21 жовтня 2011 року в Рівненському обласному краєзнавчому музеї (пленарне засідання) та культурно-археологічному центрі “Пересопниця” (секційні засідання) відбулася наукова конференція, присвячена 450-річчю створення Пересопницького Євангелія. Її учасниками були науковці Рівного, Луцька, Хмельницького, Києва, Львова, Полтави, Ізяслава, Шостки, Дубна, Корця, Млинова, Жовкви, Новограда-Волинського, Бродів, Нетішина.
Історію створення Пересопницького Євангелія, події, пов’язані з ним, історичні постаті, причетні до “біографії” цього фоліанта сьогодні вивчають дослідники різних напрямів. Учені Інституту філософії, Інституту літератури, Інституту археології НАН України, Інституту рукопису та Інституту української мови Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, згуртували навколо себе вітчизняних і зарубіжних науковців. За їхньою участю цього року наукові конференції, присвячені цій ювілейній даті, уже пройшли в Ізяславі, Хмельницькому, Луцьку, Києві, Іршаві, Яремчі, Острозі, Рівному. Дослідження Пересопницького Євангелія — палеографічного та лінгвістичного, мистецького та літературного, історичного й релігійного напряму сприяють осягненню закономірності й значимості появи цієї пам’ятки. Конференція у Рівненському обласному краєзнавчому музеї та його відділі культурно-археологічному комплексі “Пересопниця” підсумувала доробки вітчизняних та зарубіжних дослідників із проблем вивчення Пересопницького Євангелія. Матеріали всіх наукових форумів зберігатимуться на батьківщині Першокниги. На їхній основі для відвідувачів представлятимуть різноманітні аспекти, пов’язані з минулим та сьогоденням Української Першокниги.
Олександр БУЛИГА,
директор Рівненського обласного краєзнавчого музею
Пересопницьке Євангеліє писалося староукраїнською мовою на землях Волині. Його хода розпочалася на Заславщині, у Двірецькому Троїцькому монастирі (сучасна Хмельниччина). Основна робота над рукописом проходила на теренах Погорини у Пересопницькій Пречистенській обителі (сучасна Рівненщина). Це дало відому сьогодні назву цьому сакральному перекладу.
“Мандрівки” Пересопницького Євангелія йшли з Волині до Подніпров’я (Переяслав), далі до міст, що стоять на річках Нева та Ворскла (Петербург і Полтава). У роки останньої світової війни Першокнига ще раз покинула Україну та перебувала в Уфі. Пізніше повернулася на рідну землю, до Києва, де зберігається дотепер в Інституті Рукопису Національної бібліотеки НАН України імені В. Вернадського.
Від середини ХVІ ст., часу створення Пересопницького Євангелія, протягом чотирьох із половиною століть ця найдавніша українськомовна книга, що дійшла до нас, була і залишиться однією з найбільших святинь України. Її попередниці — Реймське, Остромирове, Луцьке, Дубенське Євангелія — визначні пам’ятки вітчизняного рукописання, назавжди покинули українську землю. Пересопницьке ж доля зберігала для нас. Це невипадково. Його значимість особлива, оскільки воно яскраво підкреслює національну ідентичність українського народу.
У сучасній українській державі, на відміну від національних героїв, цю книгу як святиню українства визнають у всіх куточках України, в діаспорі, також усі християнські церкви, представники різних конфесій, політичних сил, науковці.
Не тільки сьогодні, а й у всі часи життя Першокниги представники всіх освічених верств населення вважали її святинею рідної землі:
— діячі церкви, першими серед яких були настоятель Пересопницького монастиря Григорій і чернець цієї обителі, переписувач Михайло Васильович, творці перекладу Святого Письма українською — “мовою зрозумілою для люду посполитого”;
— можновладці: княгиня Анастасія Заславська (Гольшанська), яка фінансувала створення Пересопницького Євангелія, гетьман Іван Мазепа, він зберігав святиню та подарував 1701 року Переяславському собору;
— учені: Осип Бодянський, який увів рукопис до наукового обігу, двадцять років, на межі ХХ—ХХІ століть цю пам’ятку досліджувала Інна Чепіга;
— літератори: батько нації Тарас Шевченко мав честь торкатися та гортати пергаментні аркуші української святині, Іван Франко вважав, що старий переклад Пересопницького Євангелія зроблений на рівні, якого не досягли інші перекладачі;
— зберігачі національної культурної спадщини, найперше Полтавського краєзнавчого музею, зокрема Маркіян Браїлко, який перед приходом німців рятував музейні пам’ятки, відправляючи їх в евакуацію, теперішні пошановувачі пам’ятки, зокрема старший науковий співробітник Інституту рукопису Національної бібліотеки імені В. Вернадського Ольга Степченко;
— президенти України, які під час інавгурації присягають вірою та честю служити українському народові… Людей, причетних до життя Першокниги, досить багато, їх усіх обов’язково знатиме Україна.
Ми повинні об’єднатися довкола нашої спільної святині, завдячуючи якій наша нація збереглась як єдине ціле. Лише керуючись настановами зі сторінок Пересопницького Євангелія, ми зрозуміємо один одного, пробачимо один одному і пам’ятатимемо заклик поціновувача Першокниги, Великого Кобзаря: “Обніміться ж, брати мої. Молю Вас, благаю…” Примирення наших предків відбувалося саме у Пересопниці у княжу добу, чому не повторити приклад наших прабатьків сьогодні? І знову місцем порозуміння може і повинна стати сучасна Пересопниця, а також та святиня, що творилася на цій землі 450 років тому, ставши оберегом усього українства. Через століття Пересопницьке Євангеліє дійшло до нас, щоб ще більше зблизити та поєднати українців.
Йдучи шляхом єднання від Пересопницького Євангелія, українці сторінку за сторінкою аналізуватимуть власну історію, знаходитимуть спільні знаменники у минулому та сучасному, торуватимуть дорогу щасливого майбуття.
Перспектива створення Першокниги — сьогодення, зокрема 2011 рік, ретроспективою ж є княжа доба. Підґрунтям появи Пересопницького Євангелія був увесь попередній розвиток України, підвалини, що закладались у часи Київської Русі. Якщо зазирнути у глибину віків, то за 450 років до написання Пересопницького Євангелія (1111рік), місцевість, що дала йому назву, вже існувала. І хоча перше історичне повідомлення про Пересопницю датується лише 1149 роком, проте це літописна згадка не про заснування, а про вже існуюче місто, традиції якого розвивались у контексті києворуської державності та тривали у литовську добу — час створення Першокниги.
Саме з княжою Пересопницею пов’язані події примирення Рюриковичів, про що оповідають нам літописні зводи.
8.ІІ—21.ІІІ 1150
…князь Вячеслав схилився до миру. Тому що говориться: “Блаженні миротворці, бо вони синами божими наречуться … земля Руськая умножилася б і змогутніла у братолюбстві князів”. Отож князь Вячеслав послухав брата свого і свата Володимира, узявши до серця слова його, схилився до переговорів і до миру. Був бо князь Вячеслав незлобливий серцем, воздаючи хвалу преславному богові і пам’ятаючи Писання…
… став тоді Вячеслав мовити братові своєму Юрієві: “Брате, мирися!”
…і вони так уладилися: Ізяслав одступив Юрієві Київ, а Юрій вернув Ізяславу усі данини новгородські, чого Ізяслав і домагався. І так, уладившись, вони роз’їхалися. І цілували вони хреста, і коли приспіла весна, вони мир учинили і вернулися в Пересопницю.
До появи будь-якого історичного явища причетні різноманітні події та особистості, сам плин історичного процесу. Також не кожен народ має таке позначення, як Першокнига, яка з історичною точністю засвідчує певний етап національного розвитку суспільства. Саме середина ХVІ ст. ознаменувала для України творення того, що накопичувалось протягом попередніх епох багатьма поколіннями наших предків. Цей закономірний процес призвів до появи Пересопницького Євангелія. Його дивне збереження для України й українців вказує на особливість і визначеність, своєрідну місію цього рукопису, значення якої полягає у поєднанні справ предків Володимирів Великого та Мономаха, їхніх нащадків Романа Волинського та Данила Галицького, князів Острозьких і Чарторийських, Гольшанських і Заславських, завдячуючи яким і створено Першокнигу.
Розуміння українською політичною елітою важливості накопичення національно-духовних цінностей, помножене на їхнє фінансове сприяння ввело до вітчизняної історії імена пересопницьких ченців Григорія та Михайла. Це ж розуміння підтвердило на сторінках минулого важливе значення для України імен мецената гетьмана Івана Мазепи та Переяславського єпископа Захарія Корниловича, які зберегли для нас Першокнигу. Ну і, звичайно ж, наукова еліта, вивчаючи й популяризуючи одну з найвизначніших українських рукописних пам’яток, увійшла до числа її духовних хранителів. Окрім названих імен, необхідно згадати Павла Житецького, Михайла Максимовича, Івана Огієнка, Сергія Маслова, Ярослава Запаска, Василя Німчука, Людмилу Гнатенко та багатьох інших дослідників. Окремо хочеться назвати тих, хто сьогодні на Рівненщині свідчить про значимість Пересопницького Євангелія. Це письменник Євген Шморгун і літературознавець Ярослав Поліщук, філософ Петро Кралюк і краєзнавець Микола Федоришин, журналіст Євген Цимбалюк і сценарист Віктор Булига.
У самому селі Пересопниця за визначеними координатами давніх масивів споруджено культурно-археологічний центр. Тут розміщено експозицію, що розповідає про князівську добу Пересопниці та історію Пересопницького Євангелія. Вважаємо, що кожен українець матиме за честь відвідати цю місцевість і вклонитися пам’яті своїх предків, усвідомити силу та єдність рідного народу, осягнути минулі сторінки власної історії.
