СПІЛКА ПОВИННА БУТИ В ЕПІЦЕНТРІ ПОДІЙ

img_316019 листопада в Києві відбудеться II етап VI письменницького з’їзду

Що таке Спілка письменників сьогодні? З ідеологічної надбудови вона мусить стати письменницькою твердинею, аби в період криз і руйнацій втримати на плаву творчу і видавничу діяльність своїх письменників, підтримувати літніх і хворих членів НСПУ, організувати чітку систему молодіжних грантів, явити силу духу і слова, чину і волі в ім’я української літератури.

ПИСЬМЕННИК І СУСПІЛЬСТВО
Історія Спілки письменників розпочалася не десять і навіть не двадцять років тому: попри всі ідеологічні впливи, партійний контроль і карні санкції, що межували з розправами, українські письменники вповні розділяли долю свого народу, сприяли розвиткові й поширенню рідної мови, дбали про тяглість творчих поколінь, творили власну видавничу базу.
Це завдяки письменникам на повен голос прозвучали гострі суспільно-політичні питання, пов’язані зі свободою слова, історичною пам’яттю, національною освітою, становищем рідної мови, культури, віри, правдою про репресії й Голодомор, про Чорнобиль, Всеукраїнський референдум 1991 року. У Спілці стрімко зароджувалися громадські й політичні рухи в Україні й розвивалися не лише завдяки мужньому чину окремих письменників, чиї імена всім відомі, але насамперед — самовідданій творчій діяльності кожного з членів Спілки. Тому Спілка й додала до своєї назви визначення Національна: з’явилися нові книги, літературно-критичні розвідки, публіцистика, теле- і радіопередачі, що відкрили народові, спраглому істини, тяжку і криваву правду, яка не обіцяла негайного щастя і благоденствія, але виховувала силу духу, будила генетичну пам’ять, совість, бережливість у ставленні до основоположних духовних національних цінностей. Ось чому “п’ята колона” в українському суспільстві, її представники у законодавчій і виконавчій владі зробили все для того, аби українська книга й український письменник віддалилися від читача, аби український інформаційний простір звузився, а з екранів ТV і газетних шпальт зникли письменницькі імена.
Безперечно — найтяжче було правити Спілкою в часи перемін Юрію Мушкетику, але його толерантність, послідовність, самовідданість стали запорукою цілісності письменницької організації, яка обирала Юрія Михайловича тричі поспіль (як виняток) на посаду голови. В. Яворівський до цієї посади прийшов 2001 року, діставши перевагу над суперником у 2 голоси. Здавалося б, саме він, близький до В. Ющенка й Ю. Тимошенко, очільник Комітету ВР з питань культури й духовності, зробить для НСПУ все можливе як законотворець і представник чинної влади. Натомість не зробив навіть елементарного, того, чим завжди переймалося керівництво Спілки: протягом останніх десяти років не відбулося жодного (!) письменницького багатолюдного вечора, всі письменницькі акції не мали належного інформаційного забезпечення і висвітлення. Навіть міжнародне шевченківське свято та шевченківські дні були відлучені від прямих теле- і радіотрансляцій. Жодних заперечень із трибуни ВР у виконанні голови НСПУ Яворівського не прозвучало. Отож не варто стверджувати, що його депутатський мандат був охоронною грамотою громадської і творчої діяльності НСПУ чи слугував соціальному захистові літніх письменників. Депутат В. Яворівський запропонував встановити 40-відсоткову надбавку до пенсій творчих працівників десять днів тому — після того, як письменницьке кермо почало вислизати з його чіпких рук. Ця пропозиція приречена на провал, бо голова Комітету ВР В. О. Яворівський палець об палець не вдарив, аби об’єднати членів творчих спілок чи у вирішенні соціальних питань, чи на підтримку та розвиток духовності українців.

ПИСЬМЕННИК І ВЛАДА
Чи підтримує українська влада українських письменників, художників, кінематографістів, народних майстрів, театральних діячів та інших митців? Питання риторичне, бо факти — річ уперта. Скільки українських книжок, фільмів, вистав припадає на стражденну українську душу? Нині митець виживає не завдяки, а всупереч тому зачарованому колу, в якому опинилася українська культура. Звісно ж, в окремих областях представники влади змушені під тиском громадської думки й волі виборців шукати співпраці з митцями, коли йдеться про знакові події й дати в житті української держави. Обласні творчі спілки співпрацюють із владою, здійснюючи соціально значимі видання (Голодомор—33, жертви війни в Афганістані, історичні й краєзнавчі літописи й подібне). Часом діяльність обласних організацій набагато яскравіша, ніж та, яку веде В. Яворівський, бо вона конструктивна і не залежить від особистих стосунків із владою. Та й чи може НСПУ бути в глухій келійній опозиції до влади, коли йдеться про формування видавничих програм, проведення державних свят, днів української писемності і мови, врешті, — про державний імідж України, її мови, культури? І якщо питання “письменник і влада” стоїть так гостро, то чому жодного творчого пленуму з цих та інших життєво важливих питань протягом останніх десяти років у НСПУ не відбувалося? Якщо на початку дев’яностих Спілка була генератором національної ідеї, а письменники стали і є очільниками громадських організацій, рухів, популяризаторами демократичних ідей та ініціатив, а 2004 року — бастіоном Помаранчевої революції, то нині вона голосно мовчить. Усе протистояння табачниківщині, іншим антиукраїнським, антидержавним тривожним проявам зводиться до волань керівництва НСПУ про засягання на майно та “безкінечні перевірки правоохоронних органів”. Навіть цьогорічне взяття дверей Спілки на величезний замок і голосний крик із плаката над тим замком “Владо! Дай Спілці жити!” стосувалися не зазіхань влади на свободу слова й творчості, а… штрафних санкцій, накладених на рахунки орендарів Спілки, які розполовинили її, вивісивши на броньованих дверях біля конференц-залу золоту табличку з написом “Приймальна народного депутата”. Ні, не В. Яворівського чи когось іншого з депутатів-письменників. Ідеться про приймальню скоробагатька, депутата-бютівця Сенченка і ті десятки квадратних метрів, відчужені для нього на десятки років Кримом та Яворівським у знаковому домі письменників. Чужі люди і чужа мова опосіли флігель НСПУ, інші кімнати Будинку письменників, на розі якого поки що втрималася дошка “Охороняється законом”. Особливо чутливим натурам, які волають про наміри можливого нового керівництва продати дім на Банковій, 2, радили б заглянути у двір нашої “святая святих” і на власні очі переконатися в незаконній прибудові (до пам’ятки архітектури!) літнього пивного бару, в результаті чого замуровано вікна на першому поверсі, та побачити на місці “Енея” елітний ресторан “Сад”. Письменницькій сіромі зась переступити його поріг, бо заважає… влада: ресторан облаштовано для еліти, вибраних і добраних і з нині діючих, і з опозиційних “вершків”. Чи Володимир Яворівський, “опозиціонер з двадцятирічним стажем”, не почувається в НСПУ як герой давнього радянського фільму “Свій серед чужих, чужий серед своїх”? Утім, йому краще знати, як саме він почувається у владі, бо таки має її, немалу й непомалу. НСПУ фінансується з державного бюджету — 3,7 млн грн щороку, не залишають поза увагою владці й особистий творчий доробок В. Яворівського — ідеться про видання його багатотомника, на який держава виділила 260 тисяч грн.
Утім, стосунки НСПУ з владою — це не особисті стосунки В. Яворівського з президентами, народними депутатами, міністрами культури і т. ін. Це не члени Спілки виголошували спочатку панегірики на честь Л. Кучми та В. Ющенка, а потім — відкриті листи, здатні “розпанахати душу”. Вочевидь, не адресатам, а збитим із пантелику читачам, громадськості. Не партійні пристрасті, особисті любові й ненависті, а тверде дотримання державних законів, статуту НСПУ, Закону про творчі Спілки мають обумовлювати позицію “Письменник і влада”. Бо кожен із нас ніколи не орієнтувався на владу чи на свою у ній присутність. Мірилом творчої гідності було, є й буде Слово. Лише Слово змушує владу рахуватися з етичною позицією письменника. Ми не хочемо якихось подачок від влади, бо не надаємося на ролі її слуг. Але ми вимагаємо, аби влада поважала наше служіння слову і служіння словом.

СПІЛКУ ОЧОЛЮЄ ЛЮДИНА, А НЕ ЇЇ ДЕПУТАТСЬКИЙ МАНДАТ
У різні часи письменники були (і є!) депутатами різних рівнів — не перераховуватимемо володарів депутатських мандатів, бо можна починати від І. Франка, можна — від радянських часів чи від Верховної Ради першого демократичного скликання, коли понад два десятки письменників-депутатів входили до Народної Ради, вершительки доленосних рішень. І нині серед народних депутатів є члени НСПУ, які пройшли у ВР саме тому, що є яскравими творчими особистостями. Вони підтверджують, що НСПУ більше дає “для мандата”, аніж мандат для Спілки. До речі, за останні роки лави Спілки поповнилися новобранцями, які спершу здобули депутатський мандат, а потім проявили себе і в творчості. Чи впливають ті й інші депутати на творчу, організаційну й господарську діяльність Спілки? Без коментарів, бо Яворівському вистачає власного мандата: депутатська недоторканність слугує для обмеження доступу і членів письменницької Ревкомісії, і перевіряючих державних органів до фінансово-майнових документів.
Коли ж ідеться про державне вирішення вже названих проблем життєдіяльності НСПУ, то не мандат того чи іншого депутата їх вирішує, а колективна ініціатива, воля, позиція. Юрій Мушкетик ніколи не був депутатом ВР, але регулярно добивався, аби очолюваний ним секретаріат НСПУ зустрічався з найвищими керівниками держави, а в результаті — виходили прозові й поетичні серії, газета, виділялися квартири, ухвалювалися закони, зокрема — Закон про мови. Отож не в кожних руках мандат є зброєю, що охороняє НСПУ й авторитет письменників. Особливо коли йдеться про фінансову та господарську діяльність Спілки. Чесний аудит набагато дієвіший, і Ви, колеги, в цьому переконаєтеся.
“ХЛЮПНИ НАМ, МОРЕ, СВІЖІ ЛАВИ!”, або ЧИ ПРИРОСТАЄ СПІЛКА МОЛОДИМИ ТАЛАНТАМИ
Навчити бути письменником неможливо, бути ж літературним наставником — щасливе батьківське право відомих письменників. Знаємо безліч прикладів, коли не лише індивідуальне опікування, а й системна робота з творчою молоддю сприяла появі в літературі цілих поколінь. Річ не лише в наявності в Спілці посади секретаря по роботі з молодими, кабінету молодого автора, творчих вечорів і презентацій. Це те ставлення, ненав’язливе патронування, яке відчиняє двері Будинку письменників людям дуже особливим, вразливим, часом закритим або й зневіреним на шляху до свого першого поетичного чи прозового дебюту. Безкінечно побиваючись над своїми економічними негараздами, нікчемними можливостями, невмінням бути “менеджерами і продюсерами” для нових імен, НСПУ фактично розгубила й відлякала тих початківців. Нині вони почасти дебютують без її участі й сприяння. Самостійно знайшовши спонсорів і видавництва, молоді автори вже не пов’язують свій творчий шлях із НСПУ. Таких прикладів десятки, якщо не сотні. І справа не лише в індивідуальному виборі в кожному індивідуальному випадку. Молоді письменницькі імена — це нові ідеї, наповнення старих міхів молодим вином, уміння знайти відповіді на виклики доби — від присутності української сучасної літератури в Інтернет-просторі до спілкування з літровесниками інших країн, нові форми популяризації українського художнього слова, не кажучи про цікаві творчі ідеї та їхню реалізацію. Саме “свіжі лави” здатні пересилити багаторічну рутину, певний бюрократизм у роботі з творчою молоддю, самій діяльності Спілки. Натомість спостерігаємо то масово-авральний прийом до НСПУ літературних пенсіонерів, то поспішний збір літературних піонерів — через побіжний розгляд перших книжок або ж запозичення зі смолоскипівських літературних семінарів, а загалом — абсолютну неувагу й неповагу до молодих. Що в результаті? Байдужість до Спілки як творчої організації, несуголосність молодих митців із творчими традиціями і громадською позицією Спілки, що, попри все, ще жевріють у її стінах.
Що пропонуємо? Активну присутність молодих 20—35-літніх письменників у керівних органах НСПУ, надання їм можливостей самим планувати і здійснювати літературні заходи завдяки цільовому фінансуванню з активів Спілки. Молодіжне крило Спілки слід послідовно увиразнювати, підтримувати, пропагувати, бо тільки так можна утримувати читацький інтерес до сучасної української літератури. Нині маємо прекрасні творчі прориви, здійснені літераторами середнього покоління на Волині, Закарпатті, Галичині, Слобожанщині. НСПУ зобов’язана піднести ці імена до того рівня, аби вони поставали не регіональними, а загальноукраїнськими здобутками, а столичні презентації відкрили їм шлях до широкого читача, в публічні бібліотеки, на радіо й телебачення. Не лише книжкові форуми й ярмарки мають бути місцем оприлюднення книг, бо виросло вже ціле покоління, яке не читає, не відвідує літературних книгарень і не знає імен українських письменників. Навіть студенти численних гуманітарних ВНЗ України їх не знають! Ми повинні відродити традиції 60—70 років, коли молоді поети збирали численні аудиторії. НСПУ не може бути тлом для одного-трьох імен, бо не особисті амбіції та піар-можливості керівників рухають літературним процесом. Не майнові скандали, а гучні всеукраїнські літературні заходи мають пропагувати Нашу Спілку, зробити її епіцентром мистецьких подій. Чи пам’ятаєте щось подібне з Яворівським на чолі?

ЯВОРІВЩИНА
Виголошена 19 жовтня і затверджена VI письменницьким з’їздом звітна доповідь В. Яворівського при публікації була ним суттєво переписана: додалося нищівного негативу на адресу опонентів, облесної жалібності в каяттях, патетики в оцінці суспільно-політичної ситуації, натяків на підпільну співпрацю прихильників В. Баранова з утаємниченими представниками влади і ще багато такого, що вміщається в народному прислів’ї-діагнозі “Це та Солоха, що курей полоха”. В публіцистично-політичній манері В. Яворівського це не новина: воюючи з письменниками, він користується брудними натяками, напівбрехню видає за чисте золото правди, обмову — за присуд, плітки — за перевірену інформацію… І все лише задля того, що дуже хоче залишитися на третій термін і докерувати Спілкою до повного й безповоротного… Навіть, усупереч Статуту, згоден не на чотири літа, а на один рочок. Для чого? Аби встигнути сховати кінці у власноруч скаламучену воду? Розправитися з опонентами? “Ощасливити” черговими обіцянками і залякати з верховнорадівської трибуни — не абияк, а — аж запитами до Генеральної прокуратури?.. Хай іде з Богом. Можливо, напише автороман “Найдовша ніч претендента” і тоді — тремтіть, письменники, якщо вірите у законність письменницького Статуту, який гарантує право обирати й бути обраним…
Наш “незлобивий” Володимир Олександрович клянеться, що “не викидає будь-яких компроматів” і лагідненько вмовляє письменників “охолонути, поміркувати, подумати”, а тим часом пересмикує та перекручує кожне критичне зауваження — ні, не до його персони, а до його діяльності на посаді голови НСПУ! Нарцисизм і зухвала переконаність у власному цинічному умінні “взяти опонентів по одному й оптом” — серйозна вада не лише для письменницького очільника, а й для політика, депутата-довгожителя, на чиєму рахунку перебування у Народному русі, кількох демократичних партіях, “Нашій Україні”, “Батьківщині”… Тож чи здатна об’єднати письменників ця мстива особа, за правління якої з Спілки було виключено більше письменників, ніж за роки радянщини? Врешті, ще ніколи на чолі Спілки не перебувала людина, яка б так відверто ставила себе над двотисячною творчою організацією, аргументуючи це вмінням перекричати багатолюдний мітинг… НСПУ — не мітинг, не аморфна політична сила і не секта одного проповідника. Творча Спілка існує тоді, коли спільнота поважає окремішність думки, творчості й особистості. І вона поверне собі цю здатність. Як і нажите попередніми поколіннями її майно — також. Хіба ви забули, як була повернута “Криворіжсталь”?! Не вірмо людині, зв’язаній особистими зобов’язаннями з орендарями Спілки, письменницької поліклініки, будинків творчості. Вірмо тим, хто хоче служити письменникам і високій місії НСПУ.

Михайло АНДРУСЯК, Володимир БАРНА, Віктор БОЙКО, Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ, В’ячеслав БРЮХОВЕЦЬКИЙ, Михайло ВАСИЛЕНКО, Василь ГЕРАСИМ’ЮК, Любов ГОЛОТА, Сергій ГРАБАР, Григорій ГУСЕЙНОВ, Володимир ДАНИЛЕНКО, Віталій ДОНЧИК,  Мирослав ДОЧИНЕЦЬ, Дмитро ІВАНОВ, Світлана ЙОВЕНКО, Надія КИР’ЯН, Іван КОРСАК, Віктор КОСТЮЧЕНКО, Мар’ян КРАСУЦЬКИЙ, Григорій ЛЮТИЙ, Анна МАЛІГОН, Павло МОВЧАН, Катерина МОТРИЧ, Олексій НЕЖИВИЙ, Вікторія ОСТАШ, Cергій ПАНТЮК, Михайло ПАСІЧНИК, Тетяна ПОЛЯКОВА, Василь ПОРТЯК, Василь ПРОСТОПЧУК, Тарас САЛИГА, Степан САПЕЛЯК, Михайло СИДОРЖЕВСЬКИЙ, Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, Віктор ТЕРЕН, Михайло ШАЛАТА, Михайло ШЕВЧЕНКО, Володимир ШОВКОШИТНИЙ, Павло ЩИРИЦЯ, Пилип ЮРИК, Іван ЮЩУК, Микола ЯРМОЛЮК

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment