Микола СТЕПАНЕНКО,
доктор філологічних наук,
професор, член НСПУ, НСЖУ,
лауреат премії імені Івана Огієнка, Олеся Гончара
Талановитий журналіст, поет Олександр Тарасенко. Частенько лихі стріли наздоганяють цього неординарного лубенця. А все тому, що за сміливе і правдиве слово завжди була понадміру висока плата. Не всі, хто його виборював, вистоювали до кінця, траплялося, ламалися, переходили на інший бік барикад і стріляли в колишніх своїх однодумців. Останнє аж ніяк не про Олександра Васильовича, бо має він совість, як чистий кришталь, бо “пощади… у долі не просив”. Цей “глобинсько-лубенський несамовит”, із вдячністю прийнявши подарований Господом, матір’ю й рідною землею талант, упевнено й твердо йшов “від отчого порогу через всю земну красу” до заповітних мрій — і досяг, чого хотів. Не зупинився на досягнутому, торує свою то тернисту, то стовпову дорогу далі, долаючи перешкоди, офіруючи собою. Шлях нелегкий випав цьому полтавцеві: голодне й холодне повоєнне дитинство, напівсирітство. Працювати почав у чотирнадцять років у рідному колгоспі, закінчив заочно місцеву середню школу, відбув військову службу на Житомирщині. Прагнув стати студентом факультету журналістики Львівського військово-політичного училища, та не судилося: “Після відповідного вивчення органами біографії моїх рідних, — розповідає Олександр Васильович, — зрозумів, що мої устремління марні”. Колишньому багаторічному директорові Будинку культури, активному культармійцеві довелося добре потрудитися, аби “з волі Бога крізь заплутане життя” вийти на широкі журналістські простори, стати редактором першої демократичної газети на Лубенщині “Поклик”, 2005 року заснувати обласний загальнополітичний і літературно-мистецький часопис “Майдан свободи”. Життєве кредо Олександра Тарасенка, цього невтомного працівника культури — “Журналістською справою займатися, допоки не потьмяніє розум і стане здоров’я”.
Кожна з його творчих граней — журналістика, поезія, громадська діяльність — самобутня, цікава, освітлена мудрістю, рясна здобутками. Цей майстер пера несміливо виносить на суд людський своє художнє слово, він філігранно обточує строфу, шліфує рядок, дбає про вишуканість поезії, усвідомлюючи, що вона має зачепити за душу навіть найчерствішого.
За твердженням полтавського письменника Анатолія Пахомова, літературний світ Олександра Тарасенка зітканий з болісних відгуків на сучасні суспільні проблеми: “…про нього напишуть цілий том досліджень, бо натура цікава, неординарна, постать відома, перо — залізне, вороноване. Бо саме таких літописців вивчатимуть нащадки”. “Багато пафосу в словах”, — скажете ви. Можливо, але й велика правда є в цьому щирому зізнанні колеги і друга. Вони — не комплімент до поважного — 65-річного ювілею, який Олександр Васильович святкував у Франків день — 27 серпня, вони — це об’єктивне й заслужене поцінування надбаного за нелегке для митця півстоліття. Щодо публіцистичного доробку Олександра Тарасенка, то він щедрий на гірку правду, яка не до смаку сильним світу цього, наскрізно заряджений національною ідеєю, суголосний із перебулими подіями, із тими, які вершаться нині.
Олександр Васильович тримає у таємниці, що з 1996 року веде щоденник. Навіть побіжне — краєчком ока, з авторських рук — знайомство із діаріушем переконує, що Олександр Васильович зафіксував важливі епізоди з життя щедрого на таланти, огорненого якоюсь особливою духовною аурою лубенського краю.
Громадянська позиція Олександра Тарасенка невідривна від плину життя в Україні, якій він сповна віддав себе, якою живе і за яку ладен “душу погубить”. Високих нагород ювіляр не чекає, йому не до вподоби чиношанування, офіційні учти. Знаємо, що ніжним, палким, ясним словом у день уродин до нього, усрібленого сивиною, умудреного великим життєвим досвідом, добутим із товщі народної, змореного щоденними турботами, але вольового, твердого в намірах, озвалося багато людей, яким він освітлив шлях, подарував миті прекрасного спілкування, яких причарував своєю свіжою й багатою на роздуми лірикою, заворожив соковитою публіцистикою. Задумів у Олександра Васильовича — дуже багато. Отож нехай вони здійсняться, а попереду будуть ще поважніші дати. Ваші друзі, колеги, прихильники й шанувальники, вельмишановний Майстре, чекають нових творчих звершень і перемог.
