19 серпня у Києві розпочинає роботу V Всесвітній форум українців
19 серпня 2011 року в Києві розпочинає роботу V Всесвітній форум українців. Перше таке зібрання відбулося 1992 року. Молода Українська держава прагнула згуртувати близько 20 мільйонів наших єдинокровних братів, які мешкають у зарубіжжі.
Як об’єднати українство світу? Як підтримати національно-культурні запити українців закордоння? Що можуть зробити вони для підтримки Української держави у світі? Якою стала наша країна за 20 років Незалежності? Все це лунатиме з трибуни Форуму. В приміщенні Національної опери зберуться 300 делегатів: по 100 представників західної і східної діаспори з понад сорока країн світу, а також 100 делегатів від України. Прибуло чимало почесних гостей, серед яких відомі політичні й громадські діячі з багатьох країн світу.
Очікується участь у роботі Форуму представників державної влади на чолі з Президентом. 20 та 21 серпня в Українському домі учасники Форуму працюватимуть у секціях, зокрема гуманітарній, інформаційній, новітньої хвилі міграції. Делегати очікують, що напрацювання Форуму стануть основою нашої державної політики щодо закордонного українства.
Як і кожні 5 років, до нашої столиці приїдуть представники мільйонів українців закордоння, щоб спільно з громадянами України обговорити питання співпраці світового українства. Що об’єднує, а що, на жаль, ще роз’єднує українців світу? Чи все робить наша держава, щоб згуртувати світове українство? Що потрібно, аби наша багатомільйонна діаспора ще активніше представляла і лобіювала інтереси України у світі?
Про все це — в інтерв’ю заступника голови Української всесвітньої координаційної ради Михайла РАТУШНОГО. Саме УВКР як найвища координуюча установа світового українства спільно з владою є організатором Форуму.
М. Ратушний: Користуючись нагодою, що газета “Слово Просвіти” виходить напередодні цього важливого зібрання, хочу привітати учасників V Всесвітнього форуму українців, які прибули до столиці з понад сорока держав світу, а також учасників Форуму від України. Це стало можливим тому, що ініціативу виявили і закордонні громади, і організації в Україні, було досягнуто розуміння з боку високих органів державної влади. Впевнений, що це буде історичний Форум.
За ці 5 років відбулися дуже великі зміни в соціальному, політичному житті України, пройшли президентські, парламентські вибори. Минулий Форум був Форумом великих надій і сподівань, великого піднесення. Та повинен констатувати, що ці очікування не до кінця реалізовано.
Хоча для світового українства зроблено багато. І загалом голос зарубіжного українства було почуто. І щодо спрощення візового режиму, і щодо законодавства. Головне — діяла державна програма співпраці. Багато випускників шкіл з українських громад зарубіжжя мали змогу вчитися в українських ВНЗ на бюджетній основі. Тож великий мінус, що зараз програма фактично не діє. Особлива прикрість щодо навчання закордонних українців у наших вишах на бюджетній формі. Досвід нашої програми взяли на озброєння інші держави. Три тисячі румунів — випускників шкіл Молдови вступили до ВНЗ Румунії. А нині Міносвіти, яке очолює Табачник, вчинило дуже некорисну справу для українства. Скажімо, жоден українець із Молдови, випускник тамтешньої школи, не зміг продовжити навчання в Україні. Думаю, про це теж серйозно говоритимуть на Форумі. Адже Міносвіти не просто могло, а повинно було б забезпечити таке навчання молодих українців закордоння, навіть за відсутності згаданої програми.
— Що робить УВКР і що не вдалося зробити за ці 5 років?
— Не вдалося перейти від аматорської роботи із закордонним українством до системної, державної. Скажімо, держави, які мають хоча й менш чисельні громади за кордоном (Грузія, Сербія, Вірменія, Азербайджан), створили міністерства, державні комітети, що працюють із національними діаспорами. Ми ж про це лише говоримо, роками. Але й сьогодні нема єдиного виконавчого органу в цій сфері. Чимось займається МЗС, чимось — Мінкультури, Міносвіти, скоординованої ж роботи немає.
Попри відсутність повноцінного бюджетного фінансування, ми активізували спілкування з відвідуванням українських громад за кордоном, маємо прямі контакти з ними. Дуже успішними були відвідини заробітчанських громад в Італії, Іспанії, Німеччині, Бельгії. Від зими минулого року і тепер головна тема і проблема — становище українців у Росії. Ми, керівництво, представники УВКР, побували в Башкортостані, Воронежі, Санкт-Петербурзі. УВКР звернулася до всіх українських громад світу із закликом долучитися до акцій солідарності з українцями Російської Федерації, не допустити закриття Об’єднання українців Росії, інших таких організацій. Ми написали лист до комісара ОБСЄ про становище українців Росії. І відчули велику солідарність світового українства. Зокрема з’явилися молодіжні організації в Україні й поза її межами, скажімо, Молодіжний форум українців. Ми, звичайно ж, зреагували і на події довкола українського культурного центру та української бібліотеки в Москві. Відвідали Білорусь, Польщу — там теж є свої проблеми.
Який досвід винесли з цих контактів? Ми — громадська організація. Можемо зустрічатися з людьми, моніторити їхні запити, допомагати книгами, іншими матеріалами. Але ось загальна проблема, про яку нам люди в громадах говорять. При підготовці державних візитів високопосадовців України мають плануватися зустрічі з українською громадою. На жаль, так є далеко не завжди. І, так само, будь-яка міждержавна угода, яку укладає Україна з певною країною, має враховувати позицію, думки, побажання представників української громади у цій країні. Щоб, відповідно до міжнародних конвенцій, враховувалися духовні, соціальні потреби українців. Це потрібно не лише для закордонного українства, це потрібно самій Україні. Якщо люди побачать, що їх пам’ятають і розуміють, що ладні допомогти, вони потужно репрезентуватимуть Україну у світі.
— Щодо посольств і їхніх контактів з українськими громадами. Із зустрічей з українцями зарубіжжя знаю, що тут є проблеми.
— Складається по-різному. Є позитивний досвід, коли створюють і діють громадські ради при наших посольствах. Але буває, що працівники посольств, виходячи зі своїх симпатій та антипатій, починають перекладати все це на ставлення до місцевих українських громад. Є складні суспільні теми: Голодомор, ОУН-УПА, репресії. Українська громада має певну думку щодо цього. Та ось до влади у нас приходить інша команда. І працівники посольств чомусь починають згортати співпрацю з діячами діаспори, у яких інші політичні погляди. Починають шукати якусь альтернативу відомим активістам і громадам. Чи на користь така політизація в роботі з діаспорою? Звичайно, ні. Яке має значення, хто як голосував на виборах, хто кого підтримував, для нормальної співпраці.
— Про новітню, трудову еміграцію: тут теж чимало проблем…
— Передовсім ми маємо ухвалити спеціальний закон про трудову міграцію. Це наш головний інвестор. Люди заробляють, інвестують у нашу економіку мільярди у валюті. Трудові мігранти — громадяни України, тож треба повністю забезпечити їхні права — культурні й соціальні. Люди мають повне право голосувати, бути обраними, представленими в нашому парламенті. Поки що ж мільйони з них не мають змоги навіть проголосувати.
Одне слово, на цьому Форумі має відбутися серйозна дискусія з цих та інших проблем. І дискусія про те, що роблять в Україні зокрема з правами і свободами людини. Така розмова, щира і водночас гостра, піде на користь і владі, і всьому українству. Звичайно, дискусія, діалог можливі лише за активної участі обох сторін, коли люди слухають і чують одне одного. Впевнений, що у роботі Форуму візьме участь Президент, як це було на всіх попередніх Форумах. І не тільки виступить, а й нас послухає: готуються до серйозних промов люди з діаспори, представники трудової міграції. Сподіваюся, їхні пропозиції згодом втіляться в державних рішеннях.
— Що ж, чекаємо, що влада виявить готовність до такого діалогу.
— Сподіваюся на це у всі три дні роботи Форуму. Бажаю успіху його учасникам. А взаємодія і співпраця України із закордонним українством після Форуму триватиме.
Спілкувався Петро АНТОНЕНКО
