У єдності часу, простору і дії

“Часто від спогаду не залишається образу, тільки слова”, — написав колись Борхес. Мудрому аргентинцеві вдалося виокремити рису, характерну для нашої пам’яті: після багатьох переповідань однієї і тієї самої події формується, як полюбляє казати Оксана Забужко, “сторі”, а почування стираються. А якщо об’єктом “сторі” є конкретна людина, віддалена від нас на століття? Самі враження в такому випадку народжуються з біографії особистості, чужих спогадів, заходів на вшанування пам’яті…

Юлія Закутня,
Луцьк

Волинській землі пощастило дати світові видатну особистість — Лесю Українку. Мисткиню, чию реальну постать від нас віддаляють роки, за традицією вшановують на початку серпня у Нечимному, що його нібито описано у “Лісовій пісні”. Власне, століття з часу створення драми-феєрії й відзначили 7 серпня. “Ця подія допомогла багатьом українцям згадати про Лесю Українку, торкнутися до дуба, підійти до озера, — як сказала на святі поетеса Інна Снарська, член білоруської й полтавської Спілки письменників, — і відчути її душу”.
Цього року ліс на Ковельщині зібрав небайдужих з усіх куточків України, а також білоруських і польських гостей. Галявину, на якій уже вкотре розташовують сцену й місця для гостей, оточують одвічні українські обереги — рушники, а також стенди із книжками, сушені трави й вироби із соломи, символічним колом ніби закриваючи шлях усьому темному й негативному на недільне свято. До початку дійства люди гуляють лісом, де колись плела свої думи Леся Українка, підходять до дубів, посаджених видатними українцями, озера Нечимного, відвідують музей “Лісова пісня”.
Але запанувала тиша, і над галявиною лунає голос ковельчанки Тетяни Відник, огортаючи душу щирістю народної пісні. Недарма сказав письменник Василь Гей, один із ведучих дійства:
— Я відчуваю особливе зворушення душі, коли виконують автентичний народний фольклор. Може, тому, що це українська пісня, яку я чув у дитинстві, а може, тому, що ми справді маємо ще одне величезне диво, яке тримає нас на цій землі, — українську народну пісню.
Представники чинної влади Борис Клімчук, голова Волинської облдержадміністрації, і Володимир Войтович, голова облради, наголосили у своїх виступах на необхідності пам’ятати про подвиг Лесі Українки та брати за взірець геніальну волинянку. Не оминули і приземленіших речей, як-от проблеми очищення озера, якому загрожує остаточне заростання. Нечимне має не лише історичну й природну цінність, а й важливе лікувальними шарами на своєму дні. Однак не згадали наші владці одну річ — 16 мільйонів на очищення озера хоче надати португальська екологічна громадська організація. Це як докір нам, українцям, насамперед нинішній владі, яка не змогла досі відродити Лесине озеро. Та й саму назву, чим переймається Олеся Ковальчук, заслужений учитель України, письменниця й громадська діячка, дещо викривили. І питомо українські “здововлє”, “Ворохомле”, мало б звучати “Нечимле”, а не “Нечимне”.
Після розмов про “насущне” гості переносяться на століття, а то й тисячоліття в минуле, коли русалки, мавки й лісовики були у свідомості нашого народу куди живішими, ніж усі химери сучасного віку. Лукаш зачаровує Мавку музикою сопілки, а вгорі синхронно із ним вітер грає листям дуба — це виступає молодий колектив Волинського обласного театру ляльок. Власне, того дня на сцені стояло багато мавок. Пізніше цікавим головним убором героїні, а також імпровізацією з “декораціями” на галявині дивувала гостей постановка Львівського театру ім. М. Заньковецької, а також радував виступ акторів Волинського драмтеатру. І завмирало серце народної артистки Лариси Кадирової, яка свого часу теж грала Мавку. Вона прочитала натхненний уривок із “Лісової пісні” і вкотре на святі порушила проблему зв’язку часів: “Не руште його, пам’ятайте, бо життя мертвих живе в нашій пам’яті. І доки ми пам’ятаємо, доки ми любимо, це буде з нами і це буде відоме тим, хто буде за нами”.
Після театральної постановки виступали гості й господарі. Зокрема Анатолій Кичинський, відомий поет з Херсонщини, порушив проблему українського в Україні.
Власне, єднання, яке відбулося на святі, довело ще раз: Україна цілісна за духом і територією. За класицистичним принципом трьох єдностей — дії, часу й простору, тут відбулося свято справжнього українського духу. Цю єдність підкреслила Ніна Горик, а також продемонстрували учасники Малої академії наук. Школярі з усієї України відпочивають у літньому таборі на Світязі й дружно приїхали на свято пам’яті видатної волинянки.
Петро Засенко, член Ради письменницької організації України згадав: не тільки наші регіони єднає Леся Українка, а й цілий світ із нами, оскільки вона “належить цьому світові”. Свої вірші дарували гостям білоруський письменник Микола Сенкевич, гості з Рівненщини Лідія Рибенко, Микола Тимчак, Юлія Бондючна, а також волинські поети Надія Гуменюк й Олена Криштальська.
А по завершенні нагороджували почесними дипломами й бібліотечками цьогорічних переможців заочного конкурсу юних літераторів Волині.
Виступали й знані артисти Ірина Котлицька, Галина Данилова, Світлана Мирвода, Людмила Приходько. Керівника колективу із Ківерців Володимира Мартинюка цього дня вітали з Днем народження. На екзотичному інструменті — флейті Пана зіграв Тимофій Музичук. Радували своїм співом Ганна Сліпчук, тріо “Дивоструни”, а багатством голосів й українських строїв — народні колективи зі Скулина, Білина, Холодниці, ансамбль “Полісяни”. Серед наймолодших учасників був Сашко Шевчук, п’ятирічний співак з білинської пісенної родини, та юна мавочка Анастасія Гущина.
Загалом усі учасники свята долучилися до виведення образу Лесі Українки за рамки стереотипізованої історії. Це дало змогу відчути особистість письменниці, побачити єдність України, що панувала в родині Лесі, і в одній великій родині гостей Нечимного.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment