ХОЧЕШ ПІЗНАТИ СВОЮ ДОЛЮ? СКАЖИ, ЯКА ІСТОРІЯ ТВОЄЇ НАЦІЇ

Виставка Валерія ФРАНЧУКА “Розгойдані дзвони пам’яті” як привід до розмови про те, чи пам’ятає нація одну зі своїх найбільших гуманітарних катастроф.

Напередодні 78-ї річниці Голодомору 1931—1933 років у Національному музеї “Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні” відкрилася виставка творів шевченківського лауреата Валерія Франчука. Свої полотна він вистраждав зі спогадів-розповідей своєї матері Марії про три пережиті нею голодомори: 1921—1922; 1932—1933 та 1946—1947 років. Виставку художник представляв у день народження матері, якій виповнилося 92 роки. І 18 із них вона була невтомним консультантом сина-художника, разом із ним ще й ще переживаючи трагедії своїх односельців, що померли під час Геноциду. Символи й образи Валерієвих картин визріли з материнської сльози, зі стогону матері-землі, із пам’яті матері-України, що оплакує втрачених дітей. Валерій Франчук вирішив подарувати Меморіалу 72 полотна зі свого циклу із 126 картин, аби вони донесли до прийдешніх поколінь плач і засторогу “Розгойданих дзвонів пам’яті”.

Іван ОЛІЙНИК

Ця визначна мистецька подія 5 жовтня скликала багатьох публічних політиків, які, відзначаючи жертовний і художній чин Валерія Франчука, висловили своє бачення Геноциду в контексті сьогодення і майбутнього нації.
— Варто згадати, що ще 3—4 роки тому тут нічого не було, а зараз один із національних пантеонів, — каже екс-президент України В. А. Ющенко. — Я знаю, що ще багато років в Україні точитиметься полеміка щодо голодомору. Я знаю, як далеко була нація до його визнання. Не тільки музеєві не вистачає місця. Мільйонам людей також не вистачає місця у своєму серці для істинного розуміння голодного мору 1932—1933 рр. Доки українська людина не зрозуміє, що це геноцид, сплановане вбивство, врешті — одна з найбільш значимих соціальних тем, — важко говорити про фонди та майбутні приміщення музею. А вони будуть! І музей буде одним із найкращих в Україні. Не розглядаймо тему 1932—1933 рр. виключно як історичну. Насправді це проекція на сьогодення та майбуття. Хочеш пізнати свою долю? Скажи, яка історія твоєї нації. На нас покладена велика місія відродження. Мистецтво є поштовхом до самовизначення.
Співголова Громадського комітету зі вшанування жертв голодомору в Україні Іван Васюник вважає, що меморіал розповідає правду про голодомор краще, ніж тисячі сторінок дослідницьких праць. На його думку, ми отримали результат — донесли до українців інформацію про масштаби, причини і наслідки однієї з найбільших гуманітарних катастроф. “Дехто каже: досить говорити про трагічне і плакати. Лукавлять вони, бо правди забагато не буває. Громадськість повинна це пам’ятати і вказувати на пасивність влади. Комітет запропонував план заходів з вшанування 80-х роковин Голодомору у 2013 році. Треба говорити про знесення символів тоталітаризму, про підготовку міжнародного форуму до 80-ї річниці сумних подій, про залучення молоді, щоб нитка пам’яті не обірвалася, про всесвітнє визнання Голодомору геноцидом українського народу! Проект будівництва Національного меморіального комплексу лише розпочато, тому треба ставити перед владою питання про його продовження”.
Академік  Микола Жулинський розповів про свою недавню розмову з Романом Сербиним, істориком із Канади. Р. Сербин наголосив, що й за тими подіями стояла система репресій голодом московського керівництва. На думку М. Жулинського, якби не голод на Поволжі та організовані у зв’язку з цим заходи, якби не розголос по всьому світу, хто знає, чим би обернулись ті українські події, бо таким чином планувалося знищити національно-визвольний рух українського селянства проти більшовицької системи. Він вважає, що, розбудовуючи Меморіал, потрібно укрупнити трагічну сторінку 1922—1923 рр., як і те, що голод також панував і у 1946—1947 рр. минулого сторіччя. Він сам пам’ятає, як приходили голодні люди з Центральної України та Білорусі. Їх називали “брянські”. Вони помирали, викопуючи гнилі буряки та картоплю. Ця сторінка безсумнівно заслуговує відображення.
Голова ВУТ “Просвіта” Павло Мовчан поділився болючими спогадами дитинства: “Щоразу при слові голодомор я маю певні рефлексії. Пригадую, як зі старшим братом у 1947 році ходили по молоде листя липи, щоб зробити лип’яники. Дитячою пам’яттю я зафіксував розмиті постаті, привиди тих людей, які брали участь у війні. Сильно була вражена моя пам’ять. Мій батько втратив слух 1933-го року. Його з односельцями не пустили на кордоні, коли вони вже обміняли все, що можна: сережки, каблучки, яблукові хустки, — заради порятунку дітей. Батька вдарили прикладом по голові, з вух кров пішла… Голод застав моїх старших братів. Я належу вже до нової генерації. Нема фотографій, тому ті, хто пішов із життя, стали привидами. Залишилися лише розповіді, сум, покладання пальця на губи. Не можна було далі цю інформацію нести. Вона дуже довго сиділа мені в горлі, як корок — це моя особиста трагедія. Усюди помирали мудрі, сильні, благородні люди. Вони не могли їсти круків і псів. Їм краще було вмерти. Ми всі позначені цією бідою. Наша нація — неповноформатна! І вона залишиться такою, допоки хотітиме святкувати червоний прапор, річниці молодої гвардії та комсомолу. Варто згадати, скільки в Україну завезено чужого елементу, який ніколи не прийме нічого українського. Ми добре розуміємо, хто ініціатор спотворення історії крізь червону призму розуміння московського бачення. Не можна забувати! І ми не дамо забути нашу вселенську кривду. Маємо вимагати історичної правди і загальнонаціональної просвітницької роботи, а не демонстрації образу Сталіна у День Перемоги”.
Після завершення урочистої церемонії відкриття випала нагода поспілкуватися з відомим українським дипломатом, почесним головою Всеукраїнської асоціації сприяння ООН Григорієм Удовенком, який тривалий час займається питанням Голодомору на міжнародному рівні.
— Що Ви можете сказати про голодомор з погляду людини, яка знає про нього не з книжок?
— Скажу інше… Я з того покоління, яке справді не знало, що в Україні був голодомор. У радянські часи будь-яка інформація про це вважалася провокацією американських спецслужб. Комуністична влада жорстоко карала людей за намагання відзначити пам’ять про голодомор. “Не було” голодомору, “не було” сталінських репресій — нічого не було! Тільки в часи перебудови, коли на хвилі національного відродження почав створюватися Народний Рух України, правда почала відкриватися. Спочатку ми назвали Рух “За перебудову”, щоб радянські спецслужби не знищили його в самому зародку. Через комуністичну пропаганду в Україні й чиниться стільки років жорстока боротьба між патріотично налаштованими людьми та тими, хто ще ностальгує за минулим (їх приблизно 8 %). Я веду до того, що ще за горбачовських часів почали говорити про голодомор. Потужним ініціатором правди стала українська діаспора у США й Канаді. У США було створено комісію Конгресу із розслідування Голодомору. Я був постійним представником УРСР при ООН і одержав вказівку з Києва, що все це антирадянська провокація, голодомору не було. Лихо пояснювалося неврожаєм. Тож саме для мого покоління потрібно розкрити всю правду. За роки незалежності було багато зроблено. У Верховній Раді я очолював Комітет з прав людини. 2000 року ми ініціювали підготовку до відзначення 70-річчя Голодомору 1932—1933 рр. Було створено Організаційний комітет ВР, підготовлено звернення до українського народу, у якому зазначалося, що це був саме геноцид українців. Ми започаткували кампанію з відзначення цієї великої трагедії українського народу. У соборі Святого Петра, найбільшому католицькому соборі Нью-Йорка, дякуючи українській діаспорі, раз на рік правили панахиду пам’яті жертв голодомору. Хоча на Галичині голодомору не було. Та від зібраного галичанами зерна на допомогу Україні радянська влада відмовилася — це історичний факт. Тільки при президентові Ющенку в Україні дійшло до меморіального вшанування пам’яті жертв. Існують відомі на весь світ меморіальні музеї голокосту в Єрусалимі і Вашингтоні. Україна не має обмежуватись скромним пам’ятником, оскільки, за різними підрахунками, полягло 5—8 мільйонів людей. Головне, щоб молоде покоління в майбутньому не допустило нічого подібного. Мене нещодавно вразила демонстрація українських селян через заборону на експорт зерна  біля будівлі уряду. Селянин зовсім незахищений, а це може призвести до напівголоду. Потрібні продумані рішення. Латифундисти вже нелегально скуповують землю по 200 000 га. Повинні бути встановлені обмеження на скупівлю землі. Обов’язково треба заборонити продаж землі іноземцям.
— Як Ви оцінюєте міжнародну позицію щодо визнання Голодомору в Україні геноцидом?
— До приходу нинішньої влади дипломатія активно працювала в цій сфері. Я є членом Ради Президентів Генеральної Асамблеї ООН. Щорічно збираємося у Нью-Йорку і поступово врегульовуємо це питання. Сьогодні ми отримали визнання від понад 30 країн. Робота триватиме, але потрібно, щоб ініціатива йшла від президента. За приклад потрібно брати Ізраїль, те, як він добивається визнання голокосту всіма країнами. Росія душить будь-яку ініціативу України. Я це називаю російським неоімперіалізмом, виступаю проти такої політики східного сусіда. Покірна Україна потрібна Росії, але не нам. Ще міністром я неодноразово говорив російським колегам Черномирдіну, Примакову та іншим, що у нашому визнанні голодомору немає нічого антиросійського. Його спланував комуністичний режим, а не Росія. Але й це їх не влаштовує, оскільки у Росії  тоді теж голодували люди. Та нищівні масштаби не можна й порівнювати. Росія займає позицію шантажу, зокрема економічного. Сьогодні йде масовий наступ російської поп-культури. Українські передачі — рідкість. Нам свідомо насаджують антиукраїнську ідеологію.
— Ви згодні, що саме російське лобі заважає всесвітньому визнанню Голодомору геноцидом?
— Значною мірою так. Разом із проросійськи налаштованими державами Францією та Німеччиною. Проте історичного шансу ще не втрачено, не зневірюймося, продовжуймо  цю роботу.

* * *
У своєму слові Валерій Франчук говорив про те, що потрібна художня і творча сміливість, аби втілювати складні історичні й соціальні теми в мистецтві, бо “якщо ми не пам’ятатимемо тих страшних подій, у нас не буде майбутнього”. Спасибі йому за творчу сміливість і громадянську позицію.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment