно від раси, статі, громадянства, соціального чи майнового стану, релігійних чи політичних поглядів. Серед форм роботи Комітету — інформування української та міжнародної громадськості про політичні переслідування, створення тижневої “Хроніки політичних переслідувань в Україні” українською та англійською мовами, правовий захист жертв політичних переслідувань, матеріальна допомога їм і їхнім родинам, протидія політичним переслідуванням, зокрема проведення акцій протесту, моніторингу кримінальних справ.
Завдання надсерйозні. Мимоволі пригадуєш часи комуно-радянського тоталітарного режиму. Зокрема славетну “Хроніку поточних подій”, багатолітнє підпільне видання дисидентів, що було, як ковток свіжого повітря в задушливій атмосфері тоталітаризму. То невже і через 20 років після розпаду імперії, в незалежній демократичній державі знову є потреба в цій боротьбі, в цьому громадянському спротиві? На жаль, є. Про це заявили учасники прес-конференції, це сказано в оприлюднених на ній перших двох заявах організації — Документах №1 і № 2 Комітету.
Звичайно, ідеться і про найрезонансніші нині справи політичного характеру — суди над Юлією Тимошенко і Юрієм Луценком. Відповідаючи на запитання, в чому саме політичне підґрунтя цих справ, а також кримінального переслідування інших представників попередньої влади — Б. Данилишина, Є. Корнійчука, В. Іващенка, І. Діденка, А. Макаренка та інших, Євген Захаров сказав таке. По-перше, абсолютно не зрозумілі пред’явлені їм звинувачення, насамперед щодо ознак кримінального злочину; по-друге, ідеться про намагання криміналізувати службову діяльність посадовців, що радше потребує службової, нехай навіть політичної оцінки. До того ж ідеться про діяльність, якою тепер займаються представники нинішньої влади.
Та йдеться не лише про ці справи. Українських правозахисників серйозно непокоїть, що в суспільстві згортаються демократичні принципи і норми, натомість нагнітається похмура атмосфера нехтування правом, атмосфера непевності, незахищеності громадян перед свавіллям влади, її правоохоронних органів. Врешті, першою ластівкою політичних переслідувань стала торішня скандальна історія в Харкові, коли заарештували громадських активістів, що виступали проти вирубування міського лісопарку. Їх звинуватили у спротиві міліції і засудили до 15 діб ув’язнення. Тоді авторитетна світова організація “Міжнародна амністія” чітко назвала засуджених в’язнями сумління. І це лише другий такий випадок за 20 років незалежності, попередній був у 2004-му.
Безсумнівне політичне підґрунтя мають і кримінальні справи проти учасників торішнього “підприємницького” Майдану, проти членів ВО “Тризуб” за пошкодження пам’ятника Сталіну, зафарбовування пам’ятника Дзержинському. Широкого розповсюдження набули такі репресивні методи правоохоронних органів, як відомі з радянських часів так звані профілактичні бесіди-застереження в цих органах, погрози звільнення з роботи, з навчання, побиття людей правоохоронцями, незаконний збір інформації на громадян і незаконне стеження за ними, затримання та обшуки. Словом, увесь арсенал сумних тоталітарних часів.
“Політичні переслідування є викликом українському суспільству” — зазначено в Документі №1 Комітету. Тому Комітет закликав усіх чесних громадян країни до спротиву цьому беззаконню, до згуртованості перед наступом на демократію.
Адміністративну роботу Комітету проводитимуть Харківська правозахисна група та Українська Гельсінкська спілка, на сайтах цих організацій висвітлюватиметься діяльність Комітету. Комітет співпрацює з такими міждержавними організаціями, як Рада Європи, Євросоюз, ОБСЄ, “Міжнародна амністія”, Міжнародна Федерація прав людини, Міжнародне товариство “Меморіал”.
Насамкінець — інтерв’ю, яке дали нашій газеті ініціатори створення Комітету.
Василь ОВСІЄНКО:
— Пане Василю, Ви — політв’язень радянського режиму, дисидент із багатолітнім стажем. Тому можете порівняти, провести паралель: чим нинішні політичні переслідування в незалежній демократичній державі подібні до тих, які коїв тоталітарний радянський режим?
— Нам тоді, як і сьогодні, відверто фабрикували справи, скажімо, про порушення паспортного режиму, спробу зґвалтування, опір міліції, як мені зробили, нам підкидали наркотики. Михайлові Гориню підкинули статтю, якої він не писав. Що тепер? Ось звинуватили чотирьох підприємців, що вони “вступили в злочинну змову” з метою зруйнувати плитку на Майдані Незалежності, коли ставили намети. А ці підприємці, виявляється, між собою навіть не знайомі. То яка тут змова? Ясно, що це для того, щоб скомпрометувати рух підприємців.
Також треба сказати про всілякі численні переслідування людей, скажімо, виклики в міліцію чи СБУ на так звані профілактичні бесіди, стеження, погрози. Те саме було і в радянські часи. Помітно, що Янукович хоче відновити атмосферу страху, яка панувала у совєтському суспільстві. Та вже виховано покоління людей, які не бояться, і подекуди ці заміри навіть смішні.

Євген ЗАХАРОВ:
— Чи не свідчить про політичне підґрунтя резонансних справ те, що не порушують карних справ, не ведуть жодного кримінального переслідування за аналогічні вчинки, якщо у них фігурують посадовці нинішньої влади?
— Саме те, що проти одних людей порушують кримінальні справи, а проти інших — ні, і свідчить про вибірковість кримінального переслідування. Ось подивіться. Зараз Кабмін уклав угоду з тією ж фірмою, що й Данилишин (за що його притягнуто до кримінальної відповідальності). Уклали угоду без будь-якого тендера. Чому б не порушити кримінальної справи за порушення тендерної дисципліни, зловживання службовим становищем? Міністр оборони щойно зробив те саме, що й Іващенко, — закупівлі без жодних тендерів. І все нормально. Те, що інкримінують Корнійчукові, щойно зробив Мін’юст. А історія з міжнародним аудитом. Запрошують ту компанію, що робила аудит. Що, там був якийсь тендер? Просто напряму уклали угоду і все. А йдеться ж про бюджетні кошти. Тобто ми всюди спостерігаємо отакий вибірковий характер: там, де одних карають, іншим вибачають, не звертають уваги.
Якщо дивитися на кримінальні справи проти членів колишнього уряду, то це стосується їхньої управлінської діяльності. Скажімо, щодо заступника голови Фонду держмайна: кримінальна справа щодо того, що не повернуто заставу за Одеський припортовий завод. Але ж заставу так і не повернули. І той, хто змінив попередню людину на посаді у Фонді, також не повертає цих коштів, і його ніхто не звинувачує у криміналі.
Оце і є вибіркове правосуддя. Отже, тут суто політичні мотиви, прагнення скомпрометувати попередню владу, звинуватити її в усіх негараздах і перекласти на неї провину за те, що відбувається в державі зараз.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment