ПАРКАН

Дмитро ПАВЛИЧКО

Спав, як мрець, уночі депутатів синкліт,
Коли раптом згори, із туманного неба
Впав на землю паркан, чортом кований пліт,
Й саме там він упав, де була в нім потреба.
А потреба була, бо ж підходять раби
До саміських дверей урядового дому…
І диявол почув депутатів мольби —
Парканцем їх закрив од зневаги й погрому.
А раби знов ідуть, і ламають паркан
Шмат старої тюрми і в’язниці нової
Та не видно вогню, не гуркоче вулкан,
Тільки в’ється димок, наче шовку сувої.
А люцифер-хитрун, як донецький москаль,
Їм крушити дає переплескані леза.
І здається рабам, що потрощена сталь —
То здобуті права, то нова Марсельєза.
І, додому йдучи, тихне люта юрма,
Тин зламала й тепер вже нічого не хоче.
Та встає той паркан, своє місце займа,
А згори вельзевул поглядає й регоче.
Що потрібно рабам? Більше пенсій і все?
Ні, неправда, вони ще жадають розплати,
Як назавтра паркан з неба дідько знесе,
Вони вийдуть, як стій, щоб його розламати!

7.ХІ.2011 р.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment