Олександр БУЛИГА,
м. Рівне
Про події минулих епох, імена тогочасних визначних діячів ми дізнаємося завдяки тим, хто залишив нащадкам свої праці, зі сторінок яких промовляють до нас учасники історичного процесу, записані дати і перебіг великих битв, результати діяльності суспільства. На всіх континентах відоме ім’я Геродота з Галікарнаса, який жив у V ст. до Р. X. Він багато подорожував: Європа, Азія, Африка. Побував і на землях сучасної України, залишивши спогад про життя мешканців Причорномор’я. Повернувшись із мандрів, він створив працю “Історії”. Саме в ній дослідник уперше виклав історичні факти в певній послідовності. Ім’я “батько історії” дав Геродоту відомий оратор Цицерон, і воно закріпилося за ним назавжди у пам’яті вдячних потомків.
Людина, яку по праву можемо назвати “українським Геродотом”, жила через півтора тисячоліття після “батька історії”. Ім’я її сьогодні широковідоме в Україні, про історію якої писав автор “Повісті временних літ”. Це Нестор (у перекладі з грецької — “що повернувся додому”). Він народився 1056 року, найімовірніше, в Києві. На користь цього свідчать дані про його перебування у столиці Руської держави ще восьмирічним. У сімнадцять років Нестор був пострижений у чернецтво Києво-Печерського монастиря наступником преподобного Феодосія (одного з засновників святої обителі) Стефаном, який згодом став єпископом Волинським. Києво-Печерський патерик повідомляє, що “Стефан поставив Нестора в диякона”. У цьому сані він перебував майже сорок років, до самої смерті.
Написанню найголовнішого твору — “Повісті временних літ” передувало створення Нестором низки церковно-житійних творів. Зокрема його перу належить “Житія” Бориса і Гліба та печерського ігумена Феодосія. Дослідники називають Нестора укладачем “Повісті…”, оскільки він використовував записи своїх попередників, а також особисто зібрані матеріали і твори візантійських авторів. Серед цих джерел — Києво-Печерське літописне зведення чорноризця Никона та хроніка Георгія Амартола.
Головне завдання твору — з’ясувати “…звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала”. На питання Нестор намагається відповісти у своєму літописі, адже й саме життя вимагало цього. Частішали князівські міжусобиці, держава занепадала, князь Володимир Мономах намагався зберегти єдність руських земель під зверхністю Києва.
Перший датований запис у “Повісті…” зроблено 852 роком, з часу, коли, за Нестором, “стала називатись Руська земля”. Події доведено до 1100 року.
Не всі знають, що “батько української історії” не тільки переписував, укладав та доповнював літописні зводи, а й подорожував, як Геродот, місцями, про які писав пізніше. Так, про перебування Нестора на Волині повідомляє відомий російський історик В. Татищев, який використовував джерела, що не збереглися до нашого часу. За Татищевим, 1097 року Нестор відвідав Володимир-Волинський із метою огляду училищ і призначення вчителів. Перебуваючи в нашому краї, Нестор не міг не цікавитись історією і напевно оглядав пам’ятки Волинської землі, про історію якої йому ще доведеться писати в майбутньому.
Як вказує Києво-Печерський патерик, Нестор дожив до глибокої старості, “не перестаючи трудитися над писанням літопису, і мирно почив”. Господь прославив його нетлінням мощей, засвідчуючи, що письменник “житій святих” заслужив собі вічне життя на небі. Сьогодні нетлінні останки літописця перебувають у ближніх печерах Києво-Печерської лаври.
Про літописців Руси-України читайте у наступних числах “СП”.
