ЖИВ ЗАРАДИ ЛІТЕРАТУРИ

Надія КИР’ЯН

Мешканці Боярки пам’ятають і шанують талановитих людей, які зробили свій внесок у духовну скарбницю міста. Доглядають могилу українського класика Володимира Самійленка, досліджують творчість видатного земляка — поета Івана Коваленка, який свого часу був репресований радянською владою. Ось і тепер боярці перші встановили пам’ятну дошку літературному критикові, перекладачеві Володимиру Яковичу П’янову, який останній період свого життя мешкав у цьому місті.
На відкритті пам’ятної дошки мер Боярки Тарас Добрівський зауважив: “Дякуючи завідувачці Боярського краєзнавчого музею Любові Кравченко, відкрито низку меморіальних дощок нашим талановитим митцям. Цю традицію треба продовжувати. Мешканці й гості міста повинні знати творчих людей, якими ми пишаємося”.
Шанувальники Володимира П’янова згадували його найтеплішими словами.
Юрій Мушкетик, Герой України, лауреат Державної премії СРСР та Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка розповів, що йому пощастило — він багато років був найближчим сусідом Володимира Яковича. “Я весь час згадую наші безкінечні бесіди про творчість, про письменників. Він був справді видатним літератором, мудрою людиною, дуже багато знав. А скільки в нього було учнів, послідовників, яким він проклав дорогу в літературу! По-моєму, не менше третини нинішньої Національної спілки письменників України — його учні. Крім усього, він був чудовою людиною. Я не знаю жодного непорядного вчинку за Володимиром Яковичем. Пам’ятаймо його!”
Критик, літературознавець, академік НАН України Микола Жулинський подякував Тетяні Гельбутівській, іншим родичам Володимира Яковича, усім, хто долучився до увічнення його пам’яті. “Мене особливо зворушує, що й місцева влада турбується про тих, хто доторкнувся своїм життям, творчістю до цього дивовижно гарного міста, — сказав Микола Григорович. — Такого доброго, приємного чоловіка, як Володимир Якович, важко знайти. Надзвичайно відкрита душа. Навіть в останні роки життя він був творчо активним. Ці роки були нелегкі: письменник хворів, йому було важко добиратися до Спілки. Однак постійно їздив на літературні вечори, працював у бібліотеці. Він був подвижником, жив в ім’я літератури, переживав за долю українського слова”.
Заслужений діяч мистецтв України письменник Олег Чорногуз розповів, що саме Володимир Якович помітив його талант, підтримав, допоміг. “Нам усім не вистачає його. Приємно, що мешканці Боярки перші відкрили меморіальну дошку. Думаю, кияни наслідуватимуть ваш приклад і таку саму дошку буде встановлено і на вулиці Михайла Коцюбинського, де він довго жив, і в Кончі-Заспі”.
Поетеса Леся Павлів з м. Стрий на Львівщині також приїхала вклонитися “духовному батькові”, який 1966 року підтримав її ще школяркою. Розповіла, що багато львівських письменників йому завдячують. Серед них Марія Людкевич, Ярослава Павличко, Левко Різник, Юрій Коваль. Марія Людкевич узяла за взірець його роботу з молодими. Уже близько 30 років веде студію “Джерельце”. З цієї студії вийшли літератори, які стали членами НСПУ.
Світлана Йовенко додала: “Сьогодні холодно, але хай нас гріє згадка про цю дивовижну людину. Заслуга Володимира Яковича в тому, що я, київська російськомовна школярка, говорю й пишу вірші українською мовою”. Ще пані Світлана розповіла про те, з якою любов’ю Володимир Якович ставився до кожної рослинки, квіточки, деревця… “Я подумала, що це, можливо, його друге покликання… Він був красивий чоловік, а коли усміхався — усміхалися всі йому назустріч: і жінки, і діти”. Тетяна Володай з Боярки також висловила вдячність Володимирові П’янову за те, що належить до тієї третини членів НСПУ, яким він проклав дорогу до Спілки, — саме він її рекомендував. Тепло відгукнулася про письменника заслужена журналістка України Ніна Харчук, інші боярці, яким пощастило спілкуватися з цією прекрасною людиною.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment