«ЛЮДИНА, ЯКА ГРАЄ»

“Якщо художник сумнівається, це поштовх до розвитку”, — стверджує художниця Юлія Лазаревська, запрошуючи нас у світ спокою, мимовільних жестів, миттєвостей, моментів настрою на виставку “Homo ludens” (“Людина, яка грає”) у Музеї сучасного мистецтва України. Тут представлено фотографії, живопис, кераміку Юлії Лазаревської. Експозиція художниці плавно перетікає у виставку робіт фотографіки “Початок” Миколи Мандрича…

Уляна ВОЛІКОВСЬКА

Назву виставки художниця запозичила у Йохана Хейзінга — творця теорії виникнення і розвитку світової культури. Це позиція появи світової культури у грі як гра. “Я часто замислююся над природою творчості, і концепція Хейзінга здається мені близькою і зрозумілою. Гра уяви підказує художнику вільний вибір, можливість вибору. Вона привела мене до назви, яка об’єднала доволі різні роботи експозиції”, — ділиться думками митець. Юлія Лазаревська вдається до художньої містифікації, граючись із персонажами, формами, матеріалами, простором, міфами, епохами тощо. Уникає реальних пейзажів, упізнаваних ландшафтів. Її персонажі перебувають там, де немає атрибутів визначеного місця і часу. Вони — учасники гри і перебувають всюди — у музиці, танку, уві сні тощо… Персонажі грають на інструментах, танцюють, відпочивають, дивляться не тільки на світ, а й усередину себе. У портретах Юлії Лазаревської можна упіймати погляд людини, яка дивиться на світ не з розумінням, а зі співчуттям.
Портрети — один бік виставки. Художниці не потрібно спиратися на якусь характеристику людини. Бо просто людина з її рухами, жестикуляцією, настроєм, зосередженістю завжди надзвичайно цікава. “Це мій народ, який я створила, — жартує. — Може, це трохи пафосно, але, напевно, кожен художник трішки деміург. Мені дуже хочеться продовжити проект, тому що зробила його практично за місяць”.
Привертає увагу серія фотографій під назвою “Портфоліо”, які є своєрідним гімном маленькій людині, що творить руками. “Мій дідо був ковалем, я дуже поважаю ремесла. І байдуже, що у руках, — чи то сокира, чи то пензель, — це своєрідне продовження руки, яка працює і творить”. На фото можна побачити колекцію старих знарядь праці: лопату, лом, сокиру, молоток… І здається, що ці руки з різноманітними знаряддями позують. Гра ж у тому, що не важливо, кому вони належать, важливо, що ці руки, створили багато того, чого ми не помічаємо.
Світлоносний аспект людської природи відтворює серія робіт фотографіки “Початок” Миколи Мандрича. Це своєрідні портрети енергії електричного струму, які є свідченням того, що біологічно довершена людина може перейти на новий еволюційний рівень. “Наша долоня випромінює світло, яке ми не бачимо. У 80-х роках я був свідком експериментів, проведених у одному засекреченому московському НДІ. Надчутливий квантовий реєстратор зафіксував світлове випромінювання людської долоні з частотою близько 8 фотонів на секунду”. За словами Миколи Мандрича, навіть такий фантомний мізер є свідченням світлоносності людської природи. Сучасна людина наче загубилася у світі технологій і рукотворних засобів різноманітних енергій, дедалі більше відійшовши від основної частини своєї сутності — світлоносності, яку вона віддає неодухотвореному середовищу.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment