ЯКЩО КІРІЛ «НАШ», ТО ЧИЇ Ж МИ?

Ілько ДУВАНСЬКИЙ,
член “Просвіти”,
м. Луганськ

З огляду на  події останнього часу, в Україні загалом та на її східних теренах зокрема (репресії проти опозиції, закриття українськомовних шкіл, спроби ревізії мовного законодавства тощо) цілком закономірним є нещодавній візит до Луганська московського патріарха Кіріла (Владіміра Ґундяєва).
Цей візит був не випадковим, адже відбувався у контексті ініційованої самим Кірілом програми побудови “Русскава міра”. Заздалегідь із відома та з благословення центральної та місцевої влади по місту було встановлено біґборди й розвішано банери із таким текстом: “Луганчане с любовью приветствуют своего Патриарха”. Ці месиджі викликали чимало запитань у луганців: “А чий же тоді Митрополит Володимир, якщо Кіріл — наш?” Сам приїзд духовної особи супроводжувався нечуваними заходами безпеки, наче в Луганську живе найбільше, ніж будь-де, “українських буржуазних націоналістів”, які лише й думають, що про знищення “канонічєскава православія”. Уже згодом, по від’їзді патріарха, мешканці обласного центру вжахнулися, яку дірку в міському бюджеті зробили керманичі Луганська обслуговуванням візиту (за деякими підрахунками, приїзд Кіріла обійшовся в 10 % від річного бюджету міста — і це тоді, коли обласний центр гостро потерпає від недофінансування основних соціальних проектів, постійно підвищуються тарифи на комунальні послуги й проїзд у транспорті).
“Гідними” підспівувачами місцевих владоможців виявилися окремі представники нібито “українського” козацтва, які зустрічали московського попа — патріарха Кіріла — в луганському аеропорту. Крім того, ці ж “козачки” охороняли його дорогою до центру міста й під час служби у Володимирському соборі, де намагалися цілувати не тільки руку, а й стопу “канонічного” первосвященика. Це нагадувало поведінку деяких козаків і старшин після Батуринської трагедії, коли, виконуючи волю царя Петра, вони поїхали до Глухова обирати “лояльного” гетьмана.
Гість зі столиці сусідньої держави перебував у нашому краї два дні, впродовж яких не лише правив літургії, а й зустрічався з найвищими посадовцями Луганська й області — головою облдержадміністрації В. Пристюком, головою обласної ради В. Голенком, луганським міським головою       С. Кравченком, а також головою фракції Партії регіонів у Верховній Раді України О. Єфремовим. Про що могли розмовляти названі особи з патріархом, залишається тільки здогадуватися, — але явно не про незалежну Україну й не про Українську помісну Православну Церкву. А таки про що ж, якщо, згідно з Конституцією України, Церква в нас відокремлена від держави? І друге запитання — до пана Табачника: на якій підставі керівники низки вишів і ліцеїв Луганська створювали масовку для проповідей заїжджого попа?
Вельми показово, що одну з богослужб заїжджий патріарх відправляв не де-небудь, а… біля пам’ятника вождеві світового пролетаріату, войовничому безбожникові товаришу Леніну. При цьому частину “прихильників” тов. Ґундяєва склала примусово привезена на Театральний майдан молодь зі Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля та Луганського національного аграрного університету, який відомий в усій Україні найжорсткішим адміністративним ресурсом.
Прагнучи гідно протистояти “арії московського гостя”, українські патріоти Луганщини вранці 15 вересня провели свою акцію, розгорнувши на Ярмарковій площі обласного центру найбільший  у світі Державний прапор України розміром 50х30 м. Ініціатором цього заходу, який підтримали усі свідомі українці Луганська, виступило обласне об’єднання товариства “Просвіта” разом з обласними партійними організаціями національно-державницького спрямування. Треба наголосити, що ця акція відбулася, попри незаконну заборону луганського міськвиконкому на її проведення, зняту лише напередодні рішенням суду. Імовірно, тут не обійшлося без втручання київської влади, на думку якої, “луґанскіє таваріщі слішком мноґо на сєбя бєрут”.
Місцеві провладні ЗМІ, із захватом висвітлюючи відвідини Кірілом обласного центру, водночас “не забували” й про цю акцію українських патріотів, уже традиційно характеризуючи їх зневажливими ярликами: “націоналісти”, “бандьори”, “аранжєвиє” тощо, притому забуваючи, що народ уже сам добре розуміє, хто є хто: насправді самі можновладці та їхні трубадури — це російські шовіністи, “раби, підножки, грязь Москви”.
Представники місцевої влади й самі не заперечують політичного підтексту візиту московського патріарха. З цього приводу висловився (обмовився?) генеральний директор Луганської обласної державної телерадіокомпанії Родіон Мірошник: на його думку, саме тепер, коли між Україною й Росією намітилися економічні суперечності, вкрай важливо зберігати духовну єдність. І дехто зі служителів Церкви йому підспівує, заявляючи, що “Україна була, є і буде в орбіті Московського патріархату”. Тим самим стає зрозуміло, що ці діячі насправді працюють на розкол України, розбрат у її суспільстві на догоду “русскаму міру”.
Завершуючи свої відвідини Луганська, Кіріл Ґундяєв пообіцяв ще неодноразово навідуватися сюди, бо дуже йому тут сподобалося. Московський патріарх заявив, що він не збирається позбавляти предстоятеля УПЦ МП Володимира незалежності в управлінні. Що за цим стоїть — зрозуміло. Незрозуміло інше — як довго офіційний Київ спостерігатиме за тим, що відбувається на крайніх східних теренах держави. Чи не час згадати, що Україна, згідно з її Конституцією, є унітарною державою, й нікому не дано підривати її суверенітет і територіальну цілісність, що особливо актуально у світлі президентського месиджу про невідворотне покарання для всіх, хто перевищує власні службові повноваження. І що рано чи пізно кожному, хто бере участь у руйнуванні української державності, доведеться відповідати перед Законом.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment