ЧЕРЕЗ 70 РОКІВ…

Євген БУКЕТ

70 років тому, 29 вересня 1941 року, в столичному урочищі Бабин Яр розпочав свою ходу жахливий годинник смерті. Під час німецької окупації Києва вороги проводили там масові розстріли мирного населення і радянських військовополонених; євреїв та циган — за етнічною ознакою, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації Українських Націоналістів (переважно членів ОУН-м), заручників, “саботажників”, порушників комендантської години… У різних публікаціях наводять різні цифри загальної кількості знищених у Бабиному Яру. На думку старшого наукового співробітника відділу інформації та використання документів Державного архіву м. Києва Сергія Карамаша, там розстріляно 40 тисяч євреїв і 60 тисяч українців, ромів, росіян та представників інших національностей.
Сумні роковини цієї жахливої трагедії стали приводом для проведення в Київському міському Будинку вчителя конференції “Без пам’яті немає майбутнього”, організованої “Спільнотою Святого Егідія” за підтримки Міністерства культури і туризму України та об’єднання юдейських релігійних організацій України.
Дивно, але донині події 1941—1943 років у Бабиному Яру — предмет політичних спекуляцій. Так і ця конференція, хоч і організована в Україні благодійною організацією з Італії, яка опікується знедоленими у понад 70 країнах світу, розглядала трагедію Бабиного Яру виключно як геноцид євреїв, ну ще трохи ромів. Про інших жертв, зокрема українців, згадувалося якось дотично, без особливого акценту.
Головний рабин Києва та України Якоб Дов Блайх був категоричним: “Держава Україна не розуміє важливості пам’яті про Голокост”. На його думку, школярі в США краще знають історію України, ніж українські діти, бо там розповідають саме про розстріли євреїв. Цьогорічні заходи зі вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру недостатньо масштабні, переконаний Якоб Дов Блайх. Через це він “насварив” свого “великого друга” Дмитра Табачника і згадав “незлим тихим словом” попередню владу. Віктор Ющенко справді 2006-го організував значно масштабніше відзначення 65-х роковин трагедії, сподіваючись, що євреї підтримають на міжнародному рівні його ініціативи щодо визнання Голодомору 1932—1933 років геноцидом українського народу. Але часи змінюються. І про Голодомор на міжнародній конференції “Без пам’яті немає майбутнього” згадав тільки Якоб Дов Блайх…
Поважні доповідачі, а це Адріано Роккуччі, професор Університету Roma Tre, Генеральний Секретар Спільноти Святого Егідія, Мирослав Попович, академік, директор Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАНУ, Анатолій Подольський, директор Українського центру вивчення історії Голокосту, науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАНУ, Ілля Левітас, голова Фонду пам’яті Бабиного Яру, Вікторія Ліснича, заступник міністра культури і туризму України та інші говорили про гуманність як основу людських цінностей. Космополітизм, толерантність, християнська терпимість, на думку доповідачів, — панацея від усіх “хвороб” цивілізації… Заступник міністра взагалі плаче щодня, проїжджаючи повз Бабин Яр. А Посол Італії в Україні П’єтро Джованні Доннічі наголосив на тому, що Європа нарешті знайшла формулу взаємоповаги націй, створивши Європейський Союз…
Але попри всі ці “солодкі слова”, суголосні емоціям, на жаль, сучасний “високогуманний” світ ще не знайшов відповіді на запитання, чому одні люди зневажають інших. Чому, засліплені цією ненавистю, втрачають людську подобу? Чому щодня спалахують нові війни, вуличні безлади, страйки? Чому в ХХІ столітті продовжує існувати расизм, нацизм, сіонізм, антисемітизм, комунізм, великодержавний шовінізм, українофобія тощо? Між цими поняттями в сучасному світі немає жодних відмінностей! Неправильно виокремлювати якесь із них як важливіше. Але саме це нам весь час і намагаються нав’язати.
Україна в ХХ столітті пройшла через жахливі лещата. З одного боку нацизм, що знищував людей фізично, з іншого — сталінізм, який стирав пам’ять про них. За всю історію людства не було страшніших монстрів. І вони зустрілися в смертельному герці на багатостраждальній українській землі…
Перемога в Другій світовій війні для українців, євреїв, ромів та інших “радянських” людей була до певної міри пірровою. І те, що лише 1988 року в Радянському Союзі почали вголос говорити про Бабин Яр, про інші, не менш трагічні події ХХ століття, — красномовне тому свідчення.
Не можу не погодитися з головним рабином України. Справді, поки при владі в Україні буде колишня партноменклатура, комсомольці, гебісти — “держава” не зрозуміє ані голокосту, ані голодоморів, ані репресій, ані взагалі абсурдності тоталітаризму у всіх його проявах. Слід віддати належне євреям — вони вміють захищати свою національну пам’ять. У будь-який спосіб. Варто у них повчитися, хоча б на прикладі вшанування пам’яті жертв масових розстрілів у Бабиному Яру.
Адже кожен із нас окремо і всі ми разом відповідальні за пам’ять про минуле нашого українського народу. Тільки пам’ятаючи про трагічні й величні сторінки нашої національної історії, ми станемо високогуманною нацією, а наша держава буде толерантною до інших національностей.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment