ТРИ РАДОСТІ ВОЛОДИМИРА СВІДЗІНСЬКОГО

17321469Надія КИР’ЯН

У жовтні народився і в цьому ж місяці трагічно загинув один із найкращих українських ліриків Володимир Свідзінський (1885—1941). За життя він видав три поетичні збірки “Ліричні поезії” (1922), “Вересень” (1927) і “Поезії” (1940), хоч його доробок значно більший. Вистава “Три радості” Київського театру поезії “Мушля” присвячена саме йому.

“Три радості у мене неодіймані://Самотність, труд, мовчання. Туги злобної //Немає більше…” Цими рядками поет зумів висловити дуже багато — про себе й про ту епоху. Надзвичайно влучно про нього сказав літературознавець Юрій Шевельов: “Він був знищений за свій універсалізм, за свою вселюдськість, обраність, духову аристократичність. Не за те, що був проти влади, а за те, що не звертав на неї уваги”.
Режисер-постановник, заслужений діяч мистецтв України Сергій Архипчук перед виставою розповів глядачам: “Ми вперше маємо інсценізовані твори Володимира Свідзінського. Дуже сумна подія спонукала нас до створення цієї вистави. Сімдесят років минуло з того часу, як видатного поета Володимира Свідзінського радянська влада знищила разом із сотнею інших арештантів (їх спалили у бараку під Харковом). Ця влада, яка вважала себе “найгуманнішою”, не припускала думки, що так звані зеки можуть любити свою батьківщину — Україну так, як і інші люди. Владоможці вважали, що в’язнів потрібно знищити в будь-який спосіб, було дано таке розпорядження і це робилося.
Один із віршописців нещодавно на українському радіо сказав, що Свідзінський не поет, а естет. І додав: “Свідзінський — це ж не Блок”. Справді, він не Блок, Україна — не Росія, але нам ближче своє, як сказав колись Микола Хвильовий. Може, Сіріус і яскравіший від Сонця, але не від нього зріє наш виноград. Наш виноград може трохи ще зелений, бо це лише перша зустріч, вона дуже важлива для нас”.
У виставі взяли участь не лише актори, а й рок-музиканти, студенти, тележурналісти. Театр поезії “Мушля” тісно співпрацює з академічною майстернею театрального мистецтва “Сузір’я”. Саме з ініціативи народного артиста України, художнього керівника майстерні Олексія Кужельного тут започатковано низку вистав “Сузір’я поезії”. У новому сезоні — це перша вистава. Вона повториться 22 листопада, а 23-го — прем’єра вистави “Ліфти для повернення” за поезією Івана Козаченка, 24-го — сестри Тельнюк представлять поезії Оксани Забужко.
Нинішній проект відбувся завдяки літературному критикові, літературознавцю, доктору філологічних наук Елеонорі Соловей, стараннями якої видано двотомник творів Володимира Свідзінського, а цього року у видавництві “Смолоскип” вийшло його “Вибране”, а в “Грані-Т” — “Казки”.
Зала театру невелика, але переповнена глядачами. Без сумніву, вистава пробудила найтонші ліричні почуття, ми відчули радощі й болі поета, який жив у ту складну епоху, де “сонця, сонця прилляло,//Аж тече по руках”, і водночас “завала снігу, завала часу,//Завала літ і смертей…” Але, за словами Ліни Костенко, “Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох”. Один із них Володимир Свідзінський, роль якого зіграв талановитий молодий актор Василь Гоцко, лідер гурту “Холодне сонце”, режисер, директор телеканалу “Тоніс”. Допомогли йому ведуча телесеріалу “Гра долі” Наталка Сопіт, редактор “5 каналу” Олена Степаненко, акторки Ірина Бондаренко та Дарина Кривошей, популярна співачка Іларія.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment