На початку вересня невтомному громадсько-політичному діячеві Тернопілля, активному просвітянину Богдану ГОЛОВИНУ виповнилося 85 літ!
Богдан НОВОСЯДЛИЙ,
почесний член Всеукраїнського товариства “Просвіта”,
м. Тернопіль
Моє знайомство з цією життєрадісною і мудрою людиною випало на час навчання у Буцнівській середній школі поблизу Тернополя.
Приємно, що з роками наші шляхи не розійшлися, а переросли у творчу дружбу. Тож сьогодні маю велику приємність і моральний обов’язок розповісти про цю людину.
Богдан Головин народився 6 вересня 1926 року в селі Золотковичі Мостицького району на Львівщині у багатодітній родині.
Батько Богдана — Петро Головин був громадським діячем, з ініціативи якого у селі започаткували читальню “Просвіти”, позичково-кредитну спілку і кооперативну крамницю. Активна життєва позиція батька, його національна свідомість викликала лють у польських шовіністів. За їхнім доносом на початку Першої світової війни поліція запроторила його до концтабору для військових злочинців у австрійському Талергофі.
Богдан був здібним до навчання. Мати Марія бачила в ньому майбутнього священика, та початок Другої світової війни перекреслив усі плани. 1940 року батьків як “буржуазних націоналістів” разом із трьома дітьми більшовики відправили на “вічне поселення” до Сибіру.
Герой нашої розповіді під час німецької окупації навчався у Львівській торговельній школі, а від 1943 року до кінця війни був на примусових роботах у Німеччині. Після її капітуляції працював перекладачем з німецької мови у Радянській військовій адміністрації Німеччини.
Коли репресивні органи дізналися про походження та погляди Богдана, негайно звільнили його із займаної посади. Повернувшись до Львова, юнак змушений був піти на строкову військову службу в радянську армію.
Навесні 1952 року заочно вступив на історичний факультет Львівського держуніверситету. Незабаром почав працювати за спеціальністю у школах Львівщини, а в 1954-му молодого педагога вже призначили директором.
Невдовзі Богдан Головин як репатріант та безпартійний опинився під пильним наглядом КДБ. Уже 1961 року його звільнили з посади директора школи. Тож із дружиною Іриною Кордубою, вчителькою математики, довелося виїхати за межі Львівщини.
…На Тернопіллі пан Богдан розпочав кар’єру директором Прошівської восьмирічки Тернопільського району, проте вже наступного року його понизили на посаді за… колядування у сусідів на Різдво. Однак невдовзі Богдан Петрович як високоерудований фахівець став заступником директора Тернопільської районної заочної середньої школи. Та місця опальному педагогові не було й тут. У грудні 1972 року бюро Тернопільського райкому компартії звільнило завідувача райвно за грубе порушення у кадровій роботі. Завідувачу докоряли за те, що його заступником працював Богдан Головин — безпартійний, виходець із націоналістичної родини, учасник вбивства письменника-комуніста Ярослава Галана у Львові, хоча насправді це була повна нісенітниця.
Та репресивний маховик супроти Богдана Петровича працював без збоїв і вже 1973 року його перевели в Буцнівську середню школу неподалік обласного центру, а 1982 року Тернопільський райвиконком навіть зняв із черги на отримання квартири.
У загальноосвітніх школах Богдан Петрович активно займався краєзнавством. Керовані ним юні краєзнавці-туристи здобували призові місця на районних і обласних змаганнях, у всесоюзному тематичному конкурсі. І очільники райвно відзначали вагомі досягнення туристсько-краєзнавчого гуртка Буцнівської середньої школи, але завжди “забували” згадати прізвище його керівника.
Іншого разу педрада тієї ж школи ініціювала нагородження Б. Головина Грамотою Міністерства освіти і значком “Відмінник народної освіти УРСР”, однак і це клопотання справно “зарізали” в районі. А щоб уже остаточно позбутися незручного педагога, 1988 року його, сповненого творчих сил і освітянського досвіду, відправили на пенсію.
Та, незважаючи на відверту дискримінацію, він не падав духом. Його талант і організаторська енергія набули нового дихання у період національно-патріотичного піднесення під час розвалу колишнього Союзу. Спочатку Богдан Петрович став членом Товариства української мови імені Тараса Шевченка, а вже 1992 року його обрали головою правління Тернопільського районного, а невдовзі — обласного об’єднання “Просвіти”.
За період роботи Б. Головина в обласній “Просвіті” у більшості населених пунктів Тернопільщини було створено місцеві осередки. І наше обласне об’єднання за кількістю просвітян посіло перше місце в Україні! А ще Богдан Петрович причетний до написання статуту Всеукраїнського товариства “Просвіта”. Тож не випадково 1996 року його обрали Почесним членом Всеукраїнського товариства, а вже у 75-річному віці — Почесним головою обласної “Просвіти”.
Сьогодні заслужений ювіляр не уявляє себе без активної співпраці зі ЗМІ. За більш ніж півстоліття журналістської діяльності він опублікував понад тисячу різножанрових матеріалів. Його перша замітка побачила світ ще 1948 року в армійській газеті. Пізніше писав на освітянські теми. Але й це, за зізнанням ветерана, не подобалося кадебістам. Редакторові тодішньої Тернопільської районки вони наказали не друкувати статей Головина. Однак прихильні до позаштатного автора працівники редакції Микола Вишневський та Євген Радковський порадили, щоб Богдан Петрович свої публікації підписував псевдонімами.
Його публіцистичні твори друкувалися у часописах “Слово Просвіти”, “Літературна Україна” (Київ), “Свобода” (Тернопіль)… Окремі статті були окрасою таких престижних журналів, як “Богословія” (Рим, Італія), “Державність” (Львів), регіональних річників “Тернопілля” за 1995—1999 роки.
Нині Богдан Головин серед дієвих активістів “Просвіти”, Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Української світової спілки професійних учителів, Наукового товариства імені Тараса Шевченка…
Його ревну працю оцінено почесним званням заслуженого працівника освіти України, медаллю Всеукраїнського товариства “Просвіта” “Будівничий України” та Міжнародною літературно-мистецькою премією імені братів Лепких.
Своєї праці він доклав до впорядкування кількох просвітянських видань і творчого доробку заслуженого художника України Ярослава Омеляна.
Перу пана Богдана, уже як письменника, належать резонансні книги: “Мученики та ісповідники Української Церкви ХХ століття. Нариси. Статті. Дослідження”, “Нації незгасний смолоскип. Статті. Інтерв’ю. Спогади”, два видання “Ґроно вітань щиросердечних”, “Христові обручниці”. За її написання Богдану Головину особисто подякував Папа Римський світлої пам’яті Іван Павло ІІ.
У його планах ще багато цікавих задумів, тож сподіваємося, що Богдан Петрович, із властивим йому ентузіазмом, порадує своїх шанувальників новими творчими знахідками…
