БІЖИМО ДО СЕБЕ ЧИ ВІД СЕБЕ?

Надія КИР’ЯН
На станції метро Театральна в Києві було якось несподівано світло, не так, як завжди. Помітила — тут з’явилося багато великих білих стендів із віршами. Хоч того дня поверталася додому пізно, однак пропустила не одну електричку, доки не прочитала все. Це було ніби “інтермецо”, хвилинка відпочинку, розрада для душі й так контрастувало з навколишньою суєтою нашого життя.
Усі кудись бігли, поспішали, електропотяги раз по раз ковтали юрби народу, а людей на станції не меншало. І майже ніхто не звертав уваги на вірші, які продовжували жити своїм життям, зверненим до вічності. Лише дехто зупинявся в цій миттєвості і, можливо, замислювався про якісь небуденні речі. Ми ще до такого не звикли — до поезії навколо нас.
Утім, подібні заходи не нові. Ще з 1986 року в Лондоні періодично втілюється проект Poems on the Underground, подібні організовували в Дубліні, Парижі, Нью-Йорку, Барселоні, Стокгольмі, Штутгарді, Москві та ін. Кампанія “Вірші в метро” постала з ініціативи Інституту Книги у Варшаві. Нині Київ долучився до Міжнародного проекту “Вірші у метро: поезія з Польщі”, що реалізується у рамках культурної програми з нагоди головування Польщі у Раді Європейського Союзу. З віршами польських поетів уже ознайомилися пасажири Паризького, Мадридського та Лондонського метрополітенів. Із Києва проект помандрує до Пекіна, Токіо, Брюсселя, Люксембурга.
У Київській книгарні “Є” відбулося відкриття цієї небуденної події. Після виступу директора Польського Інституту в Києві Ярослава Годуна свої поезії читали Мажанна Кєляр, Ришард Криницький і Войцех Бонович, що супроводжувалися перекладами українського поета і перекладача Андрія Бондаря.
Окрім Театральної, польська поезія представлена на станції Поштова площа, в одному з потягів метрополітену, а також у місті, зокрема на алеї між червоним корпусом Київського національного університету ім. Тараса Шевченка та університетським ботанічним садом.
На стендах можна прочитати вірші Тадеуша Ружевича, Віслави Шимборської, Яцека Денеля, Юлії Шіхов’як, Єжи Ярневича, Яцека Готовара, Ернеста Бриля, Чеслава Мілоша, Ришарда Криницького, Едварда Пасевича у перекладах Віктора Дмитрука, Остапа Сливинського, Андрія Бондаря, Галини Крук, Ярини Сенчишин та ін.
Мене найбільше в цій добірці вразили наступні вірші в перекладах Віктора Дмитрука закладеними в них парадоксами:

ТРИ НАЙДИВНІШИХ СЛОВА
Коли я вимовляю слово Майбутнє,
перший склад вже відходить в минуле.
Коли я вимовляю слово Тиша,
я нищу її.
Коли я вимовляю слово Ніщо,
я створюю щось,
чого немає в жодному небутті.
(Віслава Шимборська)

* * *
Пам’яті Тадеуша Пайпера
Хто обирає самотність —
ніколи не буде сам.
Хто обирає бездомність —
матиме над головою дах Світу.
Хто обирає смерть —
не перестане жити.
Всього лиш.
(Ришард Криницький)
Трохи більше, ніж у метро, поезії пощастило біля ботанічного саду, там її читали активніше. Протягом нетривалого часу мені пощастило поспілкуватися з трьома людьми, зацікавленими проектом: із паном Борисом, викладачем ВНЗ, який хоч і поспішав, але зупинявся перед стендами, пані Тетяною, працівником Київського палацу дітей та юнацтва, та Анею, продавцем, яка любить почитати щось цікаве, поміркувати над смислом життя, затриматися, усміхнутися, як радить своєму героєві Яцек Денель:
Куди ж ти ідеш, хлопчику,
у шапочці цій картатій,
у костюмчику з гуманітарки,
у бляклих кольорчиках минулих років
вісімдесятих?
Усюди, куди б не пішов, буде гірше,
затримайся, усміхнися.
Затримаймося, спробуймо відкрити Всесвіт у собі. А поезія нам допоможе.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment