БЕЗ КОМЕНТАРІВ

(З приводу недавнього інтерв’ю міністра освіти і науки, молоді і спорту Д. В. Табачника журналові “Обраті вніманіє”)

“Сии провинции надлежат легчайшим способом привести к тому, чтобы они обрусели и перестали бы глядеть, как волки к лесу… Когда в Малороссии гетмана не будет, то должно стараться, чтобы век и имя гетманов исчезло… Народ, доколе сохранит веру, язык, обычаи и законы, не может считаться покоренным” (Катерина ІІ, імператриця Росії, 1764 р.).

“Мы застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да мы, то есть новоприбывшие из семинарии учителя, по распоряжению начальства сломили их и приучили говорить по-русски” (Т. Селіванов, учитель харківської школи, 1807 р.).

“Хочешь быть чиновником, находиться на госслужбе, пожалуйста, ты должен абсолютно свободно владеть двумя языками — украинским и русским. Хочешь заниматься частным бизнесом, хочешь просто заниматься художественным творчеством? Тебя никто не может заставить насильно изучать один из языков [державну мову знати, отже, необов’язково! — І. Ю.]” (Д. В. Табачник, міністр освіти і науки, молоді і спорту України, 2011 р.).

“Мова народу — кращий, нев’янучий і вічно відновлюваний цвіт усього його духовного життя, що починається далеко за межами історії. У мові одухотворюється весь народ і вся його батьківщина; в ній втілюється творчою силою народного духу в думку, в картину і звук небо вітчизни, її повітря, її фізичні явища, її клімат, її поля, гори й долини, її ліси і ріки, її бурі і грози — весь той глибокий, повний думки й почуття голос рідної природи, який лунає так лунко в любові людини до її іноді суворої батьківщини, який відбивається так виразно в рідній пісні, в рідних мелодіях, в устах народних поетів. Проте в світлих, прозорих глибинах народної мови відбивається не тільки природа рідної країни, але й уся історія духовного життя народу. Покоління народу проходять одне за одним, але результати життя кожного покоління залишаються в мові — в спадщину потомкам. У скарбницю рідного слова складає одне покоління за одним плоди глибоких сердечних рухів, плоди історичних подій, вірування, погляди, сліди пережитого горя і пережитої радості, — одне слово, весь слід свого духовного життя народ дбайливо зберігає в народному слові. Мова є найживіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, що з’єднує віджилі, живущі та майбутні покоління народу в одне велике історичне живе ціле. Вона не тільки виявляє собою життєвість народу, але є якраз саме це життя. Коли зникає народна мова — народу більше нема!.. Поки живе мова народу в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства більш нестерпного, як те, що хоче відібрати в народу спадщину, створену незчисленними поколіннями його віджилих предків. Відберіть в народу все — і він все зможе повернути; але відберіть мову — і він ніколи більше вже не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови — ніколи, і коли вимерла мова в устах народу — помер і народ ” (К. Д. Ушинський, великий педагог, 1861 р.).

“Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя” (Декларація про державний суверенітет України, 1990 р.).
“Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України” (Конституція України, стаття 10, 1996 р.).

“Українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших сферах суспільного життя…” (Конституційний Суд України, 1999 р.).

“Державна зрада, тобто діяння, умисне вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, — карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років” (Кримінальний кодекс України, стаття 111, п. 1).

Цитати зібрав
проф. Іван ЮЩУК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment