ВОЛОДИМИР ІВАНЦІВ: ЯКЩО ТИ УКРАЇНЕЦЬ

Знаю цього чоловіка половину свого віку. Знаю як людину стійких переконань і незрадливого в товаришуванні. Настільки близько, що мав змогу читати віддруковану ним із київських негативів на фотопапері Ф 14×19 монографію Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, а в безпросвітних, здавалося, застійних 1970-х мав довіру обговорювати почуту з “Голосу…” працю грузинського філософа (прізвище з літами забулося) “Чи протриває СРСР до 1983 року?”. В пам’ятку епізод, коли його дотепна реакція на шельмування мене через неповагу до великоросійського літературного авторитета, схоже, відвернула від моєї особи неприємності. “Хіба ж N член політбюро?” — риторичним питанням вивів В. Іванців класика з-під даху недоторканності, а мене з-під можливого ковпака тоді всеможних літературознавців у цивільному.
Вихід у світ 1967 року поетичної збірки “Русява Рось” провістив з’яву в українській літературі голосу молодечого, свіжого і сильного. Знаний критик Іван Зуб відзначив “бажання молодого поета дошукуватися істини, аналітично доходити до всього, перевіряти суттєвість і правдивість реального, чи й легендарного”. Проте саме це “дошукування істини” на довгі роки заступило поетові шлях до видавничих центрів. Понад два десятиліття тримався В. Іванців на маргінесі офіційного літпроцесу, засвідчуючи свою тривалість хіба що перекладами до антологій і поетичних збірок з болгарської, латиської, чеської, російської завдяки підтримці С. Тельнюка, В. Забаштанського, В. Грабовського (підсумок цієї роботи — українськомовний “Вінок” М. Богдановича (1997) та “Український знаменник” із дванадцяти літератур (2009), а ще рецензіями в “Україні”, “Літературній Україні”, “Друзі читача” й видавничими для сектора перекладу з іноземних мов “Веселки”.
Лише зі здобуттям Незалежності наш земляк зміг видавати книжки. Вийшли поетичні збірки “Вернутися дощем” (1993), “Івангеліє від Іванціва” (2007), для діток “Трички-брички” (2007), сатиричні “Знаки злодіяки” (1995) та “Український терпець” (2004), літературно-краєзнавче “Подолання синдрому Гоголя” (2006). Під дахом заснованого ним при Білоцерківському міськрайонному об’єднанні ВУТ “Просвіта” “Альманаха “Біла Церква” побачили світ понад півсотні літературно-художніх, публіцистичних і краєзнавчих видань, серед яких відзначений на Львівському книжковому форумі 1998 р. перший у незалежній Україні багатоілюстрований рідномовний “Тарас Бульба” (з десяток примірників перетнули й океан) та перше в Україні видання творів Івана Мазепи “През шаблю маєм права”.
Від самого початку горбачовської перебудови, що в наших умовах переросла в змаг за державну незалежність, В. Іванців прилучився до цього процесу. Він — один з ініціаторів відродження на Пороссі “Просвіти”, яка веде своє літочислення з 1917 року, і вже понад два десятиліття лідер міськрайонного об’єднання (до речі, відзначений медаллю “Будівничий України”). Водночас стільки ж років керує літстудією “Заспів” (заснована 1949 р.), і за цей період п’ятеро студійців поповнили НСПУ.
Але цей неповний “послужний список” — ще одне підтвердження сміховинної істини, що скромність — найкоротший шлях до невідомості. Дистанційований від літературних кланів письменник досі не пожав професійних лаврів (крім міської літературно-мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького (1992 р.) за “Голокіст”, книжечку публіцистики, що поклала початок його дослідженням Голодомору на Білоцерківщині, підсумок яких — видання “Голодомор у Білій Церкві” (2008) і відзначення автора орденом “За заслуги” III ст.).
Свого ювілейного — цього — року Володимир Іванців видав дві скромні за поліграфією книжки — “Окраєць часу” (“Той час, яким я був, уже минув,// Майбутній час уже не буде мною”) та “Автограф кохання”. Узвичаєний за ці десятиліття образ Іванціва як сатирика, публіциста, громадського діяча якось затінив його іпостась лірика. І ось “Автограф…” Так передати це почуття міг тільки український поет: адже трепетне, шанобливе ставлення до жінки — коханої, дружини й матері — риса саме української душі. А що вже художня тканина, густа, прозора метафоричність, досконала версифікація!.. Прочитавши, ледь дочекався ранку й зателефонував молодшому товаришеві. “Ви — видатний поет!” — вирвалося в мене.
Віктор МІНЯЙЛО,
лауреат Національної премії імені Т. Шевченка

* * *
В камуфляж фарбує міль каштани,
А вони беззахисні всерівно.
Вибрав Хмарник
сонячний кришталик,
І осліпло небо посіріле.

Скільки нам лишилось того сонця,
Скільки того листя нам лишилось…
Літо вже не має оборонця
І здається осені на милість.

НІЧ ТІСНИХ ОБІЙМІВ

Запнувши людям темрявою очі,
Зацмінно пахла ніч в його обіймах,
І ранок ледь світанок не проспав.

І день
коханців трохи не застав!
Отож бо делікатно-богобійний
Віднині буде день щодень коротший.

ПОСТІВАНГЕЛІЙНЕ

І знову зайди розп’яли Христа
І вбивці поділили здерту одінь,
А сонм апостолів
при першій же нагоді
До зграї розпинателів пристав.

Їх не лякає темрява густа
По христовбивстві,
як телят у шкоді:
Люстрація,
яку Господь проводить,
Потойбіч, звідки жоден не вертав!

То, мо’, вона вже
не така й страшна?!
Але таки повернеться розп’ятий
І попитає свої білі шати!

Тож буде декому тісний рейхстаг
І горе тим, хто підібгав хвоста,
Коли в міжчассі правив сатана.

ЯКЩО ТИ УКРАЇНЕЦЬ

Галині Невінчаній,
авторові роману “Зерна і жорна”

Манять нас незнані береги,
А чекають сіробудні найми.
Там-то наші друзі дорогі
Вдосталь назбиткуються над нами.
Якщо ти українець,
Ти на зраду не здатен,
Не здасися чужинцю
Ні співцем, ні солдатом.

В тебе воля несхитна,
В тебе серденько вірне.
Якщо ти українець,
Якщо син України.

Годі потішати ворогів,
Годі набиватись їм у друзі!
Вже без тебе дим Вітчизни згірк,
Не цвіте без нас калина в лузі.

* * *
Заболіла мені мова білоруська,
Заболіла, аж під серцем запекло.
Так болить Землі лісопорубка,
Так болить усохле джерело,

Так болить крило істерте бусла
І забута пісня солов’я…
Не харпачка і не білоручка —
Панна та, що личила князям,

А дісталася у спадок злидням,
Ледарям, недоумкам на спит
І щодень все дужчечки болить нам,
Ними замордована болить,

Як болить поразка воякові,
Як погаслий переможний клич,
Від образи й сильної любові,
Від засилля вражого болить…
Заболіла мені мова українська.

СТУС

Не просто убито, поете Василю,
А дух — у в’язницю,
а душу — у карцер.
Ось так, не по карті, вивчав ти Росію:
В ній зло многолике, в ній лихо рукате,

В ній “чудище обло, огромно і лаяй”,
Що смерть підішле,
не діждавши покори,
Що ймення, як шкіру гадюка, міняє,
А суті-єства не міняло ніколи.

По світу розвіявши попіл народів,
Їх простір своїм,
“споконвічним” вважало.
Воно і тебе споживе у порідді,
Що роду відрікшись, нагулює сало.

Не буде салюту, ні сліз, ні єлею
Під небом уральським,
байдужно-жорстоким…
Одна лиш розрада, що смертю своєю
Смерть України потопчем.

ІвангелІйне

Любіть ворогів своїх.
Св. Письмо

Ворога таки назвати ворогом,
Не боятись мати ворогів:
Обійшлася нам занадто дорого
Толерантність до чужих богів,
Що навчила нас: одерж ляща,
І мерщій під ляпас другу щоку.
А вони — торкни, вже верещать,
Криво глянь — і вибирають око!

Наші храми очі їм намуляли,
Мають наші молитви за гріх.
Хочем бути,
то не будьмо дурнями,
Не любімо ворогів своїх.

* * *
І знову засіда синедріон
Біснуються у залі фарисеї,
І здебілілі прихвосні Расеї,
А чи то  Риму, нехтують закон.

Юрба волає знову: “Розіпни!”
І славить знавіснілого Кіафу,
Це шлюбні діти ковбаси і страху
Свободу продають за півціни.

І знову руки обмива Пілат,
І сходи віри нищаться морозом,
А учні знов не знають, чи ми разом
Супроти реваншуючого зла.

І знову Юда лічить срібняки
(Сьогодні голосують срібняками!)
І зрада залишається без кари.

Та сама річка. Інші дні й віки.

ЕВФЕМІЗМИ

З’явився благодійник у мишей:
Поставив біля нірки мишоловку
І кусник сала примостирив ловко,
Мовляв, ласкаво
просим на фуршет.

І миша, хоч начитана була
Та й дещо про безплатний сир чувала,
Гадала обциганити ракла
Й поласилась на той мізерок сала.

Ось так в суспільстві
крадених грошей
Наставить пройда (й то не на мишей!)
Такий капканчик, ще й
Під іменем своїм для комільфо
Назве ту пастку
“благодійний фонд”,

І лізуть миші у той фонд без страху,
Бо, як відомо, гроші їм не пахнуть!
Все ж дещо скорегуєм: акурат
Не пахнуть такі гроші, а смердять.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment