ЧИ ТРЕБА ДОВОДИТИ АКСІОМУ?

img_1643
Фото Олеся Дмитренка

Аксіоми не потребують доведення. I така беззаперечна істина, як “Україна — спадкоємиця Київської Русі”, здавалося б, теж не потребує доведення. Однак це не стосується нашого північного сусіда, може, тому, що “умом Россию не понять, аршином общим не измерить”. Параноїдальність її царів (цариць), вождів, генсеків і іже з ними частина придворної російської історичної науки якимось чином пояснюється кличем Катерини ІІ “вєлікой імперіі — вєлікоє прошлоє” чи большевиків — “політичною доцільністю”. Москва, відкидаючи чи фальсифікуючи історичні факти, нехтуючи елементарними етнонаціональними законами розвитку людства, впродовж уже кількох століть будь-що хоче довести собі й світові, що пуп угро-фінських і тюркських народів зарито в Києві, на Подніпров’ї. І роблять висновок: ми, українці — не українці, а наша споконвічна батьківщина належить нащадкам Московського улусу. Звідси й уся їхня подальша політика щодо України.
Українська громадськість, засоби масової інформації, науковці неодноразово звертали на це увагу. Цій темі було присвячено і круглий стіл, який нещодавно відбувся в Агентстві Укрінформ з ініціативи Товариства “Просвіта”. З його матеріалами редакція “СП” починає знайомити наших читачів, публікуючи перший виступ.

Микола ТАБОРИТ

Павло МОВЧАН, народний депутат України, голова Товариства “Просвіта”, відкриваючи обговорення, сказав:
— Сьогодні ми свідки прискореного процесу формування нового “тіла” Російської імперії. Ця політика проявляється всюди, насамперед у різних рекомендаціях, які формуються для президента і нинішнього керівництва Росії, що прагне реваншу в реанімації “вєлікой Россіі”. Для “вєлікой імпєріі” знову бракує української складової (Білорусь, фактично, вже майже інтегрована економічно, залишилися формальності). Тому Україна постійно, упродовж двадцяти років, перебуває в політичному полі впливу, а відтак усі наші національні кроки спотворюються. Лише на початку незалежності, коли Росія зосередилась на своїх внутрішніх проблемах, нам вдалося дещо самостійно зробити. Але згодом запрацював російський політичний і економічний прес. Нехай ні в кого не виникає сумнівів: усі наші політичні акції тут, в Україні, замишляються в Росії. Мав рацію п. Мартиненко, керівник Інтерфаксу, коли казав, що ключ від сейфа наших проблем лежить у Москві. Це правда.
Отже, історична складова наших держав цілеспрямовано викривляється. І це є імперською програмою, яку наш сусід задіяв давним-давно. У своїх виступах із трибуни Верховної Ради я неодноразово посилався на праці С. Переслєгіна, який очолює групу аналітиків Медведєва-Путіна. Він дає конкретні рекомендації керівництву Кремля, як і що чинити з Україною. Інститут стратегії, який очолює Сергій Караганов, десятки інших їхніх наукових установ так само працюють на одну тему — “Україна”. Для її реалізації виділяються величезні людські, наукові й фінансові ресурси. Протидія ж нашого нинішнього керівництва чужоземному впливу — повна безпорадність. Якщо і є спроби захищати, то не стільки державу, скільки власні економічні інтереси, свій бізнес. Державні амбіції, національна гідність у нього відсутня. Такого там просто немає, я достатньо придивився до цих людей, які прийшли до влади. Саме тому те, що робить Табачник, нічого спільного не має з українськими інтересами — це людина Москви. Його вищий керівник не в Києві, а в Москві. Тому даремно сподіватися, що зміняться погляди, переконання його і йому подібних.
Наше завдання, як казав апостол, говорити правду. І тільки правду, опираючись на істину, на історичні факти. У цьому наша сила. Історію не можна спростувати, переписати на замовлення. Хоча Москва переписує під себе. На це працює й безліч видавництв. Ось, приміром, зразок їхньої продукції — книжечка з історії. У вступному слові зазначається, що тут викладена “история России” від князя Святослава до Путіна (!). Таких “наукових” праць —  багато. Автор, зокрема, пише: “Эта работа, по-справедливости, должна открываться биографиями тех деятелей, которые вошли в нашу историю как собиратели земель и основоположники государства. Долгим, длинною в шесть веков и противоречивым был путь формирования России. Нелегко, не сама собой появилась на свет эта великая страна, не раз проходила она через горнила распада и разрушения, но всякий раз возрождалась как единое целое”.
Чому ми повинні реагувати на все те, що було оформлено російськими істориками і підкріплено відомим указом президента Медведєва про 1150-річчя створення Російської держави? Бо вони нашу історичну спадщину всю гамузом підбирають під себе. У їхній політиці це не нове, але українці мусять діяти, відстоювати істинне і правдиве. Певна річ, апелюючи до джерел, і тільки аргументуючи ними. І немає значення, який наклад у книг Володимира Білінського, Леоніда Залізняка, Раїси Іванченко чи будь-кого із наших істориків. Головне — це слово занурюється у людську свідомість. І варто пам’ятати, що слово правди має фантастичні енергетичні властивості. Подивіться, як на наших очах умерла вся ідеологія СССР! Наче його й не було. Якби щось було в тому союзі від правди, він би зберігся. Проста істина: все фальшиве відмирає. Воно і цього разу вмре. Але нам треба сформувати свою думку і донести її до громадськості.

Детальний виклад матеріалів “круглого столу” — в наступному числі “СП”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment