Евген ЧОЛІЙ: «НАЙВАЖЛИВІШИМ ДОСЯГНЕННЯМ ЗА ОСТАННІ 20 РОКІВ Є КОЖЕН РІК, КОЖЕН МІСЯЦЬ І КОЖЕН ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ»

Цьогорічний V Всесвітній форум українців відбувся напередодні ювілейної 20-ї річниці найголовнішого національного свята українського народу — Дня незалежності України.
Місяць тому заступник керівника Партії регіонів Вадим Колесніченко заявив у Верховній Раді, що “на сьогоднішній день незалежність нічого не принесла, тільки 20 років проїдалось те, що отримали від СРСР”.
На це хочу відповісти, що український народ хіба тільки отримав від СРСР в минулому столітті понад сімдесят років тяжкого російсько-комуністичного терору, який включав геноцид і голодомори, період “Розстріляного Відродження”, коли були знищені найкращі діячі науки, культури і мистецтва, це був час, коли обидві наші історичні Церкви, православна і греко-католицька, були заборонені й змушені, як за часів римського цісаря Нерона, іти в катакомби, це був період єжовщини, коли безпощадно знищували будь-які прояви українського національного духу по Другій світовій війні, а вже під час так званої “перестройки” — Чорнобильську трагедію, коли радянський режим віддав перевагу першотравневому параду над людським життям та охороною молоді та дітей.
Отож подякуймо Всевишньому за те, що наш народ позбувся такого нелюдяного режиму та просімо Його словами нашого духовного Гімну:
Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни…
В чистій любові до краю,
Ти нас, Боже, зрости.
Акт незалежності України 24 серпня 1991 р. — найважливіший здобуток в історії українського народу, бо він дав йому нагоду бути господарем на своїй землі та самостійно вирішувати свою долю.
Відновлення незалежності України було дуже важливим для української діаспори, яка є невід’ємною частиною українського народу. Протягом усього свого існування вона жила Україною та безперестанно і наполегливо робила все можливе, щоб Україна стала вільною і самостійною. Окрім того, західний світ почав трактувати нас як нащадків державного українського народу, а не як етнічну групу колишньої Австро-Угорської, Польської чи Російської держав.
Акт 24 серпня 1991 р. став вагомою подією не тільки для українського народу, а й для багатьох інших, поневолених Росією народів. Бо й справді, відновлення незалежності України в 1991 р. започаткувало нову еру в світовій політиці та спричинилося до повалення “імперії зла”, яка розпалася на 15 вільних держав.
Мій батько часто повторює, що найважливішим досягненням за останні 20 років є кожен рік, кожен місяць і кожен день незалежної України, за яку боролися і поклали на жертовник своє життя мільйони українських синів і дочок.
Тому ми повинні схилити голови перед борцями всіх формацій, які боролися за Українську самостійну соборну державу. Зокрема треба вшанувати воїнів ОУН-УПА та їхніх легендарних провідників Степана Бандеру й Романа Шухевича, які під кличем “Здобудеш українську державу або згинеш у боротьбі за неї” воювали проти двох Ґоліятів — нацистської Німеччини та комуністичної Росії, і яких теперішні владні структури незалежної України так зневажають, що відбирають у них звання “Герой України”. Потрібно також згадати всі жертви тоталітарних — радянського та нацистського — режимів, а зокрема всі жертви Голодомору 1932—1933 років, який, без сумніву, був геноцидом українського народу, спрямованим на його упокорення та довічну залежність.
Світовий конгрес українців, чи СКУ, який є найвищою надбудовою 20-мільйонної української діаспори та координує діяльність своїх складових організацій у 32-х країнах світу і вже 44 роки представляє її інтереси, бере участь у цьому Форумі, щоб дати змогу відчути, що українська діаспора бажає відзначити 20-ту річницю незалежності з українським народом в Україні і з ним вирішувати нашу подальшу спільну долю.
Із великою прикрістю мушу ствердити, що для української патріотичної спільноти це свято не таке радісне, яким має бути, бо сьогодні Україна переживає ще одну кризу.
Із приходом 2010 року нової влади, в Україні було значно змінено державну політику щодо багатьох важливих напрямків. Нинішні владні структури підривають суверенітет України та здійснюють наступ на здобутки демократії, про що свідчать наступні факти:
Перше. Укладання Харківської угоди, яка на чверть століття продовжує перебування імперського російського війська в Криму та порушує Статтю 17 Конституції про захист суверенітету і територіальної цілісності України.
Друге. Відкрите переслідування політичних опонентів, насамперед колишнього Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко та 12-ти високопосадовців з її уряду. Це включає зокрема такі
політично вмотивовані дії проти пані Тимошенко: понад 40 викликів на допити, заборона пересуватися Україною, а відтак скандальний арешт і ув’язнення в Лук’янівському слідчому ізоляторі, де, між іншим, уже вісім місяців утримують колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Влада називає це боротьбою з корупцією, а світ, зокрема й СКУ, називає боротьбою з політичною опозицією чи, ще гірше, боротьбою з демократією.
Третє. Брак вповні незалежного правосуддя, про що так спонтанно висловився депутат Державної Думи Росії Костянтин Затулін у відповідь на рішення Конституційного Суду України відмінити закон про офіційне використання червоного прапора: “З урахуванням нинішньої ситуації в Україні важко повірити, що на рішення Конституційного Суду було неможливо вплинути”. Отож на його думку, нинішня влада може впливати на суд. Це той самий Затулін, якому нинішні владні структури відмінили статус persona non grata.
Четверте. Заперечення Голодомору як геноциду українського народу, що є наругою над мільйонами його невинних жертв, а також порушення чинного Закону “Про Голодомор 1932—33 років в Україні”.
П’яте. Ухвала антиконституційного закону про використання червоного прапора, який не лише спровокував розкол у суспільстві, а й ще раз показав, як на 15-му році прийняття Конституції України її не шанують.
Шосте. Тиск Служби безпеки на українських патріотів, а зокрема на о. д-ра Бориса Ґудзяка, ректора Українського католицького університету, і Романа Круцика, голову Київської міської організації товариства “Меморіал” ім. В. Стуса, а також на Руслана Забілого, директора музею-меморіалу “Тюрма на Лонцького”, та на 16 працівників цього музею, яких викликали на допити у кримінальній справі за так зване розголошення державної таємниці, попри те, що українське законодавство не вважає державною таємницею факти про порушення прав і свобод людини, якими займаються науковці цього музею.
Сьоме. Введення цензури й тиск на ЗМІ, про що заявляли різні українські медійні засоби, як, наприклад, 5-й канал і телеканали 1+1, СТБ та TВі.
Восьме. Порушення демократичних стандартів під час останніх виборів до місцевих рад, зокрема зміни виборчого закону в останні хвилини та перешкоди у реєстрації кандидатів від опозиційної партії “Батьківщина”, що викликає серйозні сумніви щодо наступних парламентських виборів.
Одночасно з цим іде наступ на національні цінності нашого народу, а також робляться спроби повернути Україну до радянського минулого. Наприклад:
Ÿ встановлення пам’ятника найбільшому кату українського народу Сталіну в Запоріжжі та білбордів із його портретом у Севастополі, всупереч тому, що європейське співтовариство офіційно засудило сталінізм, прирівнявши його до нацизму;
Ÿ Законопроект “Про мови в Україні”, метою якого є піднести російську мову до рівня другої державної, незважаючи на те, що вона, як колишня імперська мова, витіснила з ужитку рідну мову українського народу;
Ÿ Законопроект України про вищу освіту, який становить загрозу майбутньому розвитку української освіти, зокрема через намагання “совєтизувати” вищу школу України;
Ÿ демонстративне вивищення Московського Патріархату й толерування поширення концепції “русского міра”, що фактично спрямована на відновлення радянської імперії.
У зв’язку з таким станом у червні минулого року СКУ передав Президенту Віктору Януковичу Меморандум про важливі питання, що стосуються України та української діаспори. За рік ми не отримали остаточної відповіді на цей Меморандум, як, до речі, і на переважну більшість наших звернень щодо різних важливих для світового українства питань.
Це говорить про те, що нинішня влада не цікавиться позицією української діаспори і не рахується з нею, про що, між іншим, свідчить і принизлива за змістом і тоном стаття “Не повчайте Україну, як їй жити”, яку провладна Партія регіонів розмістила на своєму сайті.
Більше того, коли йшов грубий наступ російських владних структур на дві українські громадські організації — Федеральну національно-культурну автономію українців Росії та Об’єднання українців Росії, та вони готувались до відстоювання перед Верховним Судом Росії права на продовження свого існування, Міністерство закордонних справ України критично висловилося на їхню адресу й заявило про свою ініціативу щодо створення в Росії нової української громадської організації. Як виявилося, в критичний момент українська діаспора не може розраховувати на підтримку теперішніх владних структур України, які також не розуміють, що всілякі ініціативи про створення українських неурядових організацій у діаспорі повинні виходити від українських громад, а не від урядових структур.
Тому в серпні минулого року СКУ узяв курс на розширення співробітництва з високими міжнародними організаціями та урядами країн проживання української діаспори.
Свою позицію щодо різних важливих питань СКУ представив у Європейському Парламенті — на XVI Засіданні Комітету парламентського співробітництва ЄС-Україна; в Організації Об’єднаних Націй — на Міжнародній конференції на тему Чорнобиля; під час зустрічей із представниками Європарламенту і Організації з Безпеки і Співробітництва в Європі та з представниками владних структур країн проживання української діаспори, а також у письмових зверненнях і меморандумах на адресу речників високих міжнародних інституцій. СКУ наголошував на тому, що Україна, яка тепер головує в Комітеті міністрів Ради Європи, буде співгосподарем Євро—2012 та головуватиме 2013 року в ОБСЄ, мусить дотримуватись європейської візії, що базується на принципах демократії.
Сучасні події в Україні та реакція на них світової громадськості, зокрема й СКУ, спричинили низку заяв і резолюцій з боку лідерів держав і міжнародних урядових і неурядових інституцій, як наприклад:
Ÿ резолюція Європейського Парламенту про зниження в Україні поваги до демократії та плюралізму після останніх президентських виборів;
Ÿ заяви уряду США та НАТО про стурбованість переслідуванням політичної опозиції та резолюція Європейського Парламенту в справі Юлії Тимошенко та інших членів колишнього уряду;
Ÿ резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи про утиски громадянського суспільства та політичних активістів спецслужбами України;
Ÿ заява комісара Європейського Союзу з питань політики сусідства про те, що зближення з Європою може відбутися тільки тоді, коли Україна забезпечить свободу преси і не переслідуватиме опозицію;
Ÿ заява Прем’єр-міністра Канади Стівена Гарпера під час офіційного візиту до України, що Канада й надалі буде надійним партнером України за умови дотримання нею принципів миру, демократії і свободи;
Ÿ заяви голови делегації Європарламенту до Комітету парламентського співробітництва ЄС-Україна про різні порушення під час останніх виборів до місцевих рад в Україні та про тиск на Національний університет “Києво-Могилянська академія”;
Ÿ заява Верховного комісара у справах національних меншин ОБСЄ щодо Законопроекту “Про мови в Україні”, у якій наголошується, що всяке послаблення державної мови суперечить духу Європейської хартії регіональних мов або мов меншин.
СКУ також закликав представників високих європейських інституцій:
Ÿ сприяти інтеграції України в європейське суспільство, що стосується і угоди про асоціацію між ЄС та Україною;
Ÿ здійснювати більш ефективні зв’язки з українським населенням, зокрема надати безвізовий режим для українців, які подорожують до країн, що потребують шенгенської візи;
Ÿ засудити і нейтралізувати намагання Росії перешкодити євроінтеграції України.
Одночасно з відстоюванням інтересів українського народу в Україні СКУ захищає людські та національні права українців діаспори. Цього року ми порушили справи, що стосуються намагання владних структур Росії ліквідувати дві найбільші українські громадські неурядові організації та припинити діяльність Бібліотеки української літератури в Москві, а також виступили на захист української національної меншини в Угорщині у зв’язку з порушенням виборчого законодавства до органів Державного самоврядування. СКУ також долучився до повернення 21 березня цього року Народного дому в Перемишлі українській громаді Польщі, який у неї несправедливо відібрали 1947 року під час акції “Вісла”.
Такою діяльністю ми даємо відчути, що українська організована спільнота є великою силою у відстоюванні своїх інтересів та інтересів України й українського народу.
Сьогодні хочу запевнити, що СКУ та наші складові організації готові й надалі спільно з українським народом в Україні охороняти й утверджувати українську незалежність, демократизувати й українізувати Україну, стояти на захисті її європейського вибору, охороняти людські й національні права українців незалежно від місця їхнього проживання.
Я також хочу наголосити, що саме від українського народу залежатиме майбутнє Української держави. Це покладає на нас усіх велику відповідальність перед наступними поколіннями, а також перед тими, хто століттями відстоював право нашого народу бути господарем на своїй землі. Як слушно заявив великий український поет Олег Ольжич, якого 1944 року замордували нацисти у концентраційному таборі Заксенгаузен:
Державу не твориться
в будучині,
Державу будується нині.
Нині, дбаючи за Україну як незалежну державу, необхідно:
Ÿ піднести духовну та національну свідомість українців;
Ÿ шанувати та зберігати демократичні цінності;
Ÿ дотримуватися Конституції України та принципів верховенства права і незалежного правосуддя;
Ÿ йти шляхом інтеграції України до Європейського Союзу;
Ÿ забезпечити повну енергетичну незалежність України та підносити загальний рівень добробуту населення і сприяти розвитку середнього класу.
Якщо з Божим провидінням український народ подолав надзвичайно страшні випробування ХХ століття, він обов’язково подолає і теперішні кризи в Україні.
Для цього необхідна єдність усього українського народу навколо національної ідеї — ідеї української державності, впевненість у своїх силах, велика праця і жертовність, до чого я вас сьогодні закликаю.
Насамкінець, користуючись нагодою, хочу пригадати, що у грудні 2010 р. Уповноважена з прав людини Верховної Ради України Ніна Карпачова, коментуючи арешти попередніх урядовців, заявила, що Україна є лідером у Європі щодо масового застосування арештів, і що така ситуація ганебна. Закликаю владні та судові структури України не погіршувати цю ситуацію, а навпаки, — прислухатися до голосу світового співтовариства й припинити повернення України до авторитарної системи управління та до радянського минулого і звільнити з-під арешту політичних опонентів, екс-прем’єр-міністра Юлію Тимошенко та екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, а також звільнити з посади міністра освіти Дмитра Табачника.
Слава Україні!

Евген ЧОЛІЙ,
Президент Світового конгресу українців
Київ, Україна
19 серпня 2011 р.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment