А В ЦЕНТРІ РИГИ — ШКОЛА УКРАЇНСЬКА

Валентина СЕМЕНЯК,
член Національної спілки журналістів України

Коли хочеш опинитися у справжній Казці — треба їхати не до… Парижа, а в столицю Латвії Ригу. Тут особливий і унікальний кожний камінчик, кожний метр землі. А коли ще й поїхати не через Білорусь, а через Польщу і Литву, то враження таке, ніби ти потрапив у самісіньке серце Європи…
Того дня сонце в Ризі відпочивало, і старовинне місто зустріло нас мжичкою і різнокольоровими парасольками. Мешканцям Риги не звикати: дуже часто погода в них залежить від настрою Балтійського моря. Але в мене того дня настрій був особливий і піднесений. Адже попереду фантастична зустріч із не менш фантастичною жінкою…
Наша добра знайома рижанка Алла Білде допомагає нам відшукати унікальний за архітектурою будинок у самісінькому центрі, де розташована Українська школа. Саме так: українська! Перше враження: не школа, а старовинний замок. Довжелезні коридори, високі стелі й вікна. “Це добре, — несподівано з’являється думка, — бо там, де вікна, — там завжди багато світла”. Знаходимо потрібний кабінет — до нас виходить висока струнка симпатична жінка з пишним волоссям: Лідія Кравченко, директор цього шкільного закладу. Та, яка все це створила своїми руками. Пані Ліда, у якої день розписаний до хвилини, відразу починає розмову. До гостей з України їй не звикати, особливо останнім часом. Що тут казати — вигідне місцерозташування. У будь-яку мить може зайти в гості навіть хтось із високопосадовців. Особливо щастить школі на гостей-президентів. Леонід Кучма свого часу подарував комп’ютерний клас. І як результат — влада виділила українській школі повноцінне приміщення у центрі Риги. До того перебували на п’ятому поверсі вечірньої школи. А нещодавно, за кілька годин до візиту Януковича, Ризька міська дума ухвалила рішення про виділення українській школі 1,5 млн латів (3 млн доларів) на реконструкцію приміщення. Президент пообіцяв, що підтримуватиме.
Та мало хто знає, що за цим — недоспані ночі, виснажлива інтелектуальна праця (за фахом п. Лідія математик), активна на початках співпраця з Міністерством освіти і науки України, зустрічі з головою Комісії Верховної Ради з питань народної освіти та науки Павлом Кислим, зустріч із президентом Леонідом Кравчуком, із заступником міністра освіти Валентином Зайчуком, розробка методичних програм, встановлення і нарощування матеріально-технічної бази, пошук і добір високопрофесійних педагогічних кадрів…
Сьогодні у цій школі 220 учнів (українці, латиші, вірмени, росіяни). Якісна підготовка школярів, які добре знають чотири мови, дає позитивні результати: випускники стовідсотково продовжують навчання у вишах Німеччини, Великобританії, у престижних університетах України. Отримують стипендії і гранти.
— Мені за них не соромно, — каже п. Ліда, — виховані, дисципліновані й слухняні учні, які, живучи тут, люблять свою праматір Україну. І це завдяки нашим учителям, які з трепетом розповідають учням про Україну. До 40-х років минулого століття у Латвії було багато національних шкіл: польські, німецькі, єврейські, російські. До речі, на початку 90-х у Латвії мешкало близько 70 тисяч вихідців з України. Сьогодні тут — близько 60 тисяч українців, з них 50 тисяч — апатриди (ті, які не мають громадянства — Авт.). Решта прийняли громадянство України або Росії, або ж стали громадянами Латвії.
Згодом — екскурсія ошатною школою: бібліотека, їдальня, музей, класи. Усе це тішить не лише очі, насамперед — серце. А ось найсокровенніше. За цими дверима йде урок. Стукаємо — нас радо зустрічають наймолодші школярі. Вітаються українською! Відповідають на запитання українською!   А щоб остаточно нас здивувати, співають відому пісеньку про сонечко і маму (переклали з російської). У наступному класі — старшокласники, урок хімії. Директор, яка в курсі всіх шкільних та урочних справ, розпитує про враження від експериментальних дослідів, які учні проводили з учителем напередодні…
Лідія Кравченко народилась у Кривому Розі і закінчила місцевий державний педагогічний інститут, 1981 року переїхала до Латвії. Її світлі задуми-ідеї високо оцінили і в Україні, і в уже рідній Латвії. Вона нагороджена орденами Княгині Ольги ІІ і ІІІ ступенів, а також Хрестом Визнання за внесок у розвиток Латвійської держави. Ці нагороди якнайкраще говорять самі за себе.
Коли ми залишали старовинне приміщення Української школи в Ризі, дощ так і не вщух. Я обернулася ще раз, щоб “сфотографувати” очима на згадку школу, і несподівано побачила у вікні за заплаканою шибою великий яскравий сонях на обкладинці якоїсь книжки. Підійшла ближче. Це була книга “Моя Україна”, яку хтось поставив на підвіконні з протилежного боку. І відразу на серці стало радісно і затишно. Так, як це буває тільки вдома.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment