ПРО КІНО, І НЕ ТІЛЬКИ…

Валентина СИДОРУК,
голова Іллічівської “Просвіти”,
лауреат Міжнародної премії ім. Валентина Михайлюка

Майбутнє України вирішуватиметься в сфері культури.
Іван Дзюба

Почула з вуст Президента про наміри влади реформувати культуру. Спостерігаючи “реформи” в галузі освіти, медицини, економіки, сільського господарства, перехрестилася й сказала словами своєї бабуні (Царство їй Небесне): “Господи, спаси, сохрани й одведи!” Та що я кажу: пані Герман добре знає, як цю культуру “окультурити” — знищити творчі спілки, бо вони діяли в радянські часи, а натомість створити нові (мабуть, осередки біло-блакитної партії).
Не треба забувати, що над питанням вихолощення українського в нашій культурі працює ціла армія. То вони підняли на сміх людям Сердючку, то пустили “гуляти” слово “шароварщина” з негативним відтінком, то вводять Геллоуен у книгу “Свята моєї Батьківщини”, то нахабно фальсифікують результати народного голосування в телепроекті “Великі українці”, то врешті-решт зневажливо відкидають сувеніри на Євро—2012 — Спритника й Гарнюню.
Кого цікавить, що наше співуче село сьогодні мовчить? Роботи немає, клуб зачинено, у бібліотеках — запилена “Історія ВКП(б)”. А самогон — поруч…
Не потребує доказів той факт, що суспільне життя віддзеркалюється саме в масовій інформації. Людина сприймає процеси і події, які відбуваються в державі та суспільстві, крізь призму ЗМІ й відчуває могутній вплив преси, телебачення, радіо, книговидавничої діяльності. Не випадково ЗМІ вважають четвертою владою після законодавчої, виконавчої, судової. Саме вони формують громадську думку, створюють політико-правове тло і уявлення про доступне й заборонене, моральне й аморальне.
Що ж читають, слухають і дивляться наші громадяни? Як ЗМІ формують громадянську позицію українців?
Маємо 0,5 % українськомовних газет, одну книжку на кожного українця. Важко знайти книгу для підлітка. На телебаченні немає передач про мову, поради батькам у вихованні дітей, розмови письменників, пропаганда української пісні. Що ж залишилося? Телебачення перетворилося на суцільне ток-шоу. Набили оскому цинічні політики, гламурне світське життя, хизування розкошами перед мільйонами обкрадених “борцями” з корупцією громадян України, розпуста, непомірні апетити “зірок”, далеких від моральних чеснот.
Один такий “зірковий” і нахабний, сам такий-сякий співак, якимось чином потрапив у журі шоу з добору співаків.
У Дніпропетровську проходить кастинг. Виконавець тільки вивів: “Рідна мати моя”, як наш “зірковий” раптом аж захлинувся від зневажливого сміху. Аякже, треба ж російською чи англійською співати!
Де серед цих “героїв” взірці для наслідування? Де ті моральні засади, якими жив наш народ століттями? Поняття гідності, честі, благородства, порядності повинні пояснювати дітям не тільки батьки і вчителі. Є сьогодні люди, які своїм чесним життям і духовністю зберігають основи моральності. Та про них не говорять на українському телебаченні. Натомість вбивають нам у мізки, який ми нікчемний народ, бо ж усюди вбивства, пограбування, ґвалтування — аж зашкалює. Давно відома народна мудрість: “Скажи на людину десять разів “свиня” — вона й сама повірить у це”.
Та найбільше мене хвилює драма українського кінематографа. Кіно — важлива частина культури, яка виховує патріотів, дає наснагу всім: від малят до людей похилого віку. У 1990-х роках ще пам’ятаю якісь потуги щодо збереження кінематографа: цю тему обговорювали українські режисери, актори, питання слухали на засіданні Верховної Ради. Та вже кілька років і не говорять на цю тему. 9 вересня — День українського кіно. Цього року чекала, як відгукнуться ЗМІ. Тихо. Навіть у новинах не згадали! Тільки в “Україні молодій” за 8 вересня оглядач відділу культури Л. Олтаржевська радіє, що багато сміялася на прем’єрі фільму “Вагітний”. Сумно, панове…
А тим часом наше сьогодення кипить, вирує кінофестивалями, показами, тижнями італійського, французького, німецького кіно. Російське вже прописалося у нас. І яка цьому ціна, коли українських фільмів нема? Дивлюсь і думаю: а якби ті гроші, завзяття й енергію — та на розвиток українського кінопрокату! Ми ж не бачили навіть фільмів, створених на високому рівні: “Украдене щастя”, “Подорожні”, “Щастя моє”, “Рідня”, “Відкрита ніч”, “Собачий вальс”, “Молитва за гетьмана Мазепу” (зате скільки бруду вилили на Ю. Іллєнка!). Та й “Мамай” показували в Одесі єдиний раз! На презентації були присутні знімальна група, Кіра Муратова. Директор к/т “Одеса” так бідкався й вибачався перед публікою (зала була переповнена!), що після італійських і французьких фільмів раптом показують український!
От до чого ми дожилися в Україні!
У нашому кінематографі з’явилася плеяда молодих талановитих режисерів: Ігор Стрембицький, Сергій Лозниця, Тарас Томенко, Мирослав Слабошпицький, Марина Врода, Тарас Ткаченко, які намагаються творити фактично без підтримки держави і навіть умудряються одержувати нагороди в Каннах та на Берлінале! Чим не герої нашого часу?
Насамкінець для роздумів процитую доктора фізико-математичних наук, професора, завідувача кафедри вищої математики Одеської державної академії холоду Валерія Швеця: “Найважливіший за ефективністю важіль, який мають Сполучені Штати Америки для впливу на світову громадськість, — це Голлівуд. І лише на другому місці — декілька потужних інформаційних агентств, які фактично керують світовими інформаційними потоками. Якщо власного потужного інформаційного поля нема, то держава в небезпеці. Наша держава, на моє глибоке переконання, у великій небезпеці”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment