БУДИТЕЛЬ РУСИ-УКРАЇНИ НА ПОКУТТІ

Василь СЕЛЕЗІНКА,
заслужений діяч мистецтв України, член правління обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, м. Чернівці

Із творчою діяльністю Маркіяна Шашкевича ознайомився ще в дитинстві. Розгортаю книжку, читаю:
Підлисецька горо Біла,
Як тебе не бачу,
Так м’ні сумно на серденьку,
Що мало не плачу.
Так писав Маркіян Шашкевич. Альманах  “Русалка Дністрова” я тоді уважно прочитав від першої до останньої сторінки. Тому, коли в 1950-х роках до аудиторії Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, де я навчався, зайшов викладач української літератури і сказав: “Сьогодні ми вивчатимемо творчість Антона Могильницького”, я озвався: “І чули, і читали”.
— Ти дивись! Ану назви твори!
— Наприклад, “На смерть козака”, (під впливом цього твору я навіть сам почав, було, писати вірші), “Скит Манявський”, “Русин воїн”…
Антон Могильницький був ровесником Шашкевича. В сім’ї його батьків було 11 дітей. У Шашкевичів трошки менше. Антон і Маркіян навчалися в духовній семінарії, писали вірші, записували українські народні пісні, укладали рукописні збірки, але надрукувати їх у Львові через заборону не могли. Третю збірку “Русалка Дністрова” надрукували аж у далекій Угорщині.
…Коли я ще маленьким школяриком ішов попри ошатну сільську капличку, збудовану ще 1848 року на честь скасування в Австрії панщини, то читав на маленькій, біленькій, дуже гарно написаній табличці “Вулиця Шашкевича”.
Згодом, ознайомившись з біографією Шашкевича, я дізнався, що 1911 року широко відзначалося 100-річчя від дня народження поета. Очевидно, тоді й було названо головну вулицю села його іменем. Цією дорогою, можливо, йшов або їхав Шашкевич до свого друга Якова Головацького, який у селі Микитинці був священиком (і нині стоїть і діє церква, де він правив службу). Потім Головацький був деканом і навіть ректором Львівського університету, але повірив у вигадку Московського професора Погодіна, ніби над Дніпром колись жили московини, а під час наступу татар зібралися і всі втекли в Залісся, тобто туди, де татари були на два роки раніше, ніж на Україні. Головацький повірив у цю безглузду вигадку, перейшов до москвофілів і навіть переїхав до Москви, сподіваючись, що там йому дадуть кафедру. Але кафедри йому не дали, діти кинулись у революцію, а Головацький помер і похований десь у Білорусі чи в Литві.
…На початку 1990-х мій друг Йосип Жигалюк сказав, що в нашому рідному селі Спас Коломийського району хочуть встановити пам’ятник Тарасові Шевченку. Я запропонував поставити у нашому селі пам’ятник землякові Маркіяну Шашкевичу, адже в сусідніх селах Микитинцях, Вербіжі пам’ятники Шевченкові є. Через деякий час одержав запрошення на відкриття пам’ятника Маркіянові Шашкевичу.
Був сонячний недільний день. Не тільки з нашого великого села, а й із сусідніх зібралося багато людей.
У центрі села Спас стоїть уже майже два десятиліття цей пам’ятник.
1911 року з нагоди 100-річчя Шашкевича в українській греко-католицькій церкві в Чернівцях було відкрито меморіальну дошку. Але радянська влада, перетворюючи церкву на склад, зруйнувала історичну пам’ятку. Тепер з нагоди 200-річчя з дня народження               М. Шашкевича є нагода й потреба відновити її.
Я пишаюся тим, що долучився до популяризації М. Шашкевича, цього цілеспрямованого, свідомого патріота, без якого, як сказав Олесь Гончар, не було б трьох томів  В. Стефаника та ста томів І. Франка.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment