Від редакції. Напередодні Дня української писемності й мови благословляємо в дорогу до читачів наш новий редакційний проект “Українські поети ХХ століття”, який здійснюватимемо разом із лауреатом Національної премії імені Т. Шевченка, видатним поетом і літературознавцем Володимиром БАЗИЛЕВСЬКИМ. Віримо, що її радо зустрінуть вчителі, учні, студенти, всі шанувальники рідного слова і її величності Поезії. До уваги передплатників: цей проект розрахований на 2011—2012 роки.
Будьмо, як громові стріли!
М. Вороний
Туди, мов стріли, шлю слова…
Б.-І. Антонич
О серце, оповите снами,
чому ти не дзвінка стріла?
М. Драй-Хмара
Кров’ю гартована
стріла значкована.
Оксана Лятуринська
Ми не знаємо наших поетів.
Тривала недоступність текстів у їхній повноті й неспотвореності, догми часу, стереотипи оцінок ним породжених, інерція сприйняття, як і багато іншого — призвели до таких викривлень і зміщень наголосів, що другорядне посіло роль головного, а головне обтиналося до лінійності стовпа.
Не забуваймо: українська поезія XX століття вийшла з пекла. Це стосується й більшості поетів еміграційних, яким хоч і пощастило вислизнути з нього, але з незагойними опіками. Два рукави однієї ріки зблизилися, та не стали єдиною течією. Цілісністю. Осмисленим явищем. З прикрістю мусимо визнати: навіть поети в Україні поверхово обізнані з творчістю поетів діаспори. Зупинилося на півдорозі й переосмислення підрадянської поезії.
Пригасли пристрасті, коли з одного боку налягала тільки чорна барва, з іншого — чинився зрозумілий спротив, незрідка з використанням засобів іконопису й косметики.
Нам бракує суб’єктивних антологій. Не в сенсі заданості, обумовленою приналежністю до тієї чи тієї групи, напряму тощо. А міченої знаком свого погляду. Доказової аргументації. Простоти і ясності. Чим більше суб’єктивних підходів, тим об’єктивнішою постане загальна картина. Так принаймні думалося, коли виник задум цієї праці. А виник він із двох причин. Перша — як реакція на ті видання, що їх довелося читати. На вайлуватість думки і механічну повторюваність зужитого. На неповороткість чи й: закостенілість критичного інструментарію. На підміну естетичного аналізу публіцистикою. На кількісну обмеженість і ненайкращість пропонованих авторських текстів. Друга причина — страх, викликаний нахрапистою і брутальною деукраїнізацією України. Страх, що наш різнобарвний поетичний квітник припаде пилом забуття уже в найближчому часі.
Заманулося зібрати під одним дахом поетів XX століття, починаючи від модерністів М. Вороного, М. Філянського, Г. Чупринки, О. Олеся — до майстрів нині сущих. Певна річ, не всіх і не тільки тих, до кого безоглядно прихильний автор статей, він: же упорядник. Природно, матеріали різняться за обсягом. Спричинилася до цього й пильніша увага до напівзабутих та обійдених увагою поетів. Тому кількість рядків, присвячених тому чи тому автору, не може бути критерієм оцінки його доробку.
Поетична антологія — це й сконденсований час, різко наближений до рівня зору.
Завдяки цьому є можливість чіткіше простежити певну циклічність розвитку поезії, її панівні тенденції, зіставити модерністів початку ХХ століття з модерністами початку XXI, а відтак спробувати зачерпнути живої води з напівзамулених чи й замулених джерел.
Навіщо маленькій людині велике серце? — запитував світлий Василь Мисик.
Думається, кожна із вміщених тут добірок і є опосередкованою відповіддю на це універсальне питання. Чи буде вона почута, залежатиме передусім від самого читача. Щоб не засмічувати його слух надміром літературознавчої мудрості, критик вирішив не стільки вивіряти гармонію алгеброю, як висловити найголовніше. Сподіваюся, що адепти точного літературознавства не образяться на таку легкомисність хоча б із огляду на поставлену мету — донести до спраглих найпоживніший поетичний трунок.
ХХ століття — унікальне у тисячолітній історії української літератури. Саме воно спричинилося до її найбільших здобутків і найтяжчих втрат. У пору, коли “людське серце до краю обідніло” (Тичина), поезія, як могла, протистояла занепаду людського в людині. Можливо, саме в цьому найбільша її заслуга.
Щодо назви “СТРІЛА”. Підказали її самі поети, у яких метафорика стріли з часто вживаних, що підтверджують й оприлюднені мотто.
І останнє. Поштовхом, який сколихнув плесо задуму, що його ледь не затягнула ряска повсякдення, став телефонний дзвінок від головного редактора “Слова Просвіти” Любові Голоти.
Гадаю, цим усе сказано.
Володимир Базилевський
