“Він знав усе в Києві до останнього камінчика, якби цей камінчик зрушився з місця, то він би про це знав”, — писала у спогадах про Федора Ернста його дружина Тамара Львівна. Про це розповіла письменниця Олена Леонтович, з ініціативи якої 28 жовтня в Українському домі відкрилася виставка, присвячена 120-річчю з дня народження видатного історика, мистецтвознавця, музеєзнавця, охоронця пам’яток культури, який народився в Києві 28 жовтня (9 листопада за новим стилем). 28 жовтня 1942 року після року ув’язнення його страчено органами радянської влади. Посмертно реабілітовано.
Надія КИР’ЯН
Фото Олеся ДМИТРЕНКА
“Назва виставки “В обороні української спадщини” значима й дуже актуальна, тому що в обороні наша культура перебуває чи не постійно: має захищатися від влади, від вандалів, від байдужості”, — сказала Катерина Романова, директор Музею історії міста Києва, який узяв на себе левову частку роботи з організації заходу. Активну участь у його підготовці взяли співробітники Національного художнього музею України, Національного музею українського народного декоративного мистецтва, Музею історії України, Національного комплексу народної культури “Музей Івана Гончара”, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України, Наукового архіву Інституту археології НАН України, Інституту рукопису і відділу образотворчого мистецтва бібліотеки ім. В. Вернадського. Представлені також матеріали з приватних збірок С. І. Білоконя, І. С. Магури, родини Біляшівських.
Ініціаторів виставки підтримали представники влади: заступник міністра культури і туризму Тимофій Кохан, голова постійної комісії Київради з питань культури Олександр Бригинець і начальник Головного управління культури Світлана Зоріна.
Доктор історичних наук Сергій Білокінь розповів: “Федір Ернст дуже багато зробив для створення фондів Всеукраїнського історичного музею, з якого згодом виокремилося кілька музеїв: художній, історичний, музей історії Києва, народно-декоративного мистецтва в Києво-Печерській лаврі. 1926 року Федора Людвиговича призначили на посаду крайового інспектора з охорони пам’яток. Він мусив займатися навіть перейменуванням вулиць, створенням заповідників. Його роботу тільки зараз почали обліковувати. Музей історії Києва, який сьогодні без приміщення (його свого часу викинули з Кловського палацу й нікуди натомість не переселили), підготував цей захід. Інші музейники теж охоче відгукнулися.
Ось книжка “Київський провідник”, яку Ернст видав 1930 року до десятиліття Української академії наук. Це найкращий довоєнний путівник по Києву. Ось збірник “На пошану українських вчених, знищених більшовицькою Москвою”. Там теж є сторінка про Ернста. Ще “Зведений алфавітний список книжок, що увійшли до наказів Головліту (тобто цензури) на вилучення та списання в макулатуру з бібліотек громадського користування за період з 1937 по 1947 рр.” Ці списки, відколи Ернста оголосили ворогом народу, дуже довго були найповнішими переліками його творів. Він був ув’язнений тричі: уперше заарештований та засланий до Сибіру 1914 року як неблагонадійний (ще й на той час мав німецьке підданство); вдруге 1933 року серед інших українських науковців (ув’язнення відбував на Біломор-Балтійському каналі, у Дмітлагу на будівництві каналу Москва-Волга, потім в Алмати. Утретє — 1941-го.
Розповідь Сергія Івановича доповнили знаний дослідник української культурної спадщини Микола Біляшівський, інші науковці.
Дуже приємно, що на відкритті виставки (працюватиме до 5 грудня) зібралося багато людей, щоб вшанувати Федора Ернста, завдяки якому не розпродано багато цінних музейних експонатів.
