ХМАРОЧОСИ НА СВЯТИНЯХ

Олександр БРИГИНЕЦЬ — поет, прозаїк, журналіст, політик, депутат Київради від БЮТ, голова постійної комісії ради з питань культури і туризму. Народився 1962 року в Києві. Закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка, факультет журналістики. Працював журналістом, редактором видавництва, на телебаченні, радником прем’єр-міністра. Автор багатьох книг поезії, лауреат кількох поетичних фестивалів. 1995 року створив і очолював Мистецьку Агенцію “Територія А”. Як поет-пісняр, спільно з відомими композиторами створив понад 100 пісень.

— Пане Олександре, нещодавно у “Слові Просвіти” (ч. 22 за 2011 р.) в публікації “Орди Батия знову штурмують Десятинну” ми з Вами розповіли про ситуацію довкола нашої святині — Десятинної церкви Києва. Продовжимо тему: як розвиваються події?
— Насамперед щодо так званої “каплички”, насправді — чималої церковної споруди, яку самочинно збудував Московський патріархат поруч із залишками Десятинної. З’ясувалося, що розташований поруч Музей історії незаконно надає церкві електричний струм. Хоч у музею є угода з енергетиками міста, згідно з якою заклад не може комусь передавати частину відпущеного йому струму. Я звернувся до прокуратури і КРУ з пропозицією з’ясувати, чи не використовуються державні енергоресурси для цього “монастиря”.
Звернувся також і до енергетичних служб, щоб перевірили стан електрообладнання в цій московській церкві. Виявилося, що ніхто перевірок протипожежного стану церкви взагалі не проводив. І практично ніхто не несе відповідальності за протипожежний стан споруди. А пожежу в будівлі можуть використати самі церковники з провокаційною метою, для нагнітання ситуації. Про це я застеріг прокуратуру.
Загалом щодо долі Десятинної поки що жодних рішень не прийнято. Єдине — я підняв старе рішення Київради про встановлення істинного віку міста Києва. А без серйозних досліджень Старокиївської гори його встановити неможливо. І це має спонукати Інститут археології Академії наук до активізації досліджень і Десятинної, і території довкола неї. Лише після цього можна буде вирішувати подальшу долю церкви. На жаль, поки що археологічні дослідження призупинено через брак коштів. Дивно, що в нас на фінансування наукових досліджень коштів нема, а на якесь пропоноване “будівництво Десятинної” вони знаходяться.
— Чим найбільше доводиться займатися очолюваній Вами комісії Київради з питань культури і туризму?
— Займаємося практично всіма проблемами цієї сфери. Опрацьовуємо величезну кількість звернень громадян, готуємо проекти рішень Київради. Склад комісії неоднорідний, що вже казати загалом про депутатський корпус Київради. Тому рада підтримує не всі наші ідеї. До складу Київради здебільшого входять люди, які раніше підтримували Черновецького і зганьбили себе його проектами. Зараз вони підтримують Попова та Януковича. На жаль, депутатський корпус (а це переважно бізнесмени, у них свої інтереси) саме в гуманітарних питаннях дуже пасивний, не розуміє значення культури. З Київською міською держадміністрацією інша проблема: там дуже мало людей, у яких є досвід роботи в містах із культурним минулим.
Наприклад, на Щекавиці, одній із легендарних гір, на яких був заснований Київ, почалися незаконні будівельні роботи, встановили паркан, і активісти захисту історичного Києва розвалили його. А міліція, замість того, щоб розбиратися із забудовниками, які незаконно почали роботи, почала  розбиратися з активістами. На жаль, сьогодні не існує державної підтримки людей, які відстоюють культуру. Щодо конфлікту на Щекавиці зазначу: там було виділено близько 10 сотих землі під будівництво приватного будинку. Але забудовники знесли приблизно третину Щекавиці. Нещодавно нам вдалося отримати рішення для призупинення цього будівництва.
— Окресліть кілька найболючіших проблем гуманітарної сфери столиці.
— Перша глобальна проблема — забудова Києва. Вона пов’язана з кількома аспектами, зокрема культурою, туризмом, охороною пам’яток. Ми знаємо жорсткі вимоги ЮНЕСКО припинити забудову Дніпровських схилів, історичного центру столиці, руйнування пам’яток. Але все триває й надалі. На жаль, і команда Омельченка—Кучми, яка починала ці процеси, і команда Черновецького—Ющенка, яка могла їх зупинити, нічого не робили. Теперішня команда Попова—Януковича продовжує руйнацію старого Києва. Один із прикладів — спорудження на схилах Дніпра будинку, офісного чи торговельного центру, на даху якого буде вертолітний майданчик для президента. І дуже дивно, що землю під будівництво виділили приватній компанії, а не державній структурі. Інший приклад — під виглядом підготовки до Євро—2012 руйнують стару київську фортецю. Але Євро — це подія, яка швидко промине, а найбільша у світі земляна фортеця має залишитися назавжди. Чиновники не розуміють, що не можна нищити наші пам’ятки заради кількох футбольних матчів.
— Чи не забагато в нас посилаються на Євро—2012 за всіляких оборудок? Що затівають у зоні фортеці?
— Говорять, що там треба зробити якусь “зону гостинності”, і вже проводять підготовчі роботи до будівництва.
Друга серйозна проблема столиці — стан культурних закладів. Досить зазначити, що в місті немає театрів, які були б побудовані за часів незалежності, хоча численність населення зростає. Завдяки переформатуванню деяких кінотеатрів нібито відбулося збільшення кількості театрів, але це просто прилаштовані будівлі, в яких театрам важко функціонувати повноцінно. Сьогодні будують лише театр на Подолі. Крім того, він руйнує весь краєвид Андріївського узвозу, та ще й роботи тривають роками.
А те, що немає приміщення для Музею історії Києва, який свого часу виселили задля розміщення там суду! В інших музеях бракує належної охорони, кондиціонерів, засобів пожежогасіння. Недостатньо приміщень для бібліотек. Не має власного приміщення бібліотека ім. Лесі Українки, центральна бібліотека Києва. Фондосховища розміщені в різних будівлях. Будинок центрального офісу давно продано, і лише суд не дозволив поки що виселити бібліотеку.
Додам до цього, що вже близько п’яти років ні фонди музеїв, ні фонди бібліотек не поповнювали за рахунок державного бюджету. Лише нещодавно бібліотекам виділили незначні кошти. Не виділяють їх і на модернізацію книгозбірень. У світі бібліотеки — це сучасні комунікаційні центри, де консультанти надають послуги, де можна не лише читати книги, а й працювати в Інтернеті. Наші ж залишилися на рівні 50-х років минулого століття. Деякі бібліотеки закривають. Зараз під загрозою закриття Музична бібліотека, що в центрі міста (у нас це єдина музична бібліотека). Зовсім низька зарплата у бібліотечних працівників.
— Чималого розголосу набув замір із виселенням кількох музеїв із Лаври. Ваша комісія відстоювала ці заклади.
— І на цей момент прийнято рішення, що музеї залишаються в Лаврі. Почнімо з того, що ці міські музеї після передачі їх у державну власність були визнані непрофільними для Національного заповідника. Чому непрофільні, незрозуміло. Але було вирішено, що їх треба виселяти. Уряд створив комісію, яка мала займатися виселенням музеїв із Лаври. Я входив до складу комісії і, як багато небайдужих людей, наполягав на тому, що ці музеї потрібно переселити у відповідні, придатні для них приміщення. Коли почали підраховувати, виявилося: щоб переселити музеї, потрібно близько двох мільярдів гривень на побудову приміщень для них. Таких коштів у міста, звісно, немає, і адаптованих приміщень, на жаль, теж. Тому з ініціативи нашої комісії було ухвалено рішення Київради: виселення музеїв можливе лише за умови, що їм буде куди переїхати.
— Зараз на обговорення винесено так звану Стратегію розвитку Києва до 2025 року. Ваші міркування щодо цієї Стратегії, зокрема щодо гуманітарної сфери столиці?
— Почнімо з того, що зараз одночасно розробляють два документи: Стратегія і Генеральний план розвитку міста. І ось у них дивовижні відмінності. Наприклад, Стратегія передбачає збільшення території площ і доріг Києва утричі, а Генплан — в 1,7. Коли я запитав у розробників Генплану, чому не хочуть збільшити ту площу втричі, вони відповіли, що це нереально. Або інше. Стратегія передбачає збільшення кількості житла в Києві в 1,5 раза, тобто за ці 15 років має “вирости” ще пів-Києва. Але при цьому Генплан передбачає, що кількість зелених зон залишиться такою, якою була. Що це означає? Те, що забудову вестимуть шляхом ущільнення. Але вже сьогодні кожне будівництво, пов’язане з таким ущільненням, призводить до потужних акцій протесту. То до якого стану доведуть місто за 15 років таких “ущільнень”? Якщо ж ми збираємося в 1,5 раза збільшити кількість житла без ущільнень, просто зруйнувавши величезну кількість “хрущовок”, то це означає, що фактично площу житла доведеться збільшити удвічі, бо той житловий фонд “хрущовок” треба ж буде поновити.
— Тобто за півтора десятиліття збудувати ще один Київ! Гарні плани…
— Є в Стратегії й такі дивні пункти, як збільшити на 20 років тривалість життя киян. Або пишуть, що буде значно зменшено злочинність. Хоч поки що цього і близько не видно.
Коли говорити конкретніше про культуру, то чомусь для Києва, міста, яке пишається своїми мальовничими пагорбами, унікальним природним ландшафтом, програма розвитку має дивну назву: “культурна долина”. Чи до вподоби цей термін?
— Долина — це, звичайно, болото. Хоч, врешті, річ не в назві?
— Але ті процеси, які відбуваються зараз довкола Щекавиці, Лисої гори, — це, мабуть, і є перетворення наших історичних пагорбів на долини. Далі щодо гуманітарної складової Стратегії. Ось записали, що уп’ятеро (!) має збільшитися кількість музеїв. Якщо ми протягом багатьох років не можемо знайти приміщення для одного музею, то де взяти ресурси для побудови 150-ти нових? Кількість театрів планують збільшити у 2,7 раза! Як саме, коли ми один театр будуємо 10 років? Театр “Київ” перебудовують із кінотеатру теж уже багато років. Дуже важко уявити, що бізнесмени будуватимуть приватні театри. Якщо вони ще більш-менш будують приватні кінотеатри, то театри не будуть.
— То що це взагалі за “стратегія”?
— Вона має рекламний характер. Усе  це задля того, щоб чиновники, голова міськадміністрації попіарилися разом із президентом. Щоб прості люди були в захваті: дивіться, мовляв, у нас є нова стратегія.
Натомість маємо новий головний біль. Ось до прикладу. Заплановано знести півгектара Ботанічного саду для розв’язки біля нового так званого “моста Кирпи”. З одного боку влада вихваляється, що ось там щось побудували, а з іншого, — краще, аби деяких будов  взагалі не було. Постійно доводиться вести війни за збереження міста.
Ось на вулиці Лютеранській вирізали дерева, щоб на частині шкільної території спорудити будинок. Дозволи виписані, нібито все законно. Оце вона і є, ота система ущільнення в дії.
— Пане Олександре, напружена громадсько-політична діяльність, яку Ви проводите, захищаючи  місто, його історичну спадщину, забирає багато часу й енергії. А хочеться представити Вас як цікавого поета, митця, автора текстів багатьох пісень. Ви створили  такий надзвичайно цікавий проект, як Мистецька Агенція “Територія А”. Що він означав для Вас?
— Завдяки створенню “Території А” сучасну українську масову музичну культуру не було знищено. Якщо подивитися на масову культуру таких російських сателітів, як Білорусь, Молдова, то побачимо, що там національна маскультура так і не з’явилася, її було замінено або російською, або румунською. У нас теж усе ішло до панівного існування лише масової російської культури. Завдяки зусиллям багатьох людей, зокрема організаторів фестивалю “Червона Рута”, нам вдалося засвідчити необхідність творення українськомовної масової культури. Саме тоді заявили про себе своєю творчістю  І. Білик, О. Пономарьов, гурт “ВВ”, Руслана, Ані Лорак. Тоді ще вони були переважно українськомовними. І всі молоді виконавці прагнули бути такими, як ці українські співаки, а не всілякі російські. Оце творення української зірки було надзвичайно важливе. І дуже погано, що сьогодні дедалі менше виникає популярних українських проектів. Успішний українськомовний виконавець має багато шанувальників, які сприймають його мову як свою. Коли таких виконавців бракує, більшість людей обирає за взірець російських чи американських співаків.
— Ви говорите про масову культуру, до якої дехто ставиться скептично.
— Жодна культура не може бути повноцінною, якщо в ній не представлена масова культура. Є люди, що вважають, начебто українська культура стане кращою, якщо буде не масовою, а лише елітною, а широкий загал нехай слухає іноземну музику. Насправді ж музика повинна бути і елітна, і для широкого загалу. Як і література. Чому ж масові види культури, мистецтва віддавали на відкуп іноземній культурі, мові? Це була помилка нашої еліти, і я прагнув цю помилку виправити.
На жаль, сьогодні наша молодь уже не має масової української культури і виховується на зразках переважно російської чи американської музики. Але ж вона несе в собі чужомовні аспекти.
Ми згадали “Червону руту”, яка підняла маскультуру на зламі епох, коли стали популярні Миколайчук, Гадюкіни, Віка. Потім “Територія А” розширила межі до рок-музики, поп-музики. Та сьогодні українська музика знову витіснена в альтернативну нішу, наприклад, важкої музики, тобто для елітної молоді. Натомість бачимо численні російськомовні проекти на кшталт “Фабрики зірок”. Тому заохотити українську молодь співати українською — таким було моє завдання тоді і, на жаль, це стало ще актуальнішим сьогодні.
— У нас же є якісь українськомовні пісенні конкурси…
— Так само, як є українськомовні газети, але скільки їх? Натомість масово виходять “Известия в Украине”, “Комсомольская правда в Украине”, “Сегодня”, “Факты” — все російськомовне. Ось так і українські конкурси: вони є і їх немає, бо вони не впливають на середовище.
— А телеекран у нас відомо який…
— Хіба що програма “Голос країни” на “плюсах”, де відсотків 40 українськомовної пісні. Все інше — переважно російськомовний матеріал. До речі, те, що у нас з’явилося так багато різних шоу, свідчить, що влада хоче відвернути увагу людей від наших глобальних проблем.
Щоб були радикальні зрушення на краще, треба змінювати стратегію держави, її керівництво на таке, що зрозуміє: не буває успішних космополітичних держав. Не варто серед космополітичних називати Америку, бо насправді США подає приклад, як саме культура служить зміцненню держави. В Україні ж таке засилля російських телесеріалів, що не здивуюсь, якщо завтра у кабінетах наших держслужбовців з’являться портрети Путіна, що фігурують у тих серіалах. І культура, і держава не можуть бути позанаціональними.

Спілкувався
Петро АНТОНЕНКО

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment