СПРАВЖНЯ ТВОРЧІСТЬ НЕПІДКУПНА І НЕПЕРЕМОЖНА

166Нам випала чудова нагода ще раз представити читачам Олександра ЯКОВЧУКА — відомого українського композитора сучасності. Вагомим приводом для цього є великий успіх його твору “Концерт для віолончелі та симфонічного оркестру” на міжнародному музикознавчому симпозіумі з проблем сучасної музики, що відбувся у Вільнюсі (Литва) в останній декаді жовтня 2011 року. На цьому заході була представлена музика Литви, Латвії, Естонії, Португалії, Греції, США, Росії, Білорусі й України. Надаємо слово кандидатові мистецтвознавства, доценту Національної музичної академії України ім. П. Чайковського Тетяні Волошиній.

Тетяна ВОЛОШИНА,
кандидат мистецтвознавства, доцент Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського

— Я представила музику українських композиторів у записах на CD. Це були твори В. Сильвестрова, М. Скорика та О. Яковчука. І серед усієї сучасної музики, що прозвучала на форумі, мабуть, найбільший успіх випав на долю “Концерту для віолончелі та симфонічного оркестру” О. Яковчука, присвячений жертвам політичних репресій в Україні. Було також відзначено, що серед віолончельних концертів нашої доби твір Олександра Яковчука займає одне з чільних місць у сучасному мистецтві. Тож вітаю автора і його шанувальників.
З музикою композитора О. Яковчука я знайома вже понад 40 років: ми навчалися разом на одному курсі Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського з 1971 до 1976 року. А сьогодні ми колеги-викладачі в Національній музичній академії України ім. П. І. Чайковського. Ще зі студентської лави я відвідувала майже кожен концерт, де звучала музика Олександра, і завжди відчувала, що його творчість знайде своє гідне місце в українській і світовій музиці. Так і сталося. Зараз Олександр Яковчук — відомий український композитор, член Національної спілки композиторів України з 1978 року. Вагомість його творчих звершень вражає. З-під його професійного пера вийшли опера “Незабутнє” за мотивами повісті О. Довженка, балет “Пригоди у Смарагдовому місті” за О. Волковим, ораторія “Скіфська пектораль” на вірші Б. Мозолевського, п’ятнадцять кантат для різних виконавських складів, дві симфонічні поеми (“Подвиг” та “Золоті ворота”), п’ять симфоній для симфонічного оркестру, сім інструментальних концертів, “Концертна тріада” для скрипки, альта і віолончелі та симфонічного оркестру, значна кількість творів для оркестру українських народних інструментів та естрадно-симфонічного оркестру. Вокальний цикл О. Яковчука для баса та фортепіано “12 сонетів В. Шекспіра”, створений 2009 року, увійшов до світової антології українського романсу, нарівні з творами композиторів-класиків.
Особливе місце у творчості О. Яковчука посідає хорова музика. Композитор створив 236 обробок українських народних пісень для різних хорових складів, що є своєрідним рекордом. Необхідно відзначити, що ці обробки спираються на вагомий фольклорний матеріал, численні народні зразки, які композитор записав у багатьох експедиціях. В Україні немає практично жодного професійного колективу, який би не виконував хорові твори майстра. Вони незмінно присутні в репертуарі провідних українських хорів Канади, США, Англії, Франції та Німеччини. Як фольклорист, О. Яковчук зібрав понад 1500 українських народних пісень в Україні, Словаччині та Югославії. Його етнографічна діяльність здобула визнання завдяки появі двох збірок народних пісень: “Пісні з Поділля” (“Музична Україна”, 1989 р.) і “Колядки та щедрівки” (ВАУК, 1990 р.) Саме обробки зібраних О. Яковчуком народно-пісенних зразків склали основу записів на двох його компакт-дисках, що побачили світ 2006 року. Сьогодні твори композитора знайшли визнання у шанувальників завдяки появі дванадцяти авторських CD та двох DVD.
Вирізняється самобутністю і чистотою стилю вишукана камерна музика О. Яковчука, яку часто виконують у концертних залах світу. Саме за камерні твори у 90-х роках минулого століття він отримав у Європі три міжнародні премії. Його “Прелюдії та фуги” для фортепіано, про які я писала в аналітичній статті “Утверджуючи індивідуальність” (журнал “Музика” № 5 за 1984 р.) увійшли до навчально-педагогічного репертуару консерваторій і музичних училищ країн СНД. Їх також часто виконують провідні музиканти з різних країн в Україні, Росії, Західній Європі, Канаді та США.
Композитор написав фортепіанні твори для всіх вікових категорій піаністів, — від початківців до професійних концертних виконавців. Понад половину його творів опублікували видавництва України, Росії та Канади.
Чільне місце у творчості О. Яковчука посідає Симфонія-Реквієм “Тридцять третій”, присвячена жертвам Голодомору для солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру на вірші В. Юхимовича. Твір створено 1990 року, ще за комуністичного режиму, він чекав на своє виконання довгих 13 літ. Реквієм духовно збагачує історичну пам’ять нашого народу, зміцнює його національну свідомість. Неодноразово виконаний у різних концертних залах світу, він полонив душі шанувальників справжнього музичного мистецтва трагічною відвертістю, щирістю висловлення.
О. Яковчук лауреат премії ім. М. Островського 1988 року за Другу симфонію, “Концерт для альта і симфонічного оркестру” та “Прелюдій і фуг” для фортепіано. Він лауреат п’яти республіканських конкурсів різних років.
Варто зупинитися на новому масштабному творі композитора — Симфонії № 5 “Ностальгія”, що прозвучала 6 квітня 2011 року на фестивалі “Прем’єри сезону” у виконанні Академічного симфонічного оркестру Національної радіокомпанії України (диригент — В. Шейко). П’ята симфонія “Ностальгія” — знакове явище в українській сучасній симфонічній музиці. Автор знайшов цікаву концептуальну ідею, що диктує своєрідний стиль музичної мови та засобів художньої виразності. Цей твір — одночастинна симфонічна композиція, що розвивається у часі протягом 26 хвилин щільно насиченого музичним змістом звучання. О. Яковчук майстерно використовує найсучасніші засоби музичного письма (конкретна алеаторика, додекафонна та модальна техніки, сонористика, оркестрова “поліфонія шарів”, композиційний прийом одночасового співіснування двох оркестрових “пластів”, що компліментарно розвиваються, тощо). Особливо цікавий абсолютно “авторський” засіб розвитку інтонаційного матеріалу за принципом “об’єкта—тіні”. Всі окреслені прийоми музичної виразності слугують єдиній меті: висвітленню основної ідеї твору — особистість і сучасний світ. Автор ніби “ностальгує” за своєю молодістю, коли існували справді високі духовні ідеали художньої творчості, не покладені на службу матеріальному збагаченню, до чого дедалі більше крокує сучасне життя у світі. Але митець у своїй музиці впевнений, що справжня творчість непідкупна, непереможна. І хоча музика симфонії закінчується тихими, спокійними акордами, звучання твору загалом оптимістичне, незважаючи на агресивність світу. Цим твором композитор ще раз підтверджує головне життєве і творче кредо — незмінну віру у щасливе майбутнє і мистецтва, і мудрого народу України.
“Літургія Святого Іоанна Златоустого” — визначний твір в українській духовній музиці, що перевірено часом, історією його виконання. Світова прем’єра Літургії (1 редакція) відбулася 26 квітня 2006 року у соборі Св. Олександра (м. Київ). Виконавець — камерний хор “Хрещатик” під орудою Л. Бухонської. Друга прем’єра Літургії відбулася у приміщенні Національної філармонії 9 червня 2006 року. Саме цей твір відкрив новий концертний сезон філармонії 2006—2007 року. Пізніше Літургію виконали в Канаді, Торонто, Вінніпезі та Едмонтоні (хор “Відродження”, дир. О. Синичак), в Англії (хор “Булава”, дир. П. Гунька), в Лондоні, Манчестері та Глазго, а також у багатьох містах Іспанії під час гастролей хору “Булава” 2008 року. 2009-го композитор здійснив нову редакцію твору, який з успіхом прозвучав у Львові (“Галицький камерний хор”, дир. В. Яциняк) та знову у Києві 16 грудня 2010 року (хор “Хрещатик”, дир. П. Струць). Загалом за п’ять років колективи у багатьох країнах світу успішно виконали Літургію понад 30 разів. Музична мова Літургії ніби опромінена світлом Творця, Його любов’ю до людини. Такі твори запам’ятовуються назавжди. Особливу увагу привертає хорова фактура Літургії. Вона якнайкраще відповідає природі людських голосів, тому тут не чути форсованого звучання, перевантажень, зловживань звуковими (сонорними) ефектами, які так часто зустрічаються у сучасній хоровій музиці. Автор, безумовно, добре володіє технікою хорового письма, відчуває природу та виразні можливості хору. Яскраве естетичне враження справляє неповторний авторський стиль музичної мови, вміння композитора вирівнювати теситуру (напругу) голосів і завжди доручати провідну музичну думку тим голосам, які найкраще звучать у потрібному регістрі. Досконало цією технікою володіє не кожен. Дехто із сучасних композиторів недооцінює природну збалансованість хорових партій, через що частина хорової музики (часто-густо вартісної) залежується у шухлядах. Знання О. Яковчуком особливостей хорового звучання пояснюється тим, що свого часу композитор майже 10 років проспівав у різних хорах і відчуває їхню природу. Безумовно, він один із найвизначніших сучасних українських композиторів, що утвердились у жанрі хорової музики.
Кантата № 14 на слова Тараса Шевченка “Тече вода в синє море”, прем’єра якої відбулася 16 грудня 2010 року Малому залі НМАУ ім. П. І. Чайковського, без перебільшення, нове слово у музичному прочитанні поетичної спадщини Великого Кобзаря. Цей чотиричастинний музичний твір для солістів, мішаного хору й ударних інструментів сповнений українським мелосом, українським духом, українською любов’ю до своєї рідної землі. Вражає чутливе відтворення композитором поетичного тексту Т. Шевченка в адекватних музичних інтонаціях. Сучасна вишукана поліфонічна мова кантати сприймається органічно, без зусиль для слухача. Складні дисонуючі акордові побудови природно виливаються у м’яку кантилену, що побудована на оригінальних авторських мелодіях, які просякнуті народним мелосом. Вражає повне відчуття народного співу, народної пісні, до чого і прагнув композитор, створюючи цей яскравий твір.
Творче життя О. Яковчука — безперервна робота із досягнення нових музичних вершин. Тільки за останній рік композитор написав дві кантати для солістів і камерного оркестру: “Ти” на вірші П. Мовчана та “Благая Бога длань” на вірші В. Стуса, а також струнний квартет № 5 та 11 обробок українських народних пісень для мішаного хору a cappella.
Безумовно, названі вище твори композитора — визначне явище у музичному житті сучасної України. Тому я сподіваюсь і переконана, що Олександр Яковчук має бути гідним кандидатом на отримання Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment