Анатолій ШПИТАЛЬ,
кандидат філологічних наук,
Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
Коли історика з Санкт-Петербурга Тетяну Таірову-Яковлєву запитали, чи працює вона в архівах, вона відповіла: “В архівах я не тільки працюю, а іноді просто живу”. І скільки вона сама знайшла невідомих документів! Один “Батуринський архів” чого вартий, адже сатрапи Петра І, зруйнувавши Батурин і знищивши 15 тисяч його мешканців, вивезли папери Канцелярії Мазепи до Петербурга, де пролежали вони до наших часів навіть не описані. І тому кожна її робота — новаторська, адже там — нові матеріали, про які навіть не здогадувалися.
А почалося все, за легендою, коли школярка Таня в батьковій бібліотеці натрапила на 21-томник М. Костомарова. І як вступала до університету, то на іспит сходилися викладачі, щоб послухати її відповіді. А коли 1992 року захищала кандидатську дисертацію, один із опонентів, відомий історик, порадив дати прочитати її депутатам Верховної Ради України, щоб не було більше Руїни. Не читали вони її, як не читали і капітальної монографії “Руїна Гетьманщини” (2003), яка вийшла українською мовою. Взагалі ж знання історії нашими депутатами — таке ж питання, як уміння читати. Апофеоз знання історії — твердження І. Богословської про Крим: “На протяжении многих тысячелетий это была русская территория” (“Фокус”, 2007, 22 лютого). То кому ж Москва виплачувала до 1700 року данину? Кримському ханству чи “своїм” у Криму? Певно, не знає Інна Германівна, що 1710 року, після провального Прутського походу, коли дружина Петра І Катерина, зібравши викуп, врятувала чоловіка від ганебного полону, була відновлена виплата данини Кримському ханству. Це що, також були “інвестиції” для своїх?
Але не говоритимемо про IQ І. Богословської, йдеться про Тетяну Геннадіївну, вихід книжки якої “Мазепа” 2007 року в серії “Жизнь замечательных людей” був своєрідною сенсацією і ляпасом багатьом історикам: як це так, Мазепа — і в такій серії? Т. Таірова-Яковлєва зауважила у “Вступі”, що політичний спектакль з анафемою, влаштований Петром І, на 300 років укорінився у свідомість більшості істориків. У той складний час усі гетьмани України часто міняли політичних союзників. Це фігура настільки неординарна та багатогранна, що для її зображення потрібна вся палітра фарб. Автор пише: “Природжений політик, обдарований полководець і дипломат, людина відважна, честолюбна і цілеспрямована — Мазепа був уособленням духовного відродження і розквіту козацтва. Поет і філософ, прекрасно освічений, казково багатий, з прозірливим і насмішкуватим розумом, він двадцять років успішно лавірував в океані політичної боротьби, залишаючись біля керма України!.. Саме такого, справжнього Мазепу ми постараємось витягти з-під мішури міфології, яка окутує його”. Справді, Мазепа ніби жонглював над прірвою, перебуваючи між ворогами, заздрісниками, бунтівниками й донощиками, двадцять років правив Гетьманщиною. Авторка дає спочатку родовід І. Мазепи, зробивши невеликий відступ в історію козацької України. Вона відмітає всілякі легенди, особливо “епізод з конем Пассека”. Опрацювавши величезний джерельний матеріал, Т. Таірова-Яковлєва створює також і психологічний портрет І. Мазепи, зіставляючи висловлювання різних сучасників — П. Орлика, Жана Балюза, московських бояр, українських гетьманів, полковників і кошових. Адже був І. Мазепа у П. Дорошенка, “суворого, жорсткого і похмурого”, чиї ідеали єдиної сильної Гетьманщини стали священними і для Мазепи. В полоні у кошового І. Сірка він просто зачарував суворого кошового і той не знищив його, а передав гетьману І. Самойловичу. Взагалі ж переказувати цей історико-біографічний твір — марна справа. Стиль письма такий, що за лапідарними даними відчуваєш ще багато матеріалу, який залишився неозвученим. Ось абзац — це ніби скорочені кілька сторінок. Ці 14 друкованих аркушів можна розгорнути аркушів на 60. Адже саме життя І. Мазепи досить добре документоване, збереглося багато документів, а ще авторка ввела багато нових, які сама знайшла. Але про це нижче. Повернімося до того часу, коли Сірко, а потім Самойлович просто були полонені “чарами Мазепи”, а таких буде багато, зокрема й цар Петро І.
Царський воєвода Ромодановський, переговоривши з Мазепою, з тим ще тоді “пійманим дорошенківським козаком”, посилає його до царя розповісти про стосунки короля Собеського з турками, про ситуацію в Кримському ханстві. А гетьман пише: “Дай Бог вам щасливого шляху і швидше до нас повернення”. Гетьман — і на “ви”? Видно було, що не простий то був чоловік козацького звання! Розділ “Шлях до гетьманської булави” — історія сходження до найвищої посади, ілюстрація неординарного мислення і поведінки фактично “вискочки” в середовищі вищої козацької старшини. Авторка чітко прослідковує, як І. Мазепа, підписавши Коломацькі статті, пізніше фактично нівелює їх. А записано там було, щоб “не допускати голосів таких”, що Україна є Гетьманщиною, а не просто частиною “Їх Царського Пресвітлого Величества Самодержавної держави”. Як ото нині Білорусь на область хочуть перетворити… Вирішальною була роль гетьмана І. Мазепи у приході на царство Петра І, якого той підтримав у жорстокому протистоянні з царицею Софією. Його 50-тисячне військо, яке стояло на кордоні, могло втрутитись у двірцевий переворот на боці визначеної І. Мазепою сили. Вибір упав на юного Петра, амбітного, але гарячого царя. Як пише Т. Таірова-Яковлєва: “Гетьманство Мазепи — це прекрасний приклад компромісу, не зафіксованого на папері, але який виконувався… Гетьман… був надійним військовим союзником”. Справді, вперше після Переяслава Москва обіперлась не на масу анархічних опозиціонерів, а на сильну гетьманську владу. Були і спроби в Україні скинути гетьмана — згадаємо писаря Генеральної канцелярії Петра Іваненка (з подачі І. Мазепи — Петрика). Авторка досліджує також і складні відносини Запоріжжя — Кримське ханство, де були походи один на одного, які перемішувались із “замиреннями”. Петрик (Хмель, як іноді називали його) ішов на Україну з 20-тисячною ордою і козаками. Полтавщина зустріла їх привітно. Врешті, про це розділ книжки “Мазепа і “народні герої” — Палій і Петрик”. Досить детально прослідковано діяльність фастівського полковника Семена Палія — адже “питання Правобережної України” завжди було для гетьмана на першому плані. Один із титулів, виборений Мазепою, був “гетьман обох берегів Дніпра”. Які бої — таємно-підкилимні, дипломатичні й військові були за ті землі, котрі були у сфері впливу Корони Польської! Урешті, все те розкрито в розділі “Гетьман обох берегів”, а через час “Тріумфу перед крахом” ми переходимо до розділу “Катастрофа” — періоду союзу з Карлом ХII, Полтави і Бендер… Що ж, І. Мазепа був учнем Макіавеллі, як часто це демонструє Т. Таірова-Яковлєва, але мав за мету після хаосу старої системи Гетьманщини створити нову державну систему, працюючий механізм. Він бачив, що Річ Посполита іде до загибелі. Сам І. Мазепа “тяжкою і невдячною вважав службу Москві, чиї воєводи називали козаків “мужиками” і часто поводилися як господарі з підлеглими, а не рівні з рівними. Ідея сильної, сучасної держави з твердою владою дедалі більше вимальовувалася в свідомості гетьмана. Єдина і сильна Україна буде здатна протистояти ворогам і шаблею добиватися своїх прав і вольностей”, — пише автор. Цими словами безстороннього об’єктивного історика і завершимо огляд виходу книжки про життя одного з видатних людей.
2007 року вийшов у СПб перший том (1687—1705) “Батуринського архіву” під загальною назвою “Гетьман Іван Мазепа”. Там — невідомі досі документи, гетьманські універсали, листування з московськими боярами, охоронні листи. Зберігся також лист ігумені Печерського дівочого монастиря Марії Магдалини з власним підписом та печаткою монастиря. Хто не знає — це була мати Івана Мазепи. Ми не дізнаємось ніколи, який подвиг здійснив козак Олексій Урвихвіст, але читаємо універсал: “Беремо його жінку Маланію овдовілу під нашу гетьманську оборону, звільнивши її від поборів і всяких посполитих повинностей аж до ласки нашої” (1698 р.). Серед документів — підтримка монастирів, будівництво церков, наказ-заборона переправлятися на Правобережжя (часи С. Палія — А. Ш.), цікавий охоронний лист про безпеку польських вельмож під час війни зі Швецією.
Другий том “Батуринського архіву” — 1705—1708 рр. Звичайно, ми не знайдемо там таємного листування з панною Дольською, польським і шведським королями. Певно, потайнішої людини, ніж І. Мазепа, в історії України не було. Але є тут листи від соратників з аналізом ситуації довколо України. Були раніше роботи “Розвідка Богдана Хмельницького”. Можливо, хтось зараз працює над дослідженням “Розвідка Івана Мазепи”, бо були у нього “свої люди” і в Стамбулі, і в Бахчисараї, і у Варшаві, а з близького оточення Петра І двоє бояр, як писала Т. Таірова-Яковлєва, таємно інформували гетьмана про все, що мало стосунок до Гетьманщини.
Лише згадаємо дослідження Т. Таірової-Яковлєвої “Іван Виговський”, життя та діяльність якого вона знає, певно, не по днях, а по годинах. Це був гетьман зовсім не пропольської орієнтації, а проукраїнської. І загинув гідно, як І. Богун, теж розстріляний поляками.
Монографія “Іван Мазепа і Російська імперія. Історія “зради” (2011) Т. Таірової-Яковлєвої ніби аж розширює видання “ЖЗЛ”, уводить багато нового історичного матеріалу, знайдених нею невідомих документів. Але постає питання: чи була держава Петра І до Полтавської битви імперією? Чи стала нею пізніше? Це питання — до істориків, ми ж маємо унікальне в своєму роді дослідження, де доводиться, що співпраця (до 1707 року) Петра І та І. Мазепи була взаємовигідною. Вступний розділ — “Відмовляючись від міфології” — мав би послугувати методологічним зразком для сучасних істориків. Тут повна відмова від “міфів, штампів і стереотипів”. Авторка не руйнує, а просто знищує міф щодо пропольської орієнтації гетьмана. Знайшовши в московських архівах (а за 300 років не знайшли! — А. Ш.) оригінал доносу на І. Самойловича до Москви з підписами старшини, Т. Таірова-Яковлєва побачила там особистий підпис генерального осавула І. Мазепи (що всі заперечували до неї), але доводить, що донос написали інші. Думаю, що розділи “Внутрішня політика Мазепи”, “І. Мазепа і Правобережна Україна”, “Козацька старшина часів І. Мазепи” і особливо “Трагедія вибору” обов’язково треба терміново друкувати в нас, якщо не перевидавати книжку. У розділі “Хворий старий” ми прочитаємо про відмову Петра І захищати українську землю, про втрати і грабунок з боку російських військ і особливо Петрів план “випаленої землі” перед наступом шведської армії. А 1707 року через реформи ліквідовувалась українська автономія. І тоді б пропала “матка бідна Ойчизна мила Україна Мала Росія”, як писав І. Мазепа. Підзаголовок книжки “Історія “зради” — в лапках — то, можливо, сигнал для деяких наших “кондових” істориків імперської закваски, а то скоро в серії “Жизнь замечательных людей” вийдуть томи “С. Петлюра” і “С. Бандера”, а вони лишень очима кліпатимуть.
Тож подякуємо Тетяні Геннадіївні за її подвижницьку працю, адже її доробок — то і наше надбання.
Гетьман Іван МАЗЕПА
ДУМА ІЛИ ПІСНЯ
Всі покою щиро прагнуть,
А не в єден гуж всі тягнуть;
Той направо, той наліво,
А все, браття, тото диво!
Не маш любви, не маш згоди
Од Жовтої взявши Води,
През незгоду всі пропали.
Самі себе звоювали.
“Єй, братища, пора знати,
Що не всім нам пановати,
Не всім дано всеє знати
І річами керовати.
На корабель поглядімо,
Много людей полічимо!
Однак стирник сам керує,
Весь корабель управує.
Пчулка бідна матку має
І оної послухає”.
Жалься, Боже, України,
Що не вкупі має сини!
Єден живе із погани,
Кличе: “Сюда, Атамани!
Ідім Матки ратовати,
Не даймо єй погибати!”
Другий Ляхом за грош служить,
По Вкраїні і той тужить:
“Мати моя старенькая!
Чом ти велми слабенькая?
Розно тебе розшарпали,
Гди аж по Дніпр Туркам дали.
Все то фортель, щоб слабіла
І аж вкінець сил не міла!”
Третій Москві юж голдує
І єй вірне услугує.
Той на Матку нарікає,
І недолю проклинає:
“Ліпше було не родити,
Ніжли в таких бідах жити!”
Од всіх сторон ворогують,
Огнем-мечем руїнують,
Од всіх не маш зичливости,
Ані слушной учтивости:
Мужиками називають,
А подданством дорікають.
“Чом ти братов не учила,
Чом од себе їх пустила?
Ліпше було пробувати
Вкупі лихо одбувати!”
Я сам бідний не здолаю,
Хиба тілько заволаю:
“Ей, Панове Єнерали,
Чому ж єсьте так оспалі!
І ви, Панство Полковники,
Без жадної політики,
Озмітеся всі за руки,
Не допустіть горкой муки
Матці своїй больш терпіти!
Нуте врагов, нуте бити!
Самопали набивайте,
Острих щабель добувайте,
А за віру хоч умріте,
І вольностей бороніте!
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблі маєм права!”
Власноручний підпис
І. Мазепи
