ОЛЕКСАНДР ГУБЕНКО: «ЛИШЕ ЧЕРЕЗ ВИХОВАННЯ ТАЛАНОВИТИХ ЛЮДЕЙ ЗРОБИМО CУСПІЛЬСТВО УСПІШНИМ»

Про те, як побудувати систему освіти згідно з інформаційними реаліями часу, як виховати з маленьких українців креативних працівників і як свій талант не розхлюпати на життєвих дорогах, розповідає кандидат психологічних наук, головний редактор журналів “Практична психологія та соціальна робота” і “Обдарована дитина” Олександр ГУБЕНКО. Він уже 25 років займається психологією творчості, отож про творчих людей знає усе.

— Олександре Володимировичу, які відкриття вдалося зробити науковцям у сфері психології творчості в останні десятиріччя?
— Українська школа психології творчості виникла 40 років тому. Її засновниками були видатний український психолог Володимир Андрійович Роменець (нині покійний), а також академік Академії педагогічних наук України, доктор психологічних наук, професор, завідувач лабораторії психології творчості Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України Валентин Моляко. Останній створив новаторську концепцію творчості — стратегіальну концепцію мислення. Вона полягає у тому, що мислення керується кількома стратегіями, розвиваючи які, можемо керувати творчою діяльністю науковців, винахідників та інших спеціалістів у різних галузях.
Це дуже актуально в контексті сучасного цивілізаційного розвитку, бо людство увійшло в еру інформаційного суспільства, де головне — креативні ідеї і новації. У цьому плані Україна має власні оригінальні наробки.
Ще одне — Інститут психології розробив цінні й ефективні технології навчання і розвитку інтелекту дитини. Зазвичай навчання базується на “школі пам’яті”, — коли учень запам’ятовує досягнення інших людей. Часто ми забуваємо про головну мету освіти — навчити дитину самостійно мислити, не просто розуміти і відтворювати чужі думки, що теж важливо, а й, за допомогою засвоєних знань, створювати нові.
Хотілося б, щоб із думками й рекомендаціями наших науковців більше рахувалися і допомагали їх втілювати у життя керівники відповідних структур.
— Чи вдалося нам відірватися від радянського підходу до навчання?
— Радянський підхід до навчального процесу не був такий поганий, як може здатися на перший погляд. Наша освіта багато в чому ще тримається завдяки тій інерції й потенціалу, які були напрацьовані 20 років тому.
Не випадково найвидатнішими педагогами світу були українці, зокрема талановитий інтелігент Антон Макаренко. Він творив чудеса у вихованні: дітей-злочинців перетворював на повноцінних членів суспільства.
За Макаренком і досі діють науково-дослідні інститути й лабораторії в Японії, Німеччині, бо їм цікавий досвід соціалізації українського педагога, процес перетворення маленького дикуна, потенційного або реального злочинця на позитивного і корисного громадянина. Відомі в усьому світі й Василь Сухомлинський, і Костянтин Ушинський.
Ми активно втілюємо так звану “болонську систему”, яку можна назвати “оболонською системою”, бо в неї дуже мало спільного з реальною європейською Болонською системою. Насправді наша “болонська система”, яку практикують у деяких українських ВНЗ, це — протиприродний симбіоз Болонської системи, яка базується на вільній пошуковій діяльності студента, з радянською, яка має обов’язкові вимоги. І  тому студент, щоб отримати допуск до іспиту, має скласти за декілька днів купу модулів, а потім мало не за тиждень скласти 5—6 іспитів, а то й більше. Зрозуміло — він самостійно не підготується, а спише. Це не освіта, а конвеєр із деформування нормальної мозкової діяльності людини.
Якщо раніше в радянських підручниках була логічна послідовність від параграфа до параграфа, розвивалася думка автора, і завдяки цьому думка дитини теж логічно й системно розвивалася, то зараз деякі підручники не мають логічної послідовності — це уривки несистематизованих знань, поєднані під однією обкладинкою.
Ще одна тривожна тенденція — нині учні користуються брошурами з відповідями до задач із математики, а ще хрестоматіями з готовими творами. Такою “корисною літературою” книгарні просто рясніють. Звісно, в таких умовах дитина формуватиметься із обмеженим творчим потенціалом, мінімумом самостійної думки.
— Нині стало модно вживати слово “креативність”. Роботодавці в перелік професійних якостей обов’язково ставлять “вміння продукувати нові ідеї”. Чи не варто перебудувати систему освіти згідно з такими вимогами часу?
— Педагогічна сфера в Україні завжди була на висоті. Тому освітньо-культурні національні традиції можуть стати однією з опірних сходинок, завдяки яким Україна вийде вперед.
Україна за останні 20 років дуже багато втратила у сфері розвитку системи освіти. Вважатимемо, що це негаразди перехідного періоду. Але час щось робити, а не “переходити” з одного стану в інший.
Зокрема зараз увагу держави й суспільства необхідно звернути на реконструкцію і реабілітацію системи позашкільного виховання, зокрема будинків дитячої творчості. Через виховання талановитих людей зробимо креативну економіку, яка виведе Україну на новий рівень.
Однак зараз перевести систему освіти на креативні творчі методи навчання неможливо. Для цього треба перебудувати всю дидактику, а на це потрібно десятки років праці.
— Завдяки творчим людям можна розбудувати успішну державу. Як виховувати маленьких українців, щоб вони виросли неординарними креативними особистостями?
— Творчий потенціал усіх без винятку дітей із високим і невисоким від природи IQ можна активізувати до дуже високого рівня. Але дорослі не завжди вміють знаходити  здібності й розвивати їх.
Особистість дитини — похідна від взаємодій багатьох факторів. Має значення соціальний капітал родини — рівень освіти батьків і рівень життя, від якого, зокрема, залежить можливість профінансувати якісну освіту дитини. Важливий навіть такий фізіологічний аспект формування організму дитини, як повноцінний, зі збалансованим вітамінно-мінеральним комплексом, раціон харчування. Якщо дитина не отримує повноцінного харчування, то її мозок не може розвиватися належним чином.
Неабияка роль учителя. Недарма так багато народних пісень і віршів про першу вчительку, бо її вплив на розвиток особистості дитини величезний.
Дуже багато залежить від того, хто виховує. Це так званий принцип ментора. Ним може бути батько, вчитель, людина, яка є взірцем для наслідування, це, зрештою, і сама система освіти, її методи і принципи функціонування.
Важливе середовище і мікросередовище, у яке потрапляє дитина. Якщо на неї впливають різні негативні компанії, злочинні угруповання, це може знівелювати розвиток особистості або трансформувати її творчий потенціал у творчість негативну, тобто винахідливість на шляху злочинів.
Є методи розвитку творчого потенціалу дітей, які дозволяють зробити з будь-якої дитини, яка має нормальний рівень розумового розвитку, творця. Зокрема розробкою таких методик і психолого-педагогічних технологій займаються співробітники Інституту психології ім. Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України.
Є ще проблема згасання дитячих талантів. Людство знає багато вундеркіндів, які в ранньому дитинстві демонстрували фантастичні досягнення, а подорослішавши, ставали ординарними.
Пригадаймо родину педагогів Нікітіних, діти яких у 10—12 років вступали до вишів, у 15—16 отримали дипломи, демонструючи високі досягнення. Але зараз про них нічого не чути. Кажуть, що сьогодні ці дорослі діти мають високі досягнення у різних сферах, але в них немає нічого феноменального.
Програмувати генія неможливо. Можна максимально розвинути у дитині творчі навички, але як вона проявить себе у дорослому віці, залежить від неї самої. Чи не втратить той вогник ініціативності, чи не піддасться уніфікуючому впливу оточення?
— Творчим людям нині складно жити в Україні. Чому?
— У суспільстві, де фактично немає високотехнологічного наукоємного виробництва, яке базувалося б на розвитку науки й техніки, попит на наукові досягнення дуже низький, належно не оплачують інтелектуальної праці й потенційний науковець мусить заробляти гроші, не зреалізувавши свої таланти.
У суспільстві має бути попит на генія, а за його відсутності талановита особистість стає одинаком, і її досягнення суспільство, можливо, оцінить років через 100. Тому геній повинен їхати в інші країни, де може сповна себе проявити. В Україні немає попиту на знання і творчий потенціал, тому 60 відсотків наших науковців роблять кар’єру на Заході.
— Чи можна занехаяти талант, долаючи життєві перепони?
— Для талановитих людей важлива каталітична атмосфера — атмосфера захоплення від творчості, коли їх оточують друзі-однодумці. Це так званий принцип плеядності, який полягає в тому, що таланти і генії, як правило, з’являються в одному часі поряд і разом з іншими талантами.
Давні Афіни за сто років у IV—V ст. до н. е. дали людству більше геніїв, ніж усе людство за тисячу років, вони заклали підвалини сучасної культури. У Давній Елладі афіняни понад усе любили збиратися на площах та обговорювати проблеми, дискутувати. В українській літературі принцип плеядності представляють Олена Пчілка, Микола Костомаров і Леся Українка.
Розквіт таланту відбувається у різних умовах: або у сприятливих, де талант формується як примхлива квітка в теплиці, або навпаки — в умовах великої скрути, коли геній усупереч обставинам ще більше розвиває свій талант, займається творчістю. Убозтво навколишнього життя він компенсує змістовністю, яскравістю свого внутрішнього світу. Геній заглиблюється в себе, щоб не піддатися впливу зовнішнього світу.
Яскравим прикладом реалізації саме такого механізму розвитку таланту був юний кріпак Тарас Шевченко. Ще один яскравий приклад формування таланту в умовах протистояння несприятливим обставинам — Джек Лондон. Він народився і жив в умовах пролетарських передмість Америки, де молодь переважно пиячила чи встрявала в бійки, працювала по 14—16 годин у нелюдських умовах. А він щодня писав свої оповідання і надсилав їх у газети. Спочатку від них відмовлялися, але з часом почали друкувати. Яка воля і стійкість у бажанні вирватися з негативного середовища і піднятися до літературних вершин! Тому обдаровання — це воля, особливо в несприятливих для розвитку умовах.
У будь-якого таланту обов’язково бувають випробування, коли людина має докласти величезних зусиль, щоб подолати якусь життєву кризу, перепону на своєму шляху — внутрішню чи зовнішню. І саме це є стимулом до креативності, адже творчість — це титанічний труд.
Рідко буває, що творчість — це легкий спонтанний процес, як у Моцарта, коли він просто чув мелодії, які нібито надходили ззовні, і просто занотовував їх.
— У літньому віці з’являється більше часу на те, щоб проаналізувати життєвий досвід, власні здобутки й помилки. Чи може людина у поважному віці стати талановитим художником чи письменником, якщо раніше до цього вона ніколи не проявляла творчих здібностей?
— Це залежить від внутрішньої структури особистості. Є люди споживачі, а є творці. Споживачі живуть чужими ідеями, а люди продуктивні і на пенсії продовжують активно працювати.
Помітно, що на творчих об’єднаннях багато літніх людей. Здебільшого це аматорська творчість, але навіть намагання щось робити заслуговує на позитивне сприйняття. Для пенсіонерів творчість — це порятунок.
— Зараз молодь не уявляє свого життя без Інтернету. На Вашу думку, він негативно чи позитивно впливає на українців?
— Часто студенти, не докладаючи зусиль, скачують готові реферати й курсові з Інтернету, а раніше треба було власними зусиллями опрацювати десятки літературних джерел, самостійно скомпілювати думки в одне логічне ціле.
З появою віртуального спілкування людина може сформуватися як споживач чужих ідей, без власних думок.
Інтернет не дає повноцінно розвиватись особистості. Молодь майже не вміє поєднувати думки у ланцюжок, це здебільшого уривки й асоціації замість цілісного мислення.
— Чому у творчих людей часто не складається особисте життя, адже біографії відомих письменників і художників рясніють драмами, переживаннями і зрадами? Чому замість тихого сімейного оазису генії обирають самотню дорогу в безкрайніх пустелях власних переживань?
— Генії у побутовому і моральному плані такі самі люди, як усі. Але з іншого боку, їм властива певна дезадаптованість, тобто вони важче пристосовуються до суспільства. Бувають і гармонійні генії, вони успішні. Та, на жаль, їх мало.
Генії неадаптовані, їм важко вести стабільне благополучне життя. Яка дружина витримає чоловіка-генія з нестабільними заробітками і способом життя? Тому часті розлучення і сімейні драми.
У творчої людини не може бути інакше, вона спонтанна. Взагалі творчість — певна дисгармонія, це суперечність між особистістю творця і світом. Людина врівноважена зі світом творити не буде.
Творець часто не сприймає загальноприйнятих правил і стереотипів, вступає в суперечності із законами суспільства. Тому творчі люди часто неврівноважені, їх треба розуміти й підтримувати.
— Олександре Володимировичу, чи легко психологу складати психологічні портрети знайомих, розуміти їхні глибинні переживання і знаходити оптимальні для них шляхи вирішення проблем?
— Відносно легко щодо малознайомих і незнайомих людей. А родичам психолог часто не може допомогти. Чим ближче людина, тим гірше її бачиш. Та й психологічні технології некоректно використовувати щодо рідних.
У психологів багато внутрішніх проблем. Іноді у психологію ідуть люди з великими психологічними проблемами, вони думають, що цим собі допоможуть. Це особливості нашої професії. Психолог, як і священик, повинен бути делікатним, бо людська душа — тонка матерія, яку пошкодити можна одним необережним рухом.

Спілкувалася
Наталія АНТОНЮК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment