ЗА ПОКЛИКОМ СЕРЦЯ

У селі Затурці, що на Волині, гостинно розчинив двері відвідувачам Затурцівський меморіальний музей В’ячеслава Липинського (1882—1931) — видатного історика, оригінального філософа, політолога, державного діяча України першої третини бурхливого ХХ сторіччя.

Наталя ГАТАЛЬСЬКА,
провідний науковий співробітник Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського

На стіні будинку з’явилася мармурова меморіальна дошка з барельєфом В’ячеслава Липинського і написом: “У цій садибі пройшли дитячі та юнацькі роки видатного історика, політолога, українського державного діяча В’ячеслава Липинського” (скульптор — Ірина Дацюк). Ліворуч від входу — охоронна дошка: “Садиба родини Липинських. Пам’ятка історії національного значення”. Цей статус мальовничому куточку старовинного українського села, з якого бере початок річка Турія, присвоєно ще 2001 року, але відкрити музей для відвідувачів вдалося лише тепер.
Поштовхом до активної дії було вольове рішення голови Волинської обласної держадміністрації Бориса Клімчука за сприяння голови облради Войтовича, та кошти, виділені Кабміном України, за що волинські музейники вдячні керівництву області й держави.
Всього за два (!) місяці було зроблено неможливе: завершено всі довгорічні будівельні роботи багатостраждального дому на території садиби Липинських та освоєно три поверхи приміщення — перший, другий і підвальний. Сучасною технікою та великою кількістю людей напередодні відкриття впорядкували прилеглу до будинку територію, поставили добротну огорожу, висадили вічнозелені дерева і кущі, багаторічні квіти, засіяли газон. Увечері будинок освітлюють вуличні ліхтарі химерної форми, удень відвідувачів запрошують доріжки, викладені фігурною плиткою.
У музеї передбачено чотири зали стаціонарної експозиції, одна для змінних виставок, а велике просторе приміщення з виходом на відкриту терасу — конференцзала.
В експозиції, крім біографії В’ячеслава Липинського, широко подаються відомості про інших представників цієї родини, зокрема батьків — Казимира і Клару, дядька Адама Рокицького, брата Станіслава — відомого вченого, агронома-селекціонера та його нащадків, видатних представників української і польської науки, письменників, громадсько-політичних і державних діячів початку ХХ століття. Тут також змальовано історико-етнографічне тло Затурець — рідного В’ячеславу Липинському села, земля якого пригорнула свого великого сина і по смерті. Одна сторіночка в експозиції присвячена видатній історичній особі, яка народилася в селі Затурцях, фундаторці Києво-Могилянської академії — Галшці Гулевичівні.
Повертаючись до історії, зауважимо, що в минулі роки численні звернення до наших владців щодо актуальності музею в Затурцях не давали бажаного результату. Спочатку аргументом проти збереження садиби і створення музейного закладу були закиди “українців”: нащо вам, мовляв, поляк, пан? (Достеменно, як у часи Української революції, коли Центральна Рада відмовилася від послуг цього “пана” і “поляка”). Потім інша причина: нераціонально відновлювати напівзруйнований дім на околиці села — дешевше звести під музей “фінський будиночок” у центрі і там розмістити вже передані родиною Липинських з Польщі експонати. Критикували, не сприймали, ігнорували, відверто зневажали й ініціаторів повернення імені Липинського на Батьківщину. Аж доки своє вагоме слово не сказали 1992 року учасники Міжнародної конференції, присвяченої В. Липинському: “Якщо в одній з кімнат цього дому стояла домовина з тілом Великого Українця — це вже аргумент на користь збереження і реставрації споруди як меморіальної” (Ярослав Пеленський, Президент Східно-європейського дослідного інституту імені      В. Липинського в США).
Потім усе-таки з’явилося рішення про створення в селі Затурцях відділу обласного краєзнавчого музею, було призначено завідувача та сторожа. Робилися спроби відновити і парк — пам’ятку садово-паркового мистецтва обласного значення, а тодішній-теперішній голова Волинської облдержадміністрації Б. П. Клімчук навіть узяв участь у висаджуванні молодих дерев на горіховій алеї (людська пам’ять карбує добрі справи так само, як і неправедні).
Місцеві краєзнавці невтомно шукали експонати, спілкувалися з родичами історика в Польщі, запрошували їх на різноманітні урочистості, пов’язані з упорядкуванням католицького цвинтаря та відновленням могили В. Липинського на ньому. У пресі та збірниках науково-практичних конференцій з’явилися численні публікації, присвячені В. Липинському та актуальним проблемам щодо ставлення громадськості й влади до його інтелектуальної спадщини й належного пошанування імені видатного українського історика і державника.
І хоч як опиралася влада, крига скресла. Модним стало цитування політиками його влучних, гострих, як стріла, нещадних висловів про нас, українців, і наших недругів. (У “Слові Просвіти” друкувалася стаття В. Липинського “Другий акт”). Українські науковці почали захищати кандидатські дисертації по Липинському. Польський історик Богдан Ганцаж видав потужну книгу біографії вченого “Ми, шляхта українська…” Побачив світ перший художній твір волинського прозаїка-романіста Івана Корсака “Діти Яфета”. Був указ Президента України В. Ющенка про відзначення 125-річчя від дня народження нашого славного земляка. Проте ювілей минув, а музейне приміщення і далі світило обдертими стінами, бо, як завжди, у бюджеті області й держави не вистачало коштів на завершення ремонтно-реставраційних робіт.
І ось маємо музей. Їдуть і їдуть до нас відвідувачі, адже у центрі села біля траси з Володимира-Волинського на Луцьк стоїть вказівник українською та англійською мовами: “Меморіальний музей В’ячеслава Липинського”. Щодня в музеї людно. Крім земляків, були вже гості з Києва, Львова, Тернополя, навіть Відня. Чекаємо з Кракова і Гданська.
Дуже добре, що музей відкрито і він почав функціонувати. Проте поспіхом виконані роботи потребують завершення: десь недолаковано, недочищено, недосушено, непідігнано вікно тощо. Уточнень, доповнень, а подекуди і переробки вимагають окремі вузли експозиції, майже порожня меморіальна зала. Що цей невиправданий поспіх потягне за собою шлейф малих і великих проблем — знали всі. Проте на стурбоване зауваження музейників щодо нереальності термінів створення експозиції за такий короткий час, тим більше в невідремонтованому, сирому приміщенні — прозвучало категоричне: “Це політичне рішення”. А мудро було б дати можливість будівельникам завершити свої роботи, а художникам-оформлювачам — глибоко осмислити матеріал і відкрити музей напередодні 130-річчя від дня народження     В. Липинського, тобто у квітні 2012 року. Та що вдієш, такі українські реалії сьогодення: музеї дедалі частіше будують не фахівці-музейники, а політики.
Хочеться вірити, що наша влада прислухається і до побажань родичів В. Липинського та краєзнавців щодо пропозиції київських науковців і скульпторів, які готові власним коштом спорудити гідний пам’ятник ученому на польському цвинтарі: на могилі — хрест, як годиться, а поруч — пам’ятник В. Липинському, який ніби “виростає” з рідної землі, а плечем підпирає арку-небо державності України. Хай би до обговорення та узгодження цього проекту долучилася волинська громадськість, художники, щоб ім’я В’ячеслава Липинського потужно зазвучало на всю державу, на весь український світ. Бо ж не може одноосібно навіть найвищий посадовець визначати, яким має бути пам’ятник і хто буде його автором.
Так само і з обласною премією імені В’ячеслава Липинського, щойно заснованою. Де можна побачити положення про неї та хто входить до складу комітету з присудження премії? Чи брала участь громадськість в обговоренні кандидата для нагородження? Адже гідних претендентів серед науковців, письменників, журналістів, організаторів щорічних міжнародних конференцій — немало. І справедливою була б відзнака не тих, що свідомо лиш тепер долучаються до імені           В. Липинського, а справжніх подвижників на цій ниві.
Отож і гірчить від того, що зроблена велика і гарна справа, але, виявляється, за цим стоїть політичне замовлення.
Любімо ж Україну, як В. Липинський, — за покликом серця, а не на замовлення, — і поважаймо себе, незважаючи на можливі наслідки.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment