ТАРАСОВІЙ СВІТЛИЦІ — 20 РОКІВ

Раїса ТАНАНА,
завідувач відділу Шевченківського національного заповідника, заслужений працівник культури України

3 серпня минуло 20 років відтоді, як на території Шевченківського національного заповідника в Каневі було відновлено перший народний музей Кобзаря — Тарасову світлицю в хатині довголітнього охоронця Шевченкової могили Івана Олексійовича Ядловського. Цієї події наукові співробітники музею чекали давно.
Нарешті, в зв’язку з підготовкою до 175-ї річниці від дня народження Т. Шевченка, Рада Міністрів України 1987 року ухвалила постанову “Про додаткові заходи щодо благоустрою пам’ятних місць, пов’язаних із життям і діяльністю Т. Шевченка”. В одному з її пунктів передбачено відновлення на території Шевченківського національного заповідника Тарасової світлиці. Над проектом працювала група архітекторів Київського науково-дослідного інституту під керівництвом доктора архітектури Ю. Ф. Хохла. Кошти на будівництво дало Товариство охорони пам’яток історії та культури, очолюване тоді академіком П. Т. Троньком.
Але відбудувати хату на тому місці, де вона колись стояла, було вже неможливо. Вирішили відновити її за сучасним музеєм, неподалік від могили І. О. Ядловського.
Майстри звели хату та вкрили її соломою. А обмазували, за українським звичаєм, — толокою. На “валькування” хати запросили добрих друзів музею, шанувальників Т. Шевченка.
Урочисте відкриття відбулося 3 серпня 1991 року. А через кілька днів Митрополит Київський і всієї України Філарет освятив хатину.
Усе тут, як і колись. Сіни розділяють її на дві половини. У лівій — Тарасова світлиця. У правій — кімната, в якій колись жив із родиною Іван Олексійович.
Більшість речей у кімнаті доглядача — меморіальні. Серед них: самовари, з яких колись Іван Олексійович пригощав людей запашним чаєм із польових трав; мідний кухоль, у якому він давав поетовим шанувальникам воду; круглий стільчик, на якому доглядач могили Шевченка любив майструвати, тощо. Усі ці речі передали сюди його нащадки. Представлено низку світлин, на яких можна бачити Івана Олексійовича за роботою: плете на ґанку ятір, вирізає ковганки. Автор цих світлин — відомий український художник, палкий шанувальник Т. Шевченка
Н. Х. Онацький.
У Тарасовій світлиці відновлено експозицію часів 1912 року. До наших днів зберігся великий, по-мистецькому оформлений металевий вінок, який поклав на могилу Т. Шевченка актор Московського художнього театру Георгій Бурджалов 27 травня 1912 року. У центрі на стіні — портрет Т. Г. Шевченка, копія М. Руденка з роботи відомого художника І. Рєпіна. Ліворуч від портрета — ікона Спасителя, яка колись висіла в Тарасовій світлиці. Її подарувала внучка доглядача Шевченкової могили Х. Баліцька.
На покуті — картина невідомого художника “Святий Тарасій”. На ній зображено Тараса Шевченка у вигляді святого з “Кобзарем” у руках. Картину прикрашає український рушник. Такий рушник для першого народного музею Кобзаря вишивала Леся Українка разом із Маргаритою Комаровою. Оригінал рушника — в Національному музеї Т. Г. Шевченка, копію для Тарасової світлиці виконала канівська майстриня Г. Бондаренко.
Після відновлення Тарасової світлиці до неї повернувся унікальний експонат — ікона Спаса Нерукотворного, яку 1888 року подарувала родина канівського нотаріуса Захарія Краковецького. Як і колись, підлога в світлиці посипана чебрецем, м’ятою, під сволоком — букети польових квітів, калина.
Про те, як люди сприймають цей музей, можна довідатись із записів у книзі вражень. Розпочав книгу у день відкриття Тарасової світлиці вчений секретар і заступник директора Інноваційного центру АН УРСР, кандидат біологічних наук В. Н. Синицький: “Дорогі друзі! Велику, святу справу зробили ви своєю тяжкою працею, відновивши для українського народу світлицю нашого Батька духовного, незабутнього Т. Г. Шевченка. Земний уклін всім вам: і штатним працівникам музею, і добровільним помічникам, і стороннім людям, які несли до Тарасової світлиці дари, хто що мав.
Впевнений, що вашу справу продовжать…” (запис від 3.08. 1991 р.).
Вразила відновлена хатина і членів Житомирської міської “Просвіти”, об’єднання ветеранів, які відвідали її 20.05.2007 року: “Вражені від побаченого. Тут згусток духовності всієї України. Щира подяка людям, які дбають про цей скарб…”
Перебування у Тарасовій світлиці зворушує людей до глибини душі. Тут вони мимоволі пригадують своє дитинство, батьківську хату. “Це — хата мого дитинства… Така самісінька була у моєї бабусі. У таких хатах виростала, боролася, страждала і відроджувалася Україна. Слава нашому народові, що витримав, що вистояв і що завжди буде!” — записав 22. 05. 1993 року наш земляк В’ячеслав Чорновіл.
Сестри Дорошенко з Києва лишили такий запис: “Тарасова світлиця — затишний, насичений духом українським куточок, повертає нас до перших джерел — української садиби, рушників. Низький уклін Івану Ядловському, який зберіг цей Тарасів куточок”. Добрим словом згадують доглядача Шевченкової могили багато людей.
Рік відновлення Тарасової світлиці — це рік початку нової сторінки в історії нашої держави — здобуття нею незалежності. Люди дякують Тарасу як “батькові нації”. “Пам’ятаймо, що без Шевченка не було б української нації як такої. Спасибі, Батьку, за вільну незалежну Україну — Державу!” — записав 26 серпня 1996 року відомий український художник, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка Микола Бідняк.
У Івана Ядловського була велика дружна сім’я: мав шістьох синів і трьох доньок. Тепер і внуки не тільки приходять подивитись, а й приносять свої скромні дарунки. А 1993 року розпочали відновлення саду біля дідусевої хатини. Нині в цьому саду плодоносять яблуні, абрикоси, вишні, персик, горіх і виноград. Приходять у відновлену дідусеву хатину його нащадки не тільки з України, а й близького зарубіжжя:“Сегодня я со своей семьей приехала на родину своего деда Филиппа Даниловича Ядловского.
Он очень хотел побывать в этом городе, на этой Тарасовой горе, но не пришлось. Я исполнила его желание, и повезу ему на могилу горсть земли, которую я взяла с того места, где стояла избушка его родителей”, — записала до книги вражень 14.06.2010 Валіуліна Галина Олексіївна із м. Пермь.
Хатина Івана Олексійовича Ядловського привертала і привертає увагу письменників, художників, поетів, фотографів. Художники О. Жалантай, А. Буртовий, І. Власов, В. Нестеренко, В. Гарбуз, Н. Лоза, В. Маковей, З. Кецало, В. Радецький, О. Сокуренко, Г. Морозова створили прекрасні живописні твори із зображенням відновленої Тарасової світлиці.
А поетеса Ніна Костюк з Києва написала:
Світлиця, світлиця,
мов ока зіниця,
Віконцями ясними в світ.
Стоїш на горі,
де духовна скарбниця,
Як Божий нев’янучий цвіт.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment