УКРАЇНІ — СПАДКОЄМИЦІ КИЇВСЬКОЇ РУСІ — 1160!

img_3508Активізація московської ідеологічної пропаганди навколо проблем російської історії, яка і в ХХІ сторіччі спрямована на відродження неосяжної Московської імперії і поглинання незалежних держав, реалізувалася в указі президента Російської Федерації Д. Медведєва про відзначення 1150-річчя заснування російської державності. Створення нового підручника історії Росії, в якому Україна представлена як неприродне державне утворення, що не має права на існування і приречене на загибель, змусили наших істориків нарешті відповісти на одвічне питання: хто ми, звідки ми, чиї ми діти?

Володимир ПРЯДКА,
академік Академії мистецтв України,
лауреат Шевченківської премії

2000 року я звертався до Президента України Л. Кучми з пропозицією відзначити тодішню дату 1140-річчя Руси-України. Він відповів, що в Україні ні з ким це робити.
2010 року в газеті “Слово Просвіти” опубліковано моє інтерв’ю “1150-річчя — як історичний мінімум”. Ідею почули, та не в Україні, а в Москві, де президент Д. Медведєв скористався нагодою ще раз привласнити не тільки історію Київської Русі, а й відзначити історичну дату про закликання ільменськими словенами варягів 862 року. Що ж, вони мають право відзначати свої ювілеї.
Але як тоді бути зі свідченням Нестора Літописця про точне визначення часу проголошення держави Руси — 852 рік? Порівняймо: новгородське закликання варягів — 862 рік, завоювання Київської Русі варягом Олегом — 882 року. Різниця 30 років. За цей час в історії Київської Руси сталися найважливіші події ІХ ст. Нестор Літописець у “Повісті минулих літ” запитував: “Откуду єсть пошла Руськая земля”? І сам відповів: “В літо 852 начаша ся прозивати Руськая земля”, тобто задовго до появи варягів на Русі. Гіпотетично “варяги” — то не якесь шведське плем’я (про яке шведи й не чули) а просто — “вороги”, будь-хто із чужих зайд. А зайдами-ворогами могли бути і полабські слов’яни (за В. Чивіліхіним), і шведи, і данці. Але на скрижалях “Велесової книги” стверджується: “Тако бє держава та руска одо руси”, “бо Руська Земля то руська кров, якою вона просякнута”. “Хто хоче землі нашої — покладіть йому повно до вуст, нехай вдавиться нею і замовкне!” — воістину вистраждані слова про трагічну епоху в історії нашої землі, яка впродовж довгого часу пережила періоди зародження державності, великого піднесення, розквіту, руїни і знову відродження державності.
860 року відбувся переможний похід Аскольда-царя (кагана) Київського на Константинополь, у результаті якого він уклав із греками договір “любові і миру”. Головний політичний сенс походу Аскольда — досягнення дипломатичного визнання Русі, утвердження міжнародного авторитету (на думку А. Сахарова) як суверенного політичного організму. Наслідком цього походу стало запровадження державної релігії християнства у Київській Русі. Аскольдове хрещення мало загальнодержавний характер, а не було приватною справою кагана Русі. Константинопольський Патріарх Фотій — Першосвятитель Русі в окружному посланні (Енцикліці), написаному 867 року, розповів про навернення Русі до Христа. “І в них (Русі — Авт.) запалала така жага віри, що вони прийняли пастиря у чині архієпископа, та з великою ретельністю виконують християнські обряди”. У Києві було запроваджено християнську єпархію, залежну від Константинополя. У “Василіках” — церковних документах (списках православних кафедр) Руська митрополія значиться під номером 61, а в другому списку під номером 60. Першого ієрарха звали Михайлом, за іншим свідченням — Левоном, очевидно, наступником Михаїла. На користь хрещення Русі 860 року свідчить факт, описаний Кирилом Філософом про те, що він читав Євангеліє і псалтир, “Руськими письменами писані”.
Доба Аскольда стала початком давньоруського літописання та будівництва храмів (церква Св. Іллі на Подолі, церква на могилі князя Діра, церква Св. Миколи на Аскольдовій могилі, збудована 882 р.).
Вчитаймося в рядки праці М. Брайчевського “Аскольд — цар Київський”: Аскольд запровадив у Русі Руську Еру — нова система літочислення, у якій відлік років починався від 860-го. Чи випадково це? Щось мало потрясти суспільство більше, ніж військовий похід на Царгород. Це запровадження християнства, яке перевернуло світогляд Русі. Нові ідеї захопили Русь, приєднавши її до тогочасної европейської цивілізації. Найважливішим здобутком Русі було поширення писемності й грамотності серед населення, що стало вирішальним фактором культурного розвитку. Широкою рікою полилися перекладні книги з грецької слов’янською мовою, здійснені просвітниками Кирилом і Методієм, Климентом Охридським, Ангеларієм, Наумом та ін. Московські книжники ХVІ ст. у Никонівському списку літопису натрапили на ознаки більш давнього літопису Аскольдової доби, який увійшов цілим блоком до “Повісті минулих літ”. Версію підтримував історик      Б. Рибаков, а виокремив “Літопис Аскольда” М. Брайчевський. Це дало підстави вважати за початок літописання добу Аскольда.
Віроломне вбивство кагана (царя) Київського Аскольда варягом Олегом призвело до язичницької реакції. Християнізація Руси-України призупинилася, відкинувши її більше ніж на 100 років від прилучення до европейської цивілізації. Отож Аскольд Блаженний — Цар Київський — перший руський мученик за віру християнську.
Пригадаймо: коли у ІХ ст. угорці пройшли через нашу землю, давньоукраїнська держава Русь уже існувала. А угорці давно відсвяткували своє 1100-річчя. Московити ж у ХІІ ст. тільки-но заворушилися. Унаслідок низки конкретно-історичних обставин, зокрема агресивності північних племен (московитів), з нашої необачності вони привласнили собі нашу назву, історію, наших героїв, літературу і мистецтво.
Чи має Московія-Росія право на історію Київської Русі лише через те, що київські князі брали з країни Моксель (назва відома з ХІІІ ст.) данину, за що ті прозвалися русские (піддані), тобто данники Русі? Державами часто керували князі, королі, князі іноземного походження, проте це не дає підстав русичам — українцям привласнювати історію Московії. Нащадки київських князів у ХІІ—ХІІІ ст. тільки почали християнізувати та слов’янізувати хіновські (угро-фінські) племена країни Моксель, а Золота Орда, що заселила її монголо-татарами, за 300 років сформувала їх у державу. Проте не вистачало глибинного авторитетного коріння. За дорученням Петра І, а пізніше Катерини ІІ вісім німецьких істориків на чолі з Міллером разом з татарином Карамзіним історію Руси-України приписали попереду до історії Московії-Росії (“вєлікой імпєріі — вєлікоє прошлоє”), яка оголошувалась єдиною спадкоємицею Київської Русі, а Україна-Русь — лише історичне непорозуміння, яке нібито сформувалося в ХVІІ ст. Отак нащадки фінно-угорських племен, безпосередньо з участю татар, стали “великоросами”, народом-“богоносцем”, старшим “братом” слов’ян-українців, які ніби мріяли тільки про те, аби “воз’єднатися” та накинути на себе “братське ярмо”.
У нас різні історії. Вони свідчать: Московський улус Золотої Орди не має нічого спільного з Київською Руссю.
Треба сказати, що прихід литовських князів позитивно позначився на розвитку саме української державності. За значенням Литовська доба русько-української історії нічим не поступалася добі Рюрикових завойовників. Як Рюриковичі, так і Гедиміновичі захищали і розбудовували Русь-Україну, розвивали культуру, архітектуру, мистецтво, літописання.
Отже, Русь-Україна є історичним етнонімом нашої держави, заснованої 852 року каганом Київським — Аскольдом (безвідносно до його походження, чи був він з династії Києвичів, а чи варягів).
За визначенням М. Брайчевського, основними ланками державотворчого процесу були: Антське царство — політичне об’єднання племен VI—VIII ст., Київська Русь ІХ—ХІІІ ст., Галицько-Волинська держава з ХІІ ст. до 1360 року, Литовсько-Руське князівство 1319—1569 рр., Козацька республіка — Запорозька Січ — ХV—ХVІІІ ст., Україна як союзна держава Російської імперії 1654—1917 рр., Українська Народна Республіка 1917—1920 рр., Українська Радянська Соціалістична Республіка як союзна держава у складі СРСР 1920—1991 рр.
Україна ніколи не припиняла свого існування, незважаючи на тимчасову васальну залежність від Золотої Орди, Литви, Польщі, Москви. В Україні завжди була державна адміністрація, яка з більшим або меншим успіхом організовувала політичне, військове, економічне, культурне життя суспільства, так чи інакше допомагаючи вижити українцям. Упродовж століть наш народ пам’ятав про свої корені. Родовий корінь Руси-України незнищенний. Про це писали Інокентій Гізель, Теофан Прокопович, автор “Історії русів” Микола Аркас, Михайло Грушевський та Михайло Брайчевський.
Попри фактичну втрату за польських і московських часів національної аристократичної верхівки, яка піддалася асиміляції, сам народ, переборюючи війни, холод, голод, зберіг рідну мову, співав дивовижної краси пісні, витворив свій, небачений у світі тип храму з розвитком внутрішнього простору вгору, чим виявив натхненний порив до Всевишнього, малював твори іконопису, різьбив пишні іконостаси та виявив себе у портретах козацького бароко. Вершиною духовного злету культури став партесний хоровий спів видатних композиторів Дилецького, Бортнянського, Березовського, Веделя.
Більшовицькі варвари завдали непоправного удару культурі українців, понищивши творіння їхніх геніїв. Мабуть, немає в світі народу, який би у боротьбі за волю зазнав таких величезних втрат. Мусимо пам’ятати полеглих борців за Україну, треба шанувати місця наших перемог і наших героїв. Звитяга і перемога — наш прапор! Така ідеологія зробить істотну корекцію в ментальності українця, який стане впевненим, гордим і незалежним. Тому пропоную запровадити формулу національної консолідації, яка мусить бути вкладена з дитячих років у свідомість кожного громадянина: Дніпро був і буде кровоносною артерією українського народу, Лівобережжя і Правобережжя — це легені України, а Київ — серце для українців у всьому світі сущих.
Проти України давно задіяні й використовуються не без успіху величезні політичні, військові, економічні важелі, наукові й культурно-масмедійні технології Москви. Тому варто перерахувати деякі найголовніші засади, на яких має базуватися українська політика:
— Україна мусить проголосити себе прямою спадкоємицею Київської Русі. Ми усвідомлюємо себе давнім народом із глибокою історією і культурою, яка сягає кількох тисяч років. Усі культурно-матеріальні цінності, створені на нашій землі, сховані або викопані з неї, незалежно від місця тимчасового перебування, належать українському народу і його історії. У наших жилах тече кров трипільців, скитів, сарматів, антів, русичів, русинів, які є одним ланцюгом зміни поколінь наших предків.
— Українській державі не 20 років і вона не маленька дитина, як вважають деякі недалекоглядні політики, що вимолюють собі прощення за свою бездарну діяльність. Протягом ІХ—ХVІІІ ст. назви “Русь”, “руський народ”, “козако-руський”, “козако-український” або “україно-руський народ” стосувалися винятково народу, що проживає на території України.
— Державу Київську Русь заснував каган (цар) Київський Осколд — Аскольд — Аскольдир у 852 р. як вінець тривалої історії у розвитку української державності.
— Руси, русини, українці — це історичні етноніми одного народу, а їхня мова — це українська мова (за твердженням академіка Шахматова, відома ще з VІІ ст.).
— Русь-Україна ніколи не була в одній колисці з хіновою (фінно-татарською державою з назвою Московія). У нас все різне: предки, походження, історія, герої, мова, культура.
— Московія (тепер — РФ) як спадкоємиця Золотої Орди не може виступати спадкоємицею нашої прадержави — Київської Русі.
— Золотоординський так званий русскій мір, або евроазійський світ кінчається на Хуторі Михайлівському. Далі на захід — Європа.
— Незалежна Україна — лише новітній етап у безперервному розвитку української державності. Україні як прямій спадкоємиці Руси-України — 1160 років, ювілей відзначатимемо у серпні 2012 року.
— Спільного підручника з історії України та Росії не може бути через різне походження народів, протилежні оцінки історичних подій і ролі історичних особистостей, що наочно засвідчив підручник з історії Росії, запроваджений Міністерством освіти Російської Федерації. У цьому підручнику закладені антиукраїнські положення, що принижують гідність українців і виховують росіян у дусі нетерпимості до України.
— Діяльність російських царів Петра І і Катерини ІІ для України була жахливою за наслідками, за їхнього правління українці позбулися демократичної гетьманської влади, було знищено освіту, незалежне книгодрукування, заборонено українську мову, закріпачено селянство, зруйновано останній прихисток волі — Запорозьку Січ.
— Голодомори 1921 р., 1932—1933рр., 1947р. були штучно організовані з метою зламати опір українців більшовицькій окупації України. Це геноцид українського народу.
— Українська Повстанська Армія — захисна реакція народу на більшовицьке “звільнення” Західної України, внаслідок якого військами НКВС у 1939—1941 рр. було репресовано 1,5 млн мирних мешканців. Вояки УПА захищали свою землю від коричневої й червоної чуми.
— Незалежна Україна — не прояв сепаратизму, а відродження власної державності, спротив насильницькій асиміляції. Тому українцям як цивілізованому народу варто запросити президента РФ на святкування 1160-річчя держави Руси-України.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment