Будьмо собою!

Василь Новоринський,
м. Краматорськ,
Донецька область

“Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують”.

Тарас Шевченко.
“І мертвим, і живим,
і ненарожденним…”
14 декабря 1845
Вьюнища

Відзначаємо 20-ту річницю Незалежності України. Тієї України, яка входить в серце й душу кожного українця в образі дівчини-красуні зі шпиля-постаменту, що височить над славним історичним Майданом Незалежності у столиці України — Києві. Сьогодні це — Покинута Красуня, зраджена ріднею, обмовлена ворогами, насильно повінчана в чужому “мірє” з нащадком монгольського хана. І марні її ридання. Не чують її ані чужі вороги, ані рідні брати-яничари.
Кожний міняйло з великою юрбою найманців-чужинців торгується за регіональний викуп і не поступається в ціні. А всі разом рідні гендлярі, замість об’єднатися перед черговим тяжким випробовуванням, тасують свої нечисленні політичні партії, яких сила-силенна в Україні. Сподіваються, що якимось дивом переможуть на всенародних — ненародних виборах…
Гей-гей, братове українці! Що зробили ми, щоб розбудити з летаргійного сну приспану ворогами українську національну ідею? Що всі разом зробили, аби об’єднати національно приспаний, стократ одурений, духовно й матеріально окрадений чужинцями наш український народ?!
Що зробили ми всі разом, щоб цвіла й розвивалася дана нам Всевишнім Українська Мова? Чому чужинські зайди з нашими рідними яничарами пишуть нам закони про мову, а інші — нащадки христопродавців — із чужого голосу продовжують писати українську історію? І методично, з нашого попуску руйнують українські школи. І вчать наших дітей, як треба зневажати отця і неньку, рідну Україну.
Чому, як навіжені, продовжуємо розпинати останнього Президента-патріота України? Якому, усупереч нашій заздрості й прямій зраді великої ідеї, все-таки вдалося розкопати ту Славу України, за яку свідомо йшли на смерть її найкращі сини протягом усієї великої і давньої історії? Ми ж з вами не здатні на такі вчинки і тільки волаємо до європейської демократії. Не запитавши себе, що ж конкретно самі зробили для цього? Безталанних, хоч і працьовитих, добрих і терплячих до своїх споконвічних ворогів-гнобителів, там не люблять, не поважають, не чекають!
А між тим Печерський суд пана Кірєєва (чи не знов із прихованої чужої руки?) в образі “єдиної великої страдниці за Україну” продовжує роз’єднувати українську націю на “біло-червоних” і “чорно-голубих”. І немає тут місця священному кольору нашої свободи — синьо-жовтому прапору і золотому Тризубу. Ні нашому священному Державному Гімну “Ще не вмерла України” та Пересопницькому Євангелію, на якому Українські Президенти клялися вірою і правдою служити Україні.
Бо немає серед нас великого єднання в ім’я утвердження Державності України. В унісон нашій приспаній байдужості вороги глумляться над нами: нібито не вміємо і не хочемо правити своєю державою. Тож знову всі надії на вправного старшого брата-хана.
А тим часом регіональні купці-промисловці, нащадки великої 350-річної династії московитів, що правдами й неправдами за останні 20 років нашими кревними примножили свої мільярдні “священно-недоторканні статки в Україні” та славлять міць своєї великої інтернаціонально-регіональної, космополітично-совдепівської політичної сили в Україні.
Мовчать священні дзвони Святої Софії. Більше ніхто на білому коні не в’їде на історичну площу нашої національної святині. Не помолиться за мільйони душ полеглих національних героїв і за душі наших праведних гетьманів. Тільки самотня могила патріарха на узбіччі окропленої кров’ю дороги буде на сторожі нашої вкотре зламаної долі…
Волають до неба відомі й невідомі могили полеглих борців за волю, честь і славу України на рідній землі й на чужині. А чорний імперський крук устами манкуртів до 20-річчя Незалежності проголошує політичну анафему Степану Бандері, Юрію Шухевичу. І в їхніх іменах — усім полеглим борцям за волю, честь і славу України. А Гарант Української Конституції і національної безпеки, чи то помилково, а чи зумисне, говорить щось несумісне з історичною правдою всіх народів світу, які боролися за національне й соціальне визволення своїх народів, про наше спільне майбутнє без “минулого в… Україні”.
Болить українська душа: з ким святкувати 20-літній ювілей? Де наші ідейні поводирі? Як святкують вони День Незалежності України сьогодні? Де наші місцеві герої? Розсіялись, як мак у полі, злякавшись поліційної влади? А нам, посполитим, страшно, дуже страшно вийти з протестом за свої українські права на майдани України і на весь світ заявити про себе, нащадків борців за незалежність?
Хіба не чуємо, як з берегів Дніпра кличе до боротьби за Українську Україну могутній голос Безсмертного Тараса? Українці! Не відступімо! Будьмо собою!..

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment