Анатолій РИЖЕНКО,
м. Прилуки Чернігівської обл.
Нещодавно прилучани стали свідками визначної події. Завдяки фінансовій підтримці почесного громадянина міста, мецената Юрія Вікторовича Коптєва відкрито пам’ятник нашій землячці — поетесі Любові Василівні Забашті (1918—1990).
Це вже не перший монумент, споруджений коштом Юрія Коптєва. Попередніми були Тарасу Шевченку (художнику), актору Миколі Яковченку та святителю Іоасафу Бєлгородському.
Любов Забашта — наша гордість. У Прилуках пройшли дитячі та юні роки. З рідним містом пов’язані й перші поезії, в яких вона відтворила красу природи, свої шкільні роки, події в житті земляків-прилучан.
У подальшій творчості Любов Забашта увічнила наше місто. Жоден із поетів не спромігся створити стільки, навіть наблизитись до такої кількості поетичних творів, які вона написала про рідні Прилуки.
Із прилуцьких криниць духовності черпала Любов Василівна живильну силу для своїй поезій. Цьому сприяла атмосфера родинного затишку, взаємної поваги в багатодітній дружній сім’ї Василя Григоровича і Єфросинії Семенівни Гришків.
Дитинство Люби Гришко, її братів і сестер, як і багатьох дітей того часу, минало в нестатках, у суворих умовах післяреволюційного часу і громадянської війни — продрозверстках, колективізації, голодовках. Саме в юні роки Любі Гришко довелося пережити страхіття голоду, який забрав життя мільйонів українців.
Трагедія Голодомору також знайшла відбиток в її творчому доробку:
Голодомор! І нас торкнувся ти
Там, на Прилуччині,
в отецькій хаті.
Опухлі ходять сестри і брати,
І ні шкуринки хворому дитяті…
У пізніших поезіях дедалі відчутніші ностальгійні ноти, пронизані спогадами про рідну батьківську хату, про родину — батьків і сестер, про Удай-ріку, місто бентежної юності.
Звертаючи увагу на багатство мови у рідному місті, вона особливий наголос робить саме на цьому:
І виходить Наталка із хати,
І виносить вам кухоль води,
І така в неї мова багата,
Хоч в словник її, чисту, введи.
Линучи думками до рідного міста, поетеса звертається до нього такими словами:
Гей Прилуки, мої Прилученьки,
Солов’їні сади з дібровами,
Білі вишні в цвіту весінньому
І кленовий отчий поріг…
На урочистості відкриття пам’ятника Любові Забашті зібралися прозаїки і поети київські й місцеві, представники міської влади, сам меценат, а зі столиці приїхав син поетеси Ігор Валентинович Забашта та її внучка Олеся, солістка Київського театру оперети, яка так задушевно виконала пісні на бабусині слова.
Після офіційних промов члени родини поетеси поруч із пам’ятником посадили молоду вербиченьку.
Отже, 25 вересня 2011 року — день відкриття пам’ятника Любові Забашті, ввійде в історію міста як один із найвизначніших у житті прилучан.
