ЧИ ТРЕБА ДОВОДИТИ АКСІОМУ?

img_1662“Україна — спадкоємиця Київської Русі” — так було сформульовано тему круглого столу, що відбувся в Укрінформі з ініціативи Центрального правління ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Закінчуємо публікацію виступів учасників зібрання, яку розпочали у ч. 43 за 2011 рік.

Микола ЦИМБАЛЮК

Раїса Іванченко, кандидат історичних наук, член НСПУ, автор історичних романів:
— Ще В. Липинський сказав, що без традиції немає культури, а без культури немає нації. Тому й знищували нашу мову, культуру, традицію державності в царські часи. Москва одними Валуєвськими чи Емськими циркулярами не обходилась. У мене цілий список указів, законів (близько ста), які забороняли друкувати в царські часи й українські архіви, і навіть твори й літописи. Зокрема 1908 р. таємним розпорядженням російський уряд заборонив вживати у назвах усі похідні слова від слова “український”. У таємному документі від 4 лютого 1914 року приписувалося забороняти слово “український” у шкільних підручниках, лекціях, газетах. Азійська варварська традиція триває й понині. Це їхня стара політика. Ще Столипін сказав, що історичним завданням Російської держави є боротьба з рухом, який у теперішньому часі називається українським, що містить у собі ідею відродження старої України, устрою її на автономних, національно-територіальних основах. Що вже казати про совєтські, а тепер і про нинішні часи. Хіба з’їзд депутатів 2004 р. у Сєверодонецьку з наміром створити Південно-Східну республіку не є копією бутафорної Донецько-Криворізької республіки січня 1918? Чи інших тодішніх регіональних республік: Одєсской, Ніколаєвской, Старобільської, в Криму — Тавридської? Найвиразніше сказав про те, як бути росіянам з Україною, найперший помічник і сподвижник Лєніна Лев Бронштейн (Троцький): “Без Украины нет России. Без украинского хлеба, угля, железа, соли, Черного моря Россия существовать не может”. І закликав знищити Україну повністю. Ця традиція триває до сьогодні.
Москва давно має вироблену концепцію, теорію, як нищити Україну. Це передусім агресія інформаційна, яка нав’язує Україні свої ідеали й інтереси. Потім — аксіологічна, що нав’язує менталітет чужої держави і відсовує чи нищить наші ідеали. Культурологічна — яка витісняє культуру підкореного народу й нав’язує їй чужі звичаї, мову, пісні, психологію та мораль. Далі — економічна, політична і т. ін. Ви пригадуєте початок 90-х років минулого століття, початок здобуття Україною незалежності, коли на будинку парламенту Росії висів величезний плакат: “Ельцин, заставь хахлов накормить Россию!”? Сенс методів “старшого брата” один: створити стабільну нестабільність, обмежити економічні відносини з українцями, щоб було більше безробітних, що примусило б їх вийти на вулиці й руками самих українців задушити суверенну Українську державу. Такі як С. Караганов, А. Дугін волають: “Дальнейшее существование унитарной Украины недопустимо!” А Затулін узагалі пропонував розчленування України через надання особливого статусу регіонам із подальшим відторгненням східних областей і Криму після укладання союзу з Росією.
Українська державність виникла в середині VII ст. Московії ж, нинішньої Росії, взагалі на мапі Європи і близько тоді не було. Про це я написала монографію.

Леонід Залізняк, доктор історичних наук, професор НУ “Києво-Могилянська академія”:
— Національна історія України не виняток із загальноєвропейської історії. Весь Європейський континент розвивається за універсальними етноісторичними законами. Я хотів би наголосити, що одне з таких положень, під які потрапляє й Україна, є той факт, що більшість великих європейських етносів й народів, які розташовані в середній смузі Європи, народжуються у ранньому Середньовіччі. Це стосується португальців, французів, іспанців, англосаксів, німців, сербів, хорватів, чехів, поляків тощо. Єдиним критерієм визначення віку кожного етносу є тяглість етноісторичного розвитку. Тому після закінчення великого переселення народів, хто де осів, там розвивається і до нашого часу. Усі ці народи на ранньому етапі свого розвитку пройшли так звану племінну фазу розвитку. Наприклад, англосакси в ранньому Середньовіччі були представлені племенами англів, саксів, ютів. Поляки — мазовшанами, віслянами, кашубами й низкою інших племен, від яких залишилися діалекти польської мови. Українці були представлені полянами, деревлянами, волинянами, тиверцями, хорватами, сіверянами тощо. Більше того, на час племінної фази розвитку великих племінних етносів ці народи не мали спільної назви. У кожної племінної групи був власний етнонім. Племена, що мешкали на спільній території, мали споріднені діалекти, етнокультуру. Об’єднавшись, приблизно у Х ст. дозрівають до творення власної держави. Не випадково в цей період виникає перша Українська держава Русь. Тож можемо сказати, що Київська Русь настільки ж українська, як тогочасне Польське королівство є польським, французькі тогочасні держави є французькими і т. ін. Жоден історик Європи не вважає державу Болеслава Хороброго чи Мешка І, які були сучасниками Володимира Святого і його сина Ярослава, не польською. Які є заперечення щодо того, що Київська Русь, яка постала на теренах навколо Києва, є Українською державою, не зрозуміло. Ми не повинні дискутувати на цю тему, ми не повинні доводити, що то наша держава. Хай ті, що воюють з універсальним законом етноісторичного розвитку Європи, доводять, що Україна є винятком.
Ще одне: що ж нас історично пов’язує з Київською Руссю? Тяглість етноісторичного розвитку. Це універсальний закон етнології, оскільки на українських етнічних землях, між Києвом і Краковом, між Прип’яттю і степами на Правобережжі не змінювалося населення останні півтори тисячі років, не кажучи про зміну населення від часу заснування Київської Русі. На цій території розвивався єдиний етнокультурний організм, який у наш час отримав назву “українці”. Колись противники української сутності Київської Русі доводили, що після татар був такий собі вакуум і відбулася заміна населення. Так, татари вирізали Переяслав, Чернігів, Київ, але сільське населення лишилося. І тодішні русичі, і нинішні українці антропологічно не відрізняються між собою. На відміну від білорусів і росіян, у яких власна антропологія.
Щодо мови. У Київській Русі розмовляли праукраїнськими діалектами чи праукраїнською мовою? Звичайно, то не була сучасна українська мова, але то була така ж українська, як тогочасна англійська — англійська, як тогочасна французька — французька, як тогочасна німецька — німецька, а тогочасна польська — польська. Ніхто з науковців не заперечує, що мова, якою говорив, наприклад, Париж чи Лондон тисячолітньої давності, була відповідно французькою чи англійською. Дивно, чому це не стосується Київської Русі й нинішньої України?
Щодо непорозуміння з етнонімом українців. Більшість європейських етносів протягом свого життя змінювали назви. У Середньовіччі не було поляків, а були ляхи, і ніхто не сумнівається, що середньовічні ляхи — це поляки. Не було румунів, а були волохи. Але ніхто не сумнівається, що волохи — це пращури румунів. У Середньовіччі не було росіян, а була Московська держава, були московити (угро-фінські й тюркські народи), у нашій транскрипції — москалі. І лише указ Петра І 1721 року затвердив офіційну назву Російська імперія.

Володимир Білінський, автор 3-томного дослідження “Країна Моксель”:
— Біля міста Ірпінь розкопують (беруть землю на відсипку дороги) дуже велику могилу, в якій залишки поховань тисячолітнього минулого. Науковці припускають, що це може бути поховання кількох тисяч воїнів. Імовірно, це загиблі в Ірпінській битві 1320 року між києво-литовськими князями і так званими татаро-монголами. Треба вимагати від влади заборонити там будь-які роботи й дослідити це захоронення. Воно може стати вагомим доказом того, що Київ і Київська Русь звільнилася від татаро-монгольської навали не 1362, а 1320 року.
Тепер щодо вивчення історії української чи російської. Наші діти й досі вивчають байки Катерини ІІ і Петра І, складені у ХVІІ столітті. У чому річ? А річ у тому, що Київська Русь і Московія (або Ростово-Суздальсько-Рязанська земля) до 1237 року вели зовсім незалежний спосіб життя і нічого спільного не мали. Про це детальніше в моєму історичному дослідженні “Країна Моксель”, яке цього року удостоєне премії ім. І. Франка.
Росіяни — не слов’яни, а переважно фінські народності, але за хана Батия до них додалося ще 50—70 % тюркського етносу. Це підтверджують і російські джерела. Наприклад, у 9 томі БСЕ: “Уже при своем образовании Золотая Орда делилась на улусы, принадлежащие 14 сыновьям Жучи (це старший син хана Чингісхана). 13 братьев были полусамостоятельными государями и подчинялись верховной власти Батыя”. Цікаво, що досі майже ніхто не досліджував питання територіального поділу (жучи-улуси) Орди. Щоправда, в 60-х роках ХХ ст. був один, професор Сафаралієв, завкафедри історії Сизранського університету. Згідно з його дослідженнями, уся Золота Орда від Іртиша до Дніпра була поділена на 14 улусів. Московський — один із них. Та й Велике Рязанське князівство після 1238 року не належало жодному Рюриковичеві, бо всі вони були винищені. Там сидів рід хана Беркичара, четвертого брата хана Батия. Сучасна Центральна Росія була складовою частиною Золотої Орди, нею управляв рід Чингісхана. До речі, у московському Архангельському соборі першим серед володарів московських князів висить парсуна Петра Ординського, святого РПЦ. І там написано, що той храм є усипальницею московських царів.
Щодо києво-руських земель, то вони ніколи не входили до жодного улуса Орди.

Володимир Прядка, народний художник України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, дійсний член АМУ:
— Я не історик, а художник. Але мене ця тема зацікавила, коли 40 років тому прослухав цикл лекцій Михайла Брайчевського, де було чітко розставлено акценти на затемнених сторінках нашої історії. За що він, власне, і постраждав від совєтської влади.
Він тоді вперше заявив, посилаючись на літопис Нестора Літописця, що Руська земля постала 852 року. Підтверджено це і в хроніках імператора візантійського Михайла ІІІ, який засвідчив, що Аскольд на чолі русичів ходив на нього війною. У грецькій історіографії наші предки часто називалися тавро-скіфами або русо-таврами. Двох думок тут бути не може. Але звернімося до підручників з історії, за якими вчаться наші діти. Ми одразу потрапляємо в полон неправдивих тверджень, мовляв, українці своєї держави не мали, а сиділи тоді у колисці трьох братніх слов’янських народів. Володимир Білінський дуже чітко сказав, хто, де і коли сидів, на яких землях і що робив. Лекції Брайчевського й мене переконали, що родовід предків мого народу ведеться з глибин віків. А Трипільська цивілізація — то наш великий історичний спадок. Антрополог Дяченко ще в 60-ті роки ХХ століття у книжці “Антропологічний склад українського народу” зробив висновок: українці складаються з 5 антропологічних рас, одна з них або й дві — трипільська. Решта приходила пізніше, очевидно, з боями освоювали ці землі, змішувалися, поступово асимілюючись, й утворили те, що називається слов’янами, зокрема, українцями. Але на підтвердження цієї думки скажу, що я народився в хаті, яка сплетена з лози та обмазана глиною за технологією, за якою 7 тис. років тому будували своє житло трипільці. Сучасне народно-декоративне мистецтво зберігає елементи трипільського орнаменту. Наприклад, у кераміці Східного Поділля можна побачити всю трипільську символіку. Збереглася вона й у писанках, вишивці. Ця традиція збереглася й пройшла тисячоліття, пронизуючи суть нашого мистецтва, культури українців.
Із принесенням Аскольдом у Київську Русь християнства розвивається й сакральна архітектура. Найдавнішим храмом, я вважаю, була церква Св. Іллі на Подолі, на місці якої в XVII ст. звели кам’яну церкву. Після смерті Аскольда на його могилі побудовано церкву Св. Миколая (в хрещенні Аскольд прийняв ім’я Миколай). Після прийняття хрещення вводиться й нове літочислення Русі, складаються літописи. Тобто уже в ті часи ми бачимо культурний здвиг, зближення з Європою. Але в підручниках із нашої історії все це подано інакше.

Олександр Моця, доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України:
— У Києві почала працювати українсько-російська комісія істориків. Представники російської академічної науки відверто заявляють, що вони не погоджуються з указом про відзначення 1150-ліття Росії, підписаним президентом Медведєвим. Бо це не відповідає історичній істині. Звичайно, є окремі науковці, які використовують політиків, їхні фінансові можливості. А чиновники вибирають ту концепцію, яка їм найбільше подобається чи підходить. Тому такі як історик Кірпічніков повертаються до Погодіна, до Карамзіна. Із сучасних російських науковців жоден не дотримується їхньої імперської теорії походження Росії. А нам, українським науковцям, самі росіяни кажуть, мовляв, не звертайте на них уваги.

Олександр Палій, кандидат політичних наук:
— Слово “Україна” дуже просте, воно не походить від “окраїна”, тоді слова такого просто не було. Воно походить від слова “країна”. Для того, хто знає нашу мову, воно має дуже просту етимологію. Слово “країна” має таке саме значення, як у словацькій і деяких інших мовах західних слов’ян. Є нюанси, як це слово тлумачили французи у ХVІ—ХVII ст., але якщо ми говоримо про ХІІ—ХІІІ ст., то зрозуміло, що йдеться про конкретні князівства, а не про велику країну.
Щодо походження Русі. Варязька теорія її походження притягнута за вуха. Чому? Тому що перша назва “Русь” з’являється 555 року. Ще Захарій Ритор, сірійський автор, про це писав. Варягів тоді й близько на берегах Дніпра не було. На світовій арені вони вперше з’являються 784 року, коли згадують про них під час нападу на Англію. Є свідчення готського історика Йордана, який писав про події IV ст., де згадуються русомони, які мешкали на нашій території. Моя теорія Русі, і тут я приєднуюся до М. Грушевського: наша назва зі скіфо-сарматського спадку. До речі, скіфські пам’ятки присутні у нас практично всюди — від сходу України аж до Карпат. За Геродотом, скіфська територія потрапляє в сферу глибинного етногенезу українства. Про це свідчать й археологічні пам’ятки. Із скіфо-сарматського періоду в нас залишилася багата спадщина, починаючи від звіриного стилю розписів часів Київської Русі, це шаровари, смушеві шапочки з хвостами (шликами), які описують ще арабські історики ІХ—Х ст. Лінгвіст Абаєв, відомий скіфолог, доводив, що скіфські племена мешкали там, де є фрикативна літера “г”, як в українській мові.
На території України праіндоєвропейський етнос виник між Доном і Дніпром приблизно в часи Трипільської культури. У     ІІ тис. з’являються праслов’янські індо-іранські племена. Асиміляційні процеси, взаємозбагачення культур відіграли свою роль. Усе це добре відомо. Але минуле можна і треба вивчати глибше.
Проблеми, які є нині, — у сьогоденні.         У нас досі, на жаль, не вироблена єдина узгоджена теорія походження України. Це великий прорахунок української науки й влади, над цим треба серйозно працювати. Тим більше, що зарубіжних письмових джерел достатньо. Особлива роль тут належить вітчизняним історикам і археологам.

Петро Кононенко, директор Національного НДІ українознавства та всесвітньої історії, академік, професор:
— Нам треба виробити спільний погляд на власну історію. Вона багатогранна. Її треба осмислювати. Є потреба бачення всієї суми проблем. Табачник запропонував, щоб ми написали підручник разом із росіянами. Німці з французами вже років із двадцять намагаються тільки виробити концепцію, те саме поляки з німцями. У нас стоїть інше питання: а чому тільки з росіянами? А куди подінуться білоруси, литовці, поляки, румуни, угорці? Не може бути української історії поза цим контекстом. Але ж ми не випадково говоримо, що належимо до індоєвропейської етнокультурної цивілізації. А це означає, що треба бачити глибше. Ми зациклюємося на тому, що сказано в літописі Аскольда і в “Повісті минулих літ”. До цього треба поставитися надзвичайно уважно. Бо сьогодні є неспростовні факти, що за Петра І почалися фальсифікації історії. В інтересах “вєлікой імперіі” підробили й наші літописи. Але факт залишається фактом: навіть і після цього в них немає й згадки про розселення на наших теренах московитів.

Підсумовуючи обговорення, голова Товариства “Просвіта”, народний депутат України Павло Мовчан зазначив, що порушена тема “Україна — спадкоємиця Київської Русі” матиме продовження на наступному круглому столі. А за результатами вже проведеного Товариство “Просвіта” підготує й подасть Президентові України пропозиції щодо відзначення на державному рівні знаменної дати в історії України — 1160-ліття нашої держави.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment