Під імперським гіпнозом

Володимир ФЕРЕНЦ,
Івано-Франківськ

За роки незалежності у кожного із нас сформувалося своє неповторне бачення шляху незалежності з численними тернами та вибоїнами, з болем людського серця, з жалем і тривогою в очікуванні ще чогось… Поважна, стара еліта перераховуватиме всі несправедливості влади щодо українців і заспокоєно віддасть помсту в руки Всевишнього: “Їм воздасться!” Не воздасться, якщо не змінимося ми. Тому до ювілею перераховувати українські здобутки і прорахунки напевно не варто. Дай Боже нам хоч наблизитися до істинного розуміння всього, що з нами сталося, не згадуючи при цьому президентів, політиків чи грабіжників. За двадцять років ми дійшли краю, за яким сподіватися можна лише на Всевишнього і на себе, на мільйони таких самих людей перед цим рубежем. Нас таких занадто багато, щоб нам могла зарадити держава, яку ми  утримуємо на податки, але яка живе сама по собі, гнана вітрами і тенденціями світу, силувана до безконечних поступок сильним націям і фінансовим шулерам світу. Наша громадянська нерішучість перед порогом нового часу є першопричиною слабкості України, яка нам ще служить, але дедалі більше втрачає чуття організму нації, стає тілом без душі. На думку спадають слова Івана Франка про паралітика на роздоріжжі, але таких думок треба позбуватися найперше. Вловлювати лиш натяк минулого часу, але жити минулим, повторювати гасла і клятви минулого століття вже не можна. Тепер це не має жодного значення, бо важлива лише дія і осмислений вчинок конкретної людини. Інколи треба вчинити щось більше, ніж потрібно для себе. Лінивство до громадської справи є гріхом, за який карають цілу націю. Саме тому всі двадцять років домінує ментально проросійська влада.
Кажуть, українці добродушний народ, але часто ми безжальні, особливо до своїх. Щось заважає нам бути собою у гніві й радості, у щирій молитві до Бога… Ні, ми не спляча нація, адже кожен із нас кмітливий і намагається зрозуміти, що діється довкруж. Те, що тяжіє над нами, дивним чином нагадує якийсь особливий вид соціального гіпнозу. І напевно в цьому головна наша проблема. Гіпнотичний вплив імперії, яка ще не сконала, чи привиду незрозумілої нам глобалізації. Може, після двадцяти років напівлетаргійного сну у нас виникне єдине бажання: скинути з власної душі незриме ярмо і стати вільними перед Богом, сильними людьми? Стати людьми, які живуть так, як переважна більшість самодостатніх народів.
Ми українці, що дали державі назву, мову і споконвічну й сущу традицію культури. Хто не зважає на цей факт — не визнає і держави, стає поза законом. Усі попередні двадцять років були суцільним гіпнотичним сеансом, інформаційним наступом зусібіч. Хотіли, щоб ми не відчували себе українцями в силі й кількості — щоб дві третини корінного етносу не сміли політично домінувати в державі зі своєю державною мовою, самобутністю і багатющою національною культурою. І український етнос усі двадцять років добровільно дозволяв дискримінувати себе в інформації, друкованому слові, видовищах і рідномовній молитві до Бога, щоб не злякати прояву долі — Незалежність. Тепер цього ніхто від нас не відбере, але зробити з цього формальність, свободу без української волі, можуть. Зможуть, якщо українці й надалі “бавитимуться у хованки” в політиці, бізнесі, вірі й житті. Нам не треба шукати ні приятелів, ні ворогів — достатньо бути українцями без фальші й компромісів. Час уже називати речі своїми іменами, не криючись і не боячись вчорашнього. Час жити своїм розумом, незважаючи на те, що про це подумають сусідні держави чи навіть увесь світ. Все, що є українським світом, треба повертати собі щодня, не чекаючи моменту, коли до цього покличе новий український лідер.
Досі єдність українців ми вважали категорією політичною, але це ніщо інше, як спільний, вільний спосіб життя від Карпат до Луганська. Це Український Світ, якого нам так бракує сьогодні у незалежній Україні. Тому двадцять перший рік незалежності мусить бути роком потужного відновлення цього світу. Це справа рук молодих, які легко позбуваються застарілих стереотипів і звичок. Молодь, народжена у вільній державі, ставши зрілим поколінням, обов’язково відновить справжній український порядок життя нації і держави.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment