Василь ФОЛЬВАРОЧНИЙ. ХРЕЩЕНИКИ СТАЛІНА: Роман. Книга І. — Тернопіль: Джура, 2011. — 244 с.
Тетяна ДІГАЙ,
Тернопіль
Відомий письменник, драматург, лауреат міжнародних і вітчизняних премій, наш земляк Василь Фольварочний (родом із Тернопілля — села Нападівки на Ланівеччині) відзначив свій зрілий ювілей вагомими творами.
У 2009—2010 роках прийшло до читача тритомне видання Василя Фольварочного “Симон Петлюра”, над яким письменник працював останнє десятиліття. Прекрасна закономірність полягає в тому, що цей тритомник, осердя якого склали картини нашої недавньої історії, такий доречний і потрібний саме нині, у цей бурхливий час, коли над долею українського народу нависли фатальні знаки запитань, а маленькі проблеми нашого власного буття постійно випробовуються проблемами вседержавними. Ім’я Симона Петлюри стало символом боротьби за створення незалежної української держави слідом за Хмельницьким і Мазепою. Роман містить також психологічний аналіз думок і почувань головного героя, що підкреслює духовний аспект авторської нарації і робить її неупередженою, а можливо, певною мірою, й унікальною.
Історична проза вимагає не лише виснажливої багаторічної дослідницької праці, особливої інтуїції, вміння вслухатися в історію, а й потужної творчої уяви, здатної подолати спресовану товщу часу й оживити минуле в душах сучасників. Павло Загребельний, Роман Іваничук, Роман Федорів, Валерій Шевчук, Василь Шкляр… Історична тема магічна, її таємниця не кожному відкривається. А найскладніше, що треба добути істину непересічну, не одноденну.
Твори на історичну тематику В. Фольварочного так щільно і щедро насичені людьми, проблемами, місцевим колоритом, правдою, побутом і стихією часу, що з повним правом їх можна назвати сагою (за жанром сага — це твір епічного стилю і змісту, який має стосунок до сімейних історій кількох поколінь і містить багато фактологічно достовірного історичного матеріалу). У романі “Хрещеники Сталіна” книга I, який щойно побачив світ у тернопільському видавництві “Джура”, автор не тільки зреставрував не таке вже й далеке минуле, а й осмислив його з позицій сучасника. Письменник, не повторюючи нікого, віднайшов власну манеру письма в собі самому, в своєму художньому світі й навіть помітний етнографізм авторського стилю виявив себе переважно як романтичний духовний чинник.
Невипадково епіграфом до роману слугує цитата зі щоденника Олександра Довженка: “Ах коли б вистачило мені сили й часу, написав би я роман про визволення Західної України. Про возз’єднання… і про все, що з цього вийшло… І як народ український фактично був тут ні при чому… Про цю трагедію написати б роман на тисячі градусів температури і вилити в нього увесь свій біль, усю тугу, всі свої скорботи…” Наче виконуючи заповіт великого попередника, В. Фольварочний на прикладі стражденного буття родини Павликових відтворив перебіг антиукраїнських політичних подій, зокрема червонопрапорних провокацій на теренах рідної йому Ланівеччини.
У книзі нема нічого вигаданого. Одначе її жанр — не зовсім хроніка-роман, хоча всі злочини окупаційної влади “визволителів” зі сходу достеменні й документально підтверджені.
На ролі головних персонажів автор обрав людей, які, власне, й не готувалися до помітного місця в історії свого народу, і за інших умов, мабуть, залишилися б безіменними ратаями, гречкосіями, батьками і дітьми. Та вони потрапляють у жорстоке міжчасся двох світових воєн, які начебто виривають їх із отчої землі, прирікають на долю перекотиполя, на забуття. І саме тут виявляється, що запас їхньої духовності, негучного патріотизму здатен пройти всі трагедійні випробування долі. Тому персонажі роману відчайдушно відстоюють право залишатися людьми: (“— Я пожила й віджила, хай би дітки розкошували, натішилися білим світом. Ось що, синку, маю я ікону з Єрусалиму… Давно надумала, що тобі подарую… збережеш пам’ять про всю нападовецьку родину. Ця Матір Божа оберігатиме тебе повсякденно”). За душевними якостями героїв роману можна оцінювати український народ, до якого вони належать. Кращих його представників імперія не здатна була перетворити на рабів, на німе бидло.
Дорога історії мчить уперед, туди, де все вже було, і де пам’ять про це лишилася живою. Історія в творах Василя Фольварочного — це полігон людського буття у просторі й часі. Тут людина випробовується на цільність, на вміння зректися власного благополуччя заради головної ідеї свого життя. Той, хто спромігся це відобразити — вартий уваги нащадків. Письменник Василь Фольварочний — наш сучасник. Сьогодні і завжди.
