СЛОВО ДО ДОБРОДІЯ ЮРІЯ БУРЯКА

Відгук на публікацію в “Слові Просвіти”, ч. 42 за 2011 рік

Левко ЛУК’ЯНЕНКО,
голова Української республіканської партії

Дякую пану Володимиру Коскіну, що представив читачам “Слова Просвіти” добродія Юрія Буряка і дав йому розповісти про надзвичайно важливу працю з повернення українцям великої національної духовної спадщини.
Шановний пане Буряк, Ви здійснюєте ту працю, яка готує українців до перемоги над усіма перепонами на шляху до національного відродження. Російська імперія і за царських, і за комуністичних часів репресіями та цензурою вилучала духовних отців української нації з українського середовища, а їхні твори знищували чи ховали в жандармських і чекістських сховищах і виховували з українців безрідних іванів-хохлів-малоросів.
У самостійній Україні вперше за кілька століть настали умови для формування патріотичної інтелігенції, і вона взялася освоювати й доносити ідейно-дезорієнтованим українцям духовну спадщину наших дідів-прадідів. Уперше з’явилася можливість діалогу інтелігенції з народом, і вона, прислухаючись до нього, понесла йому нову інформацію про заборонених жандармами й чекістами творців українських духовних цінностей.
Так Ростислав Доценко, колишній політв’язень, роботящий як бджілка літературознавець, видобуває і збирає українські твори, головно — поезію тих українців, яких доля закинула на Далекий Схід та на інші континенти. Вони були відірвані від рідного краю, а в душі зберегли Україну і писали вартісні твори, що вводить їх до скарбниці національної поезії. Либонь, вони не генії, але як носії національного духу та борці за утвердження українства заслуговують на публікацію творів і пам’ять живих поколінь.
Творча діяльність добродія Юрія Буряка охоплює широкі горизонти літературної спадщини, що за тематикою йде від давньої історії до її осмислення та осмислення історичного шляху нашої нації. Ця література вкрай необхідна українцям, аби викликати в них почуття спорідненості з українською землею, навіяти їм потребу вивчати свій родовід.
Немає кращого способу прищепити любов до рідного краю, як показати героїчні подвиги пращурів. Для цього маємо славну козаччину. Проте нація не тільки воювала. Вона народжувала розумних, мудрих синів і дочок, які думали про долю Батьківщини і захищали її на інтелектуальному рівні. Освоєння цієї спадщини сьогодні особливо важливе, бо зміцнення державності залежить від повернення українців до українства (мови, культури, духовності), а воно, на жаль, відбувається в гострій боротьбі з російським імперіалізмом і космополітичним глобалізмом.
“Так ось, — пише Ю. Буряк, — з одного боку, відкрилися колосальні можливості, а з другого — почалося, як пише Іван Михайлович Дзюба, нагнітання мороку, дика активізація антиукраїнського мракобісся й сил, які практично знищили пам’ять про багатьох геніїв, безцінних для нашого духовного національного становлення, — це ми бачимо у наступі маскультури через телевізію, радіо. І з жахом констатую, що, маючи багатющий фольклор (такого феномену, мабуть, ніде в світі немає), наша молодь слухає радіо “Шансон” та інші FM-канали, які подають спрощену, часом брутальну, маловартісну в художньому розумінні музику, не прив’язану до нашої культури. …Ефір забитий примітивно-аморальною попсою. Маємо страшенні перекоси в інформаційному полі.
Цьому повинні протидіяти Міністерства культури й освіти…
Повторю, з одного боку, відкрилися колосальні можливості, з другого — ми перетворилися на депресивне суспільство”.
Як глибоко я розумію біль пана Буряка за Україну!
Творіть, вельмишановний добродію, творіть і повертайте давню українську мудрість нашій молоді. Імена тих авторів хай прикладами свого самовідданого служіння Україні навертають малоросів (дехто з них почав називати себе слов’янами) до українства.
Без знання історії неможливе історичне мислення, без історичного мислення неможлива національна консолідація, або, як сказав М. Рильський, хто не знає минулого, той не вартий майбутнього. А щодо інформаційного простору, який ще ніколи не був українським, то інстинкт національного самозбереження спонукає вимикати телевізор і розширювати спілкування через інтернет, що діє поза контролем табачників та інших русифікаторів.
А ще хочу нагадати, що за роки самостійності створили цілу бібліотеку літератури, якої в минулому або не було, або була представлена рідкісними винятками, а саме: література про боротьбу проти загарбників, про репресії з політичних, національних, соціальних і релігійних мотивів, про голодомори та в’язнівська мемуаристика. Ця література віддзеркалює реальну історію української нації XVIII—XX століть. Вона насичена картинами неймовірних трагедій і страждань та безмежною самопожертвою і героїзмом.
Нації, що сім сторіч боролася за відновлення своєї державності й перемогла, є чим пишатися. А що телевізія в чужих руках ігнорує боротьбу українців за національну свободу, то це мусить підіймати молодь на боротьбу за українізацію інформаційного простору України.
Пам’ятаймо: під лежачий камінь вода не тече. Годі чекати ласки від тих, для кого Україна — чужий край! У них великі гроші, проте найбільша сила — в народі. Сотні мільярдів доларів не продовжили владу лівійського диктатора Муаммара Каддафі й не врятували його від народної помсти, бо справедливість на боці народу, а вона неодмінно перемагає!

23 жовтня 2011року

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment