ЧОМУ ТРЯСЕ СПІЛКУ ПИСЬМЕННИКІВ?

До редакції зателефонував читач, але не побажав назватися, мовляв, достатньо того, що він є прихильником одного з активних спікерів “Батьківщини” Володимира Яворівського. Отож як ми посміли написати про те, що діялося на VI з’їзді НСПУ, не взявши інтерв’ю у самого Яворівського? Ми не зверталися до Володимира Олександровича, але це з власної ініціативи зробила журналістка УНІАН Оксана Климончук. Пропонуємо Вашій увазі (і Вам, наш незнайомий читачу) її матеріал, розміщений на сайті www.unian.net від 3.11. 2011 р. Також читайте інтерв’ю Р. Скрипіна на www.radiosvoboda.org від 29.10.2011 р.
До речі. 19 листопада о 10 годині в київському Будинку художника відбудеться другий етап VI з’їзду НСПУ.

Оксана КЛИМОНЧУК,
УНІАН

Останнім часом до Національної спілки письменників України прикута особлива увага — відбувся її з’їзд, на якому мали обрати нового голову НСПУ, а також обговорити насущні проблеми письменників. Проте вибори голови так і не відбулися.
Як стверджують опоненти нинішнього очільника НСПУ Володимира Яворівського, цього не сталося начебто тому, що Яворівський одноосібно закрив засідання, коли виявилося, що за його опонента Віктора Баранова проголосувало більше делегатів, ніж за нього. “Я як чинний голова вважаю, що вибори не відбулися, переголосуємо через місяць”. Тобто самі делегати з’їзду не голосували за його закриття.
Пан Яворівський очолює Спілку вже два терміни, і, схоже, претендує на третій.
Про неефективність управління Спілкою в останні роки свідчить хоча б те, що в ній залишилося мало популярних письменників.
Головний редактор “Слова Просвіти” Любов Голота, яка є одним із опонентів Яворівського, вважає НСПУ “болотом безкінечного майнового поділу”.
— Подільником Анатолія Крима (секретаря спілки. — Авт.) і Яворівського в багатьох майнових питаннях є депутат від БЮТ Сенченко. Саме він допоміг “зберегти” і поліклініку “Новий зір”, і ялтинський Будинок творчості ім. А. П. Чехова, і півбудинку НСПУ …
Віктор Баранов, який претендує на головування у Спілці, стверджує, що зі Спілки “давно пішла література”:
— Я не пам’ятаю жодної ради, жодного секретаріату, на які було б винесене творче питання. Усе лиш про майно та про майно. Три роки колотилися, аби створити дирекцію управління майном, потім її очолив Анатолій Крим, і угоди укладаються напряму між ним і орендарями. Ліве крило будинку віддали комусь у власність. Не залишилося навіть місця, аби поставити труну з письменниками для прощання. Останні прощання відбувалися на вулиці. Бібліотекарка заходить у книгосховище не через приміщення Спілки, а через якийсь перелаз у дворі, бо все вже роздали. Продали 7,5 га в Коктебелі, що належали Спілці, письменницьку поліклініку на Рейтарській, 15 у Києві, півбудинку творчості в Одесі, два гектари — в Ірпені. І ніхто не знає, куди пішли гроші.
До речі, як писали у пресі, половину Будинку творчості в Одесі було продано за ціною трикімнатної квартири. Як розповідає Михайло Слабошпицький, який тоді був секретарем НСПУ, він прийшов до Яворівського й каже: “Треба захищатися, тут щось не те”.
— Мені Яворівський тоді сказав, що нам дали пожертву, а офіційно гроші інші. “Кеш (готівка), розумієш?”, — передає слова Яворівського пан Слабошпицький.
Коли ж він поцікавився у Яворівського, скільки грошей надходить від оренди спілчанського майна, той відповів: “Михайле, щоб ти спав спокійно, нащо воно тобі?!”
Пан Слабошпицький висуває дуже конкретні претензії до Яворівського:
— Ми Яворівського звинувачуємо в тому, що він зробив НСПУ “закритим акціонерним товариством”, клубом із обслуговування народного депутата Яворівського, зокрема БЮТ. Звинувачуємо його в тому, що Спілка партіїзована, використовується як сила для боротьби з владою, бо, мовляв, сам Янукович хоче забрати майно Спілки. НСПУ — це, по суті, бізнес-структура Яворівського, і Анатолій Крим у нього — права рука. Однозначно, Спілка потребує оновлення, бо інакше вона деградуватиме ще п’ять років.
Колишній головний редактор “Літературної України”, що належить Спілці, Михайло Сидоржевський нагадує: ті письменники, які відстоювали письменницьку честь і статус НСПУ, виступали супроти методів керування Яворівського й наближених до нього, опинялися поза межами Спілки, наприклад, Галина Тарасюк, яку з грубим порушенням статуту виключили з НСПУ за те, що вона опублікувала матеріали про відчуження Яворівським спілчанського майна. Олександра Михайлюту, який займався фінансово-господарською частиною Спілки і, очевидно, надто цікавився цими речами, теж виключили. Зовсім недавно така ж доля спіткала голову львівського осередку Спілки Марію Якубовську, яка раніше була готова за Яворівського, як кажуть, очі видряпати. Коли говорили про нього щось “криве”, вона кричала: “Не посягайте на святе!” Пан Слабошпицький припускає, що вони просто між собою щось не поділили. Сидоржевського теж свого часу усунули з посади редактора “Літературної України”.
Висунення Яворівського на третій термін опоненти вважають наругою над мораллю.
Ми зателефонували до пана Яворівського…
— Пане Володимире, коли відбудеться наступний, другий, етап з’їзду?
— Я на з’їзді оголосив, що через місяць. Ще не було секретаріату, а я хочу, щоб саме він закріпив конкретну дату. Поки що попередня дата — 19 листопада, але є проблема, треба, щоб був кворум. Бо багато людей з регіонів телефонують мені й переказують, що в обраних делегатів настрій такий — мовляв, яке нам діло, кого там оберуть і що для мене від цього зміниться, аби я гасав туди-сюди.
— Багато дискусій точиться навколо “письменницької поліклініки”, яка ще донедавна належала письменникам, а тепер Ви її продали якійсь іншій клініці. Скажіть, будь ласка, де мали б лікуватися київські письменники?
— Там, де хочуть. Це вже не письменницька поліклініка, а спільне підприємство… У радянські часи це була літфондівська поліклініка. Існувала така система: від кожної виданої книжки відрахування надходили до літературного фонду. Це була дуже багата організація, яка утримувала Будинки творчості, зводила будинки для письменників. Я, наприклад, живу в останньому будинку, який був збудований літературним фондом, на вулиці Олеся Гончара. Там живуть Ліна Костенко, Микола Жулинський… Потім це все, звичайно, поламали, жодних відрахувань з виданих книжок зараз немає. Літературний фонд номінально є, але рахунок його порожній, на нього нічого не перераховується. Потрібні якісь спонсорські гроші, а знайти їх сьогодні неймовірно важко. Через те утримувати поліклініку, яка б налічувала майже 45 лікарів, неможливо… Ви уявляєте, що таке для убогої Спілки письменників утримувати поліклініку, причому обслуговувати письменників безкоштовно? Тому ми знайшли вихід — створили спільне підприємство разом із клінікою “Новий зір”. Скажу, що умови не кабальні для Спілки письменників.
— Не кабальні — це які? Що може отримати письменник у цій поліклініці?
— Він може отримати першу медичну допомогу. Усе те, що він отримував і раніше.
— Перша медична допомога — це що мається на увазі?
— Що ви мене допитуєте, — я ж не лікар і не медик. Ну, людина може прийти, пройти обстеження, їй можуть надати першу медичну допомогу. Так, як це робилося в ті часи. Звісно, про дорогу операцію не йдеться. Але письменник, його дружина, діти до шістнадцяти років можуть пройти обстеження.
— Я відвідувала цю поліклініку. Мені на рецепції одразу заявили, що це вже давно ніяка не письменницька поліклініка, а приватна лікарня. Я поцікавилася, якими послугами може скористатися письменник. Мені повідомили, що для письменника може бути лише безкоштовна консультація. Усе інше — за кошти. І, до речі, першу медичну допомогу надає “швидка”…
— А з ким ви розмовляли? Не знаю, з ким ви розмовляли, та можу вас запевнити, що нічого не змінилося, письменники можуть отримати все те саме.
— Вибачте, але 90 гривень за загальний аналіз крові — це як у приватній клініці. Хіба це не дорого?
— Хочу вам сказати, що зроблено 38 чи 39 операцій на очах у письменників, оскільки йдеться про “Новий зір”, спеціалізовану клініку. Нічого іншого ми знайти не змогли.
— Перепрошую, але там не “Новий зір”, а “Багатопрофільний лікувально-хірургічний центр”. Нам сказали, що вони лише надавали приміщення для “Нового зору”…
— Ви ж знаєте, що Спілку постійно трясуть і перевіряють. Законність цього спільного підприємства перевіряла Генпрокуратура, міліція. Цю поліклініку забрали б давно як збанкрутілу. Ми ввійшли (в спільне підприємство) тільки приміщенням, вони дали великі гроші на модернізацію, тому, якщо цікавлять якісь деталі, зателефонуйте до Анатолія Крима, який веде економіку Спілки, він усе знає достеменно.
— Я сьогодні побувала у дворі НСПУ. До мене одразу підбігла охорона, почала розпитувати, чого я тут ходжу…
— Я вловив вашу тональність, знаєте, я не такий дурний як з виду. Я ж чую вашу тональність… Пишіть, що хочете, мені це вже абсолютно байдуже! Ви самі розумієте, щоб вижити, Спілці письменників, потрібно щомісяця заплатити 135 тисяч гривень податків, і за комунальні послуги. Де ці гроші взяти? Ми не маємо права взяти жодної копійки бюджетних коштів. Треба хоч трішки бути грамотними економічно. Ви ставите запитання абсолютно популістське: ви зайшли, там була охорона… Ми здали в оренду, і цю охорону виставив не Яворівський, — це виставив той ресторан, який нам платить регулярно, щомісяця!
— Скільки вам грошей переказують?
— Я зараз не можу сказати, вам Крим скаже. Я ж не можу все пам’ятати, але це великі гроші, і регулярно. “Еней”… (ресторан, що колись був у підвалі Спілки. — Авт.). В “Енеї” моя молодість пройшла… Коли я прийняв Спілку письменників, “Еней” з’їв грибок, почали обсипатися всі ті фрески (малюнки на стінах. — Авт.). Врятувати вже нічого не можна було. Зробили сучасний ресторан, залишили шматок цієї фрески, чекали, що зайдуть письменники, але не пішли, бо одні вже ходити не можуть, у інших просто немає коштів, а молоді це нецікаво. “Енея” як такого сьогодні вже не існує, бо до нього вже ніхто не ходить, абсолютно ніхто, він не вигідний, він не потрібен нікому. Та хто туди прийде, про що ви говорите, дівчинко?
— А чому “Еней” нікого не цікавив? Я особисто не раз чула обурення, що позбулися “Енея”…
— В “Еней” практично ніхто не приходив. Ми повністю зробили ремонт, відкрили кафе, чекали-чекали, пройшов місяць-півтора, практично жодна людина туди не прийшла, а ціни були за собівартістю. Тільки не перекрутіть, бо я вже бачу вашу упередженість. Надали право з письменницьким квитком привести ще двох своїх друзів, але не більше. Чекали-чекали, варили цю каву, за два місяці прийшло двоє-троє людей… Кава там коштувала 6—7 гривень…
— То хіба не можна було знайти інші джерела фінансування?
— Ідіть, очолюйте Спілку, і будете робити все це, пані Оксано, а що ви до мене претензії маєте?
— Ви розповідаєте, що так все складно, але все одно активно боретеся за третій термін…
— Я не борюся, хто вам сказав, що я борюся? Оксано, давайте припинимо цю балачку.
— Перепрошую, я беру у Вас інтерв’ю.
— “Ви так боретеся, ви так боретеся”… Хто вам сказав, що я так борюся?
— Ви ж висуваєтеся на третю каденцію. Хіба ні?
— І що в цьому страшного?! “Ви боретеся, ви боретеся”…
— Я купила сьогодні газету Спілки “Літературна Україна”. Ви можете знову назвати мене упередженою, але більш цензурованого репортажу, як зі з’їзду письменників, я не бачила…
— То хіба Яворівський цензурує газету? Давайте припинимо…
— У газеті надруковано тільки Вашу доповідь, і описані події абсолютно спотворено…
Тут пан Яворівський кинув слухавку і більше не відповідав на наші дзвінки.
Мені шкода, що я так і не змогла поставити панові Яворівському ще дуже багато запитань: наприклад, чому в НСПУ розміщено офіси депутатів від БЮТ; чому він не організує аудит спілчанського майна, якщо вважає несправедливими закиди щодо нього; чому в Спілку практично не приходять молоді люди; чому останні повідомлення на сайті Спілки за 2008 рік.
Я зателефонувала до Анатолія Крима, як просив пан голова. Ще вчора він був готовий зустрітися, бо казав, що по телефону не дає інтерв’ю. Зателефонувала наступного дня, аби домовитися конкретно про час, та ще не встигла півслова сказати, як він одразу почав емоційно розповідати, що коли майбутньому керівництву не подобається сьогоднішня письменницька поліклініка, то можна вийти із цього спільного підприємства.
“А вам письменники сказали, що 35 особам зробили безплатну операцію катаракти?” — емоційно запитував він у мене. І далі почав щось таке говорити, що я до пуття не могла второпати, чого б це мало стосуватися.
Пан Крим сказав, що “примітивно” розповість мені, які послуги може отримати письменник. “Якщо потрібен укол, він робиться безкоштовно, але ліки письменник купує сам, як і кожна людина”. І взагалі, в якомусь числі “Літературної України” було опубліковано, які безкоштовні послуги може отримати письменник.
Ми запитали в пана Крима, чи 90 гривень за загальний аналіз крові — демократична ціна для письменника, приміщення якого у спільному підприємстві. Він заявив, що я втягую його в незрозумілу дискусію, і він не пам’ятає точно, які там ціни для письменників, але вони точно мають право багато чого робити безкоштовно.
Потім він сказав, що йому взагалі не до цього, бо треба шукати кошти на проведення другого туру виборів керівництва Спілки. Урешті заявив, що написав заяву на звільнення, якщо його роботою незадоволені, і далі займатиметься лише творчістю.
— Я б міг не відповідати на всі ваші запитання, бо я вже йду, написав заяву і йду, бо мені вже набридли всі ці ігри. До речі, я письменник.
Дочекаємося другого етапу з’їзду?

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment