На V Всесвітній форум українців приїхали представники із 40 держав, із чіткими політичними позиціями і широким спектром питань до влади; очікували, що почують Президента і він їх також почує. Але Віктор Янукович до Національної опери не прибув. Українська всесвітня координаційна рада, яку після Дмитра Павличка очолив Михайло Ратушний, на першому засіданні новообраної президії склала стратегічний план роботи на рік і констатувала, що без комунікації з владою повноцінної роботи із закордонним українством не буде.
Петро АНТОНЕНКО
Лейтмотивом усіх попередніх Форумів була тема про ситуацію в самій Україні, а вже від неї залежить і все інше, зокрема співпраця із зарубіжним українством. А хіба влада хоче серйозного аналізу цієї ситуації? Та ще й перед представниками світової громади? Отже, проводити Форум не хотілося, не проводити було неможливо, адже це ще один удар по іміджу країни. До того ж, кожні 5 років і саме на Форумах відбуваються перевибори УВКР — Української всесвітньої координаційної ради, вищого об’єднавчого громадського органу світового українства.
Щодо масштабу зібрання, досить порівняти дві цифри: на попередньому ІV Всесвітньому форумі 2006 року було 1500 делегатів і гостей. Під час цього планувалося лише 300 делегатів і 50 гостей, з яких не приїхало понад 20 делегатів, а половину гостей запросили в останній момент. Варто додати, що на попередній Форум, на його урочисте відкриття і перший пленарний день прибуло 2 тисячі запрошених із України — представники національно-демократичних партій і громадських організацій. Адже людям хотілося відчути атмосферу Форуму, поспілкуватися, особливо з гостями із закордону. І всьому цьому огрому людей знайшлося місце, адже всі попередні Форуми відбувалися в головному залі держави — Національному палаці “Україна”.
На засіданні робочої групи з підготовки Форуму в Мінкультури (а саме на нього було покладено всю підготовку зібрання) були представники кількох міністерств і відомств. І ніхто з представників влади за 8 днів до Форуму (!) не міг точно сказати, де пройде його відкриття, перший пленарний день. Зрозуміло тільки, що не в “Україні”. А де? Основна версія — Національна опера, але там раптом затіяли ремонт. Пропонували різні, часом химерні варіанти: саме від приміщення залежала кількість учасників, а це, окрім делегатів, ще й гості, представники громадськості з України і зарубіжжя, журналісти. І лише наприкінці наради нам повідомили: V Форум відкриється в Національній опері.
На питання, чому на всіх попередніх Форумах відзначення Дня Незалежності не заважало проводити акцію в Палаці “Україна”, відповіді ми не отримали.
Також запитували, чи можна делегатам Форуму теж побути на отому урочистому засіданні? На це представник одного з міністерств відповів, що для делегатів планувалося виділити близько 70 місць. Правда, потім квота почала зменшуватися до 40 місць. У головному залі країни більш як на 3 тисячі місць не знайшлося сотні-другої місць для українців зарубіжжя, так само, як і для представників національно-демократичних сил, які й виборювали нашу незалежність.
І річ не у фінансових можливостях нашої держави, а в тому, що владі нічого було сказати світовому українству. Не лише про внутрішню ситуацію в Україні, а й про численні проблеми взаємин нашої держави й українців закордоння. У попередніх числах наша газета детально писала про них. Коротко нагадаємо, що припинила функціонувати програма співпраці держави зі світовим українством, прийнята за президентства Ющенка. Припинилося навчання молоді з української діаспори в наших вишах на бюджетній основі. Численні проблеми у правовому й соціальному захисті наших співвітчизників — трудових мігрантів.
Президент Янукович на Форум не прибув. Знов-таки, це сталося вперше за всю майже 20-літню історію Форумів. Ще одне питання, хто ж вітатиме і благословлятиме зібрання від імені Церкви? І те, що Форум благословив Патріарх Філарет, засвідчило: влада прагнула всіляко дистанціюватися від Форуму. Єдиним промовцем від керівництва держави був міністр закордонних справ Костянтин Грищенко. Він зачитав лаконічне вітання В. Януковича учасникам Форуму, а вже потім говорив як міністр. Президент зробив ефектний, на перший погляд, хід: пообіцяв поновити програму співпраці із закордонним українством; утворити державний орган по роботі з діаспорою, швидше всього — у форматі держкомітету; ухвалити закон про статус закордонних українців. Усе це — справи, безумовно, нагальні. У влади з’явилася можливість продемонструвати, що ось ми, мовляв, робимо те, що не зробила влада попередня.
Щодо “виступу Януковича—Грищенка”, то це був парад самозвіту: як усе прекрасно в нашій демократичній державі і як бурхливо ідуть реформи.
На цьому тлі холодним душем була співдоповідь президента Світового конгресу українців Евгена Чолія (Див. “СП”, ч. 34). Це був серйозний аналіз сучасної ситуації в Україні, і того, як дивиться й реагує на цю ситуацію світ.
Шкода, що не вирізнялися таким аналізом ні звіти керівництва УВКР, ні виступи на пленарному засіданні делегатів Форуму. До речі, переважали якраз виступи не представників самої України, а громад діаспори. Та й часу на це пленарне засідання було відведено лише три години, і на цьому перший робочий день було завершено.
Особливість Форуму — ще й велике представництво так званої четвертої хвилі еміграції, трудових мігрантів. Озвучена інформація, що Україна посідає перше місце в Європі з трудової міграції, — ще одне ганебне для нас явище.
Другого дня із самого ранку мали початися засідання в секціях Форуму, основні ділові обговорення. На жаль, на це зосталося якихось дві пообідні години.
А обговорювати було що. Наприклад, чи не на перший план вийшла ситуація з українською громадою Росії, найбільшою з наших діаспор. Це особлива проблема, враховуючи прив’язаність нинішньої влади до північного сусіда. І те, що коїться довкола українських громад у Росії, є тестом для української державної влади: наскільки ми справді самостійні, чи можемо захистити наших братів-українців по світах? Поки що лише на засіданні Форуму хвилиною мовчання вшанувати пам’ять кількох активістів українських громад Росії, які загадково загинули внаслідок своєї громадської діяльності.
Отож проблем для обговорення було більш ніж достатньо. Можу сказати про роботу інформаційної секції. Про інформаційну війну проти України і нашу немічну відповідь на цю агресію говорили і на пленарних засіданнях, і на секції трудової міграції. Адже мільйони нових мігрантів не просто опинилися віч-на-віч із численними проблемами, а й не мають змоги ні оприлюднити їх, ні здійснювати інформаційний обмін. Тож після пришвидшеного обговорення усіх проблем зійшлися на потребі формування світової української інформаційної мережі. Поки що це лише ідея. Прагматичніше і конкретніше підходять до цього якраз трудові мігранти. Співпраця їхня з журналістами може бути ефективною.
Зауважимо: на цьому Форумі представництво зарубіжних українських мас-медіа було мінімальним.
Не знайшов великого розголосу Форум і в Україні. Якісь сюжети в ЗМІ, якісь провокації в Інтернеті. Шкода, бо, попри все, такі зібрання світового українства проходять лише один раз на 5 років. Сховалася влада від Форуму? Що ж, це також багато про що говорить. Форуми, як і влада, змінюються, але зостається питання, чи здатні ми, наша держава згуртувати близько 70 мільйонів українців світу?
