КОНСТИТУЦІЯ ПИЛИПА ОРЛИКА 1710 РОКУ: МОВНИЙ КОНТЕКСТ

Ірина ФАРІОН

Конституція Пилипа Орлика 1710 року через складні політичні обставини бездержавности України щойно в ХХ ст. стала системним об’єктом вивчення істориків Д. Дорошенка, О. Субтельного, О. Пріцака, О. Оглобліна, І. Борщака, В. Шаповала, Т. Чухліба, правознавців М. Василенка, Б. Майгера, О. Мироненка, П. Стецюка, О. Кресіна, літературознавців О. та М. Трофимуків, В. Шевчука та ін. Одначе не меншою є її мовознавча значущість як типової мовної пам’ятки наприкінці ХVII—початку ХVIII ст., про що наголосив перший її текстологічний дослідник Л. Белей. Цим дослідженням маємо на меті, спираючись на історіографічно-правовий аналіз, розкрити мовну свідомість творців Конституції крізь призму базових термінів пам’ятки. Наше завдання здійснити стислий лінгвістичний аналіз пам’ятки у контексті всіх мовних рівнів та, виявивши терміни-концепти, проникнути в мовомислення, правосвідомість і національні ідеали наших предків.
Добу українського Відродження (або період зародження конституційно-правових доктрин в Україні [9, с. 75]) завершує юридична пам’ятка, що відома в українській історіографії як Конституція Пилипа Орлика, або Бендерська Конституція 1710 року, що в українськомовному оригіналі має розгорнуту назву “Договоры и постановленя правъ и вольностей войсковыхъ межи ясне вельможнымъ его милостю паномъ Филиппомъ Орликомъ новоизбраннымъ войска запорожскаго гетманомъ, и межи енеральными особами, полковниками, и тымъ же войскомъ запорожскимъ с полною зъ обоихъ сторонъ обрадою”, або латинською мовою “Pacta et constitutiones legum libertatumque Exercitus Zaporoviensis…” [ДП]. Унікальна пам’ятка — маніфест правосвідомости української політичної еліти того часу — зберігається у фонді “Справи про Україну” Російського державного архіву давніх актів і стала відома Україні щойно 2008 року1. До цього часу науковці послуговувалися її російськомовним виданням 1859 року2. Вичерпно висловився про цю пам’ятку сучасний історик О. Струкевич: “…якщо б вдалося знищити чи сфальсифікувати всі документи з історії України — Гетьманщини, то однієї Конституції, її латиномовного варіянту, вистачило б, щоб відновити рівень і сутність оцінок українською елітою природи тогочасного світу, українського суспільства, власних місця й ролі у них” [11, с. 16].
У напрацюванні цього документа безпосередньо брав участь гетьман Пилип Орлик — наступник мазепинської лінії в українському політикумі. Як і його знаменитий попередник, він був поліглотом: володів польською, латинською, німецькою, французькою, російською, давньогрецькою мовами. Під час урочистого прийому короля Карла ХII з нагоди обрання Пилипа Орлика гетьманом він у стилі давньоримських ораторів виголосив промову латиною. У його бібліотеці були оригінальні твори Аристотеля, Цицерона, Геродота, Вергілія, Данте, Мольєра, Монтеск’є та ін. [12, с. 84—85]. Як і Мазепа, Орлик знався на літературному бароко: видав дві поетичні книжки польською мовою — “Алцид російський” (1695 р.) як панегірик гетьманові Мазепі, що завершений прозою латинською мовою, і “Гіппомен Сармацький” (1698 р.) — панегіричні вірші, “творені блискучим версифікаційним стилем” [13, с. 248—249]. Отож діапазон творчости та інтелектуальної потуги цієї людини всебічний. Водночас у підготовці “Договорів і постанов” брали участь інші знаменитості того часу: генеральний обозний Іван Ломиковський, його сини Володимир, Ілля та Михайло, генеральний бунчужний Федір Мирович, полтавський полковник Григорій Герцик та його брати Іван і Опанас, кошовий отаман Кость Гордієнко, дипломат Федір Нахимовський та інші [5, с. 363].
Знаково, що, попри багатомовність літературної творчости гетьмана, основний юридичний документ 1710 року написано руською (староукраїнською) та латинською мовами. Староукраїнська версія, очевидно, призначена не лише для якнайширшого вжитку (на відміну від латини), а безумовно засвідчує українську тожсамість, є демонстративним свідченням її старожитніх прав і вольностей та аксіоматичним виявом написання юридичних документів мовою титульної нації, починаючи від Вислицького Статуту (1347 р.) і закінчуючи трьома Литовськими Статутами (1529, 1566, 1588 рр.). Перший її короткий текстологічний аналіз здійснив Л. Белей, зауваживши, що вона писана типовим офіційно-діловим стилем української літературної мови наприкінці ХVII—початку ХVIII ст. [ДП, с. 16]. Нещодавно віднайдений у російських архівах текст цінний не лише українськомовним оригіналом, а й тим, що кожна з 40 сторінок розділена доземною лінією на дві частини, з яких більша містить власне текст копії “Договорів і постанов”, а менша — переклад російською мовою окремих незрозумілих для росіянина українських слів, серед яких низка латинізмів, полонізмів і чехізмів. Таких глос усього 538 (разом із листом Карла ХII до Війська Запорозького та листом Карла II до кошового отамана Якима Богуша). Серед найхарактерніших перекладних українсько-російських лексем: року — года, нехай станется — да будетъ, панства — государства, выпровадити — освободить, працами — трудами, небожчика — покойнаго, згладити — истребить, единостайными — единодушными, ухвалою — постановленіемъ, боронити — защищать, абысьмо — дабы, посполытомъ — общественномъ, поточныхъ — обыкновенныхъ, рада – совhт, хиба — развh, гребель — плотин, утыски — утhсненія, прагнучи — желая, ярмо — иго, шановати — почитати, панове — господа, надъ то — пускай сверхъ того, наданнями — пожалованіями.
Перекладено також латинізми, полонізми та чехізми, що здебільшого були органічно вписані у контекст української мови як складової західноєвропейських мовно-культурних і політичних взаємин: латинізми реиментарской — главноначальствующаго, универсалами — указами, коррупціями — подкупами, контентуючися — довольствуясь, интратами — доходами, термhн — срок, сукцессорове — преемники, фортеца — крhпость, елекціи — избраніи; полонізми: ведлугъ — по силh, ижъ — что, скутечному — дhйствительном, владзою — властію, на радецтво — для совhтованія, цвиченьемъ — обученіемъ; чехізми: скутокъ — дhйствіе, валечный — храбрый, зась — же, поуфалость — довhренность.
Серед характерних українськомовних фонетичних ознак вживання літери h для позначення звука і: Гордhенко, постерhгати; замість етимологічних [о], [е] послідовно вжито [ы]: тыл[ь]ко; сплутування літер ы, и: грhхи, отваги, працы. Серед морфологічних явищ типовими українськими є форми називного відмінка множини іменників чоловічого роду із закінченням -ове: панове полковники; іменники середнього роду, що замість церковнослов’янського закінчення -іє мають закінчення -я: пакованя, утисканя, знищеня, захованя, і навіть із графічним подовженням наданнями; дієслівні форми складного майбутнього часу: належатимуть, старатиметься; форми наказового способу з часткою нехай: нехай будут; особові форми: росказалисьмо; інфінітивні форми з суфіксом -ова: шановати, завhдовати, тріумфовати.
Оригінал написано також латинською мовою, що на ту пору була мовою міжнаціонального спілкування — і практично вся козацька старшина, більшість якої випускники Києво-Могилянської академії, володіли нею. Вперше латиномовний варіант Конституції опубліковано 1847 року, що з різних причин не викликало резонансу серед істориків3. За свідченням співробітника історичного архіву Ольги Вовк, 1916 року В. Степанківський видав у Швейцарії латинський текст і переклад французькою. Відомі також англійський, німецький, польський варіянти конституції [1].
На перший погляд видається, що базовим когнітивним терміном цієї пам’ятки є термінолексема конституція, проте її вжито лише в латиномовній версії, що сповна відповідає історичному лексичному складові тієї мови та суспільно-політичним взаєминам, зокрема у Стародавньому Римі. Вважають, що стимулом для використання слова constituo як нормативно-правового терміна послужило використання його як заголовного (на початку тексту) в офіційних документах Стародавнього Риму у словосполуці “Rem Publicum Constituere”, що буквально означає “римський народ встановлює” (римський народ — це офіційна назва держави) [9, с. 8]. Це дієслово і стало твірним для похідного процесуального іменника конституція. Отож термін “конституція” походить від лат. constituo, означає “встановлюю; постановляю; влаштовую”; утворений він від префікса com- (con-) з- і основи дієслова statuo “ставлю; зупиняю; саджаю”, пов’язаного з sisto “ставлю, розташовую, зупиняю”, sto “стою”, споріднене з пол. stati, укр. стати [ЕСУМ 2, 555].
У часи Стародавнього Риму і Греції конституцією називали всілякі акти державної влади (укази, едикти, декрети, інструкції), що відрізнялися формою і порядком прийняття. Серед найвідоміших “Конституція Атен” Аристотеля, де мислитель вживав термін “конституція” як синонім до устрою держави, “Конституція Цицерона”, “Конституція Солона”, “Конституція Лікурга”, група актів візантійського імператора Юстиніяна (IV ст.) тощо. За Середньовіччя лексему конституція зазвичай вживали у церковному праві, а відтак із ХVII — поч. ХVIII ст. її використовують для політико-правових актів договірного характеру, зокрема пактів та угод між міським патриціятом та правителями [9, с. 10; 7, с. 332]. Широковживаним є цей термін і в польській державно-правовій практиці ХV—ХVIII ст. Починаючи з 1493 року, важливі ухвали (постанови) загального (“вального”) сейму польського королівства в узагальненому вигляді почали називати конституціями. Підсилило вживання цього терміна й те, що до 1543 року тексти сеймових постанов писали винятково латинською мовою [8, с. 21].

Далі буде.

1 Российский государственный архив древних актов (РГАДА). – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 9.
2 Источники Малороссійской исторіи, собранные Д. Н. Бантышемъ-Каменскимъ и изданные О. Бодянскимъ. – М., 1859. – Ч. II. 1691–1722. – С. 242-255.
3 Чтения в императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. – М., 1847. – Т. I. – Ч. III: Иностранные материалы. – С. 1-18.

ДП — Договори і постанови / [упорядник О. Алфьоров]. — Наукове видання. — Київ: Темпора, 2010. — 152 с.
ЕСУМ — Етимологічний словник української мови: У семи томах / [за ред. О.С. Мельничука]. — К.: Наукова думка, 1982–2006. — Т. 1–5.
СУМ ХVI — ХVII — Словник української мови ХVI — першої половини ХVII ст.: У 28-ми вип. — Львів, 2008. — Вип. 14.
УМ II — Універсали Івана Мазепи (1687- 1709) / [упорядк. Іван Бутич]. — Київ — Львів: НТШ, 2006. — Ч. II. — 798 с.
УСДП ХVIII — Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. / [упор., прим. В. Литвинова, передм. В. Шевчука]. — К.: Дніпро, 2001. — Т. IV. — Кн. 1. — 520 с.

1. Ільченко Руслана. Як у Росії знайшли оригінал Конституції Пилипа Орлика [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.unian. net/ukr/news
2. Конституція Української гетьманської держави. — Львів — Київ: Право, 1997. — 158 с.
3. Короткий оксфордський політичний словник / [за ред. Іена Макліна й Алістера Макмілана]; [пер. з англ.] — К.: Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2005. — 789 с.
4. Крип’якевич І. П. Історія України [відп. редактор Ф. П. Шевченко, Б. В. Якимович] / І. П. Крип’якевич. — Львів: Світ, 1990. — 520 с.
5. Оглоблин Олександер. Бендерська Конституція 1710 року / Олександер Оглоблин // Гетьман Іван Мазепа та його доба / [друге доповн. вид. ред. Любомир Винар]. — Нью-Йорк — Київ — Львів — Париж — Торонто, 2001. — С. 354-360
6. Перша Конституція українського гетьмана Пилипа Орлика 1710 р. / [пер. з лат. та приміт О. Трофимук та М. Трофимука; передм. та заг. наук. ред. О. Пріцака; післяслово О. Трофимук та М. Трофимука]. — К.: Веселка, 1994. — 77 с.
7. Суспільно-політична думка: словник-довідник / [уклав О. І. Юристовський]. — Львів: Сполом, 2008. — 800 с.
8. Стецюк Петро. Перша Конституція Польщі (1791): спроба правового аналізу / Петро Стецюк. — Львів: Астролябія, 2010. — 112 с.
9. Стецюк П. Б. Основи теорії конституції та конституціоналізму. Частина перша : [посібник для студентів] / П. Б. Стецюк. — Львів: Астролябія, 2003. — 232 с.
10. Стецюк Петро. Основи теорії конституції та конституціоналізму [Електронний ресурс]. Режим доступу:  www.lawyer.org.ua
11. Струкевич Олександр. Пилип Орлик та європейська традиція конституціоналізму / Олександр Струкевич // Пилип Орлик — гетьман і автор першої Конституції України / [упоряд. Г. Ю. Калюжна; відповід. ред. Л. П. Ясинський]. — Мн.: Выдавецкі цэнтр БДУ, 2006. — 143 с. — с. 13-32
12. Чухліб Тарас. Один із найбільших патріотів України / Тарас Чухліб // Пилип Орлик — гетьман і автор першої Конституції України [упоряд. Г. Ю. Калюжна; відповід. ред. Л. П. Ясинський]. — Мн.: Выдавецкі цэнтр БДУ, 2006. — 143 с. — С. 83-92.
13. Шевчук Валерій. Муза Роксоланська: Українська література ХVI–ХVIII століть: У 2 кн. Книга друга: Розвинене бароко. Пізнє бароко / Валерій Шевчук. — К.: Либідь, 2005. — 728 с.
14. Шевчук Валерій. Національна ідея в Україні, зокрема національно-визвольна, та її подвижники: Історичний нарис / Валерій Шевчук. — К.: МАУП, 2007. — 272 с.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment