У вівторок у столичній інформаційній агенції “RegionNews” відбулася прес-конференція з промовистою назвою “Кому належить НСПУ: письменникам чи Яворівському?” Її учасники — відомі українські письменники: голова Київської організації Національної спілки письменників України, головний редактор журналу “Київ” Віктор БАРАНОВ, прозаїк, критик, публіцист, громадський діяч, лауреат Шевченківської премії Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, поетеса, прозаїк, публіцист, лауреат Шевченківської премії, головний редактор газети “Слово Просвіти” Любов ГОЛОТА, головний редактор “Української літературної газети” Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ, письменник Сергій ПАНТЮК. Усі вони є делегатами VI з’їзду письменників України, вибиралися до Президії чи Ради цієї громадської творчої організації. І прес-конференцію зібрали саме через уболівання за долю Спілки.
Петро АНТОНЕНКО
Безпосереднім приводом для прес-конференції став гучний скандал довкола недавнього з’їзду письменників України: з’їзд так і не було завершено і на ньому не було обрано Голову Національної спілки. Але проблема набагато глибша, і результат голосування став лише віддзеркаленням глибокої кризи: Спілка, за висловом Слабошпицького на прес-конференції, перебуває в стані “маргіналізації, стагнації і деградації”.
Чи не занадто категоричні твердження? Зовсім ні. Учасники прес-конференції назвали принаймні три основні моменти, які дають підстави для такої тривожної констатації. Перше — у Спілці давно вже практично завмерло творче життя. Принаймні творча організація цими питаннями займається в останню чергу, вона перетворена стараннями її керівництва на якесь “закрите акціонерне товариство” для здійснення доволі сумнівних оборудок із спілчанським майном, що мало б стати предметом серйозного правового, фінансового аудиту. На жаль, цього не робилося, не робиться, на це не спромігся й сам з’їзд, вищий керівний орган організації.
Усе це не випадкове, а наслідок хронічної хвороби — це узурпація Спілки з боку її теперішнього керівництва, топтання елементарних норм демократії в цій начебто демократичній, згідно зі Статутом, громадській організації. Красномовним проявом цього став фінал з’їзду — вибори голови НСПУ.
Дві каденції, від 2001 року до 2011-го, Спілку очолював Володимир Яворівський. Але те, що не вдалося 2004 року Леонідові Кучмі, — “втиснутися” на третє президентське балотування, вдалося Яворівському і його команді: третє балотування. Мотивація? Мовляв, 2006 року до Статуту було внесено поправку, відтак каденції треба рахувати з того моменту, і голова відбув лише один термін. Парадокс у тому, що ота поправка, навпаки, закріпила категоричність цієї норми Статуту: раніше йшлося про “як правило” два терміни головування, відтоді — винятково про два терміни. Чітко й однозначно.
Попри все, третє балотування Яворівського відбулося, але принесло йому фіаско: вибори він програв. Перемогу в першому турі здобув голова Київської організації НСПУ Віктор Баранов, набравши 156 голосів, у Яворівського було 149. Чому ідеться саме про перший тур? Річ у тім, що Віктору Баранову для обрання на посаду голови НСПУ не вистачило лише трьох голосів: потрібна була половина їх плюс один голос (159). Але в цьому випадку мав бути проведений другий тур голосування, в якому б балотувалися два переможці першого туру, тобто Баранов і Яворівський. До речі, 20 письменників не голосували взагалі. Та несподівано Яворівський закриває засідання. Як він заявив, “на правах діючого голови Спілки”, хоч юридично таким на той момент не був, бо, згідно з усіма нормами демократії, попереднє керівництво складає свої повноваження перед з’їздом у момент його відкриття. Делегатам-письменникам Яворівський запропонував зібратися через місяць і обрати нового голову, з можливим “висуненням нових кандидатів”.
Ситуація склалася дивовижна і водночас проста, про це говорили й учасники прес-конференції. По-перше, треба чітко усвідомити й зафіксувати, що з’їзд письменників України не завершився, у ньому лише зроблено перерву. По-друге, у жодному випадку не можна допустити скликання якогось “нового одноденного з’їзду”, тим паче з новими делегатами: ніхто не позбавляв письменників-делегатів цього з’їзду їхніх делегатських повноважень. Завершитися з’їзд має виборами голови Спілки при балотуванні тих же двох кандидатур. По-третє, не можна розтягувати цей процес у часі до нескінченності — хоча б тому, що фактично і юридично, оскільки з’їзд не завершено, Спілка без керівництва, все її нинішнє керівництво тимчасово виконує обов’язки.
Результати такого повторного голосування можна спрогнозувати. Якщо, звичайно, в середовищі письменників, особливо в обласних організаціях, не буде проведена “відповідна робота” нинішнім усе ще керівництвом (тимчасовим) Спілки. В такому разі, при закріпленні узурпації, стагнації і т. ін., Спілку чекає, як мінімум, розкол, а то й загибель, зазначили учасники прес-конференції. Письменники України цього хочуть?
