ВИСТАВКА «ВОЛОКИТИНСЬКИЙ ФАРФОР». КРІПАЦЬКА МАЙСТЕРНІСТЬ НЕЗАКРІПАЧЕНОГО ДУХУ

Нещодавно у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відбулася презентація художнього альбому “Фарфор заводу А. М. Міклашевського” (автор — Е. Б. Самецька, куратор — І. Г. Гутман; Москва: “Інтербук-бізнес”, 2010) та пройшла виставка “Волокитинський фарфор” із колекцій провідних художніх музеїв України та приватних збірок.

Іван ОЛІЙНИК

Фарфорові іконостаси, виготовлені на волокитинській фабриці, є унікальним явищем християнського православного релігійного культу, подібного якому у західній католицькій традиції не було. На виставці були представлені фрагменти знаменитого іконостасу Покровської церкви, котрі збереглися у доброму стані завдяки тому, що високоякісний фарфор, з якого вони виготовлені, не підвладний часу. Він не сиріє, не пліснявіє, не розбухає та не гниє. Також не потьмяніли різнокольорові фарби, якими були розписані ці фрагменти майже півтора століття тому. Особливо важливо, що заводські шедеври створили українські кріпосні селяни. Про виняткову майстерність невідомих закріпачених умільців свідчить такий факт: коли 1858 року Міклашевський побудував у маєтку церкву, то величезний іконостас та інші предмети — кіоти, підсвічники заввишки понад півтора метри, дарохранильниці, люстри — усе було виконано з фарфору, у соковитих скульптурних формах, позолочено та розписано.
За професійним коментарем ми звернулися до Адріани Феодосіївни ВЯЛЕЦЬ, генерального директора Національного музею українського декоративного мистецтва.
— Чи існують видання, подібні до альбому “Фарфор заводу А. М. Міклашевського”?
— Львівська дослідниця Фаїна Петрякова свого часу підготувала монографію, присвячену фарфору в Україні. Серед іншого там ішлось і про вироби волокитинських майстрів. Ісаак Григорович спонсорував видання альбому, котрий було виконано на високому поліграфічному рівні, до нього ввійшло понад 500 ілюстрацій. Він складається з двох частин: власне альбом зі вступною статтею відомої російської мистецтвознавиці Ельвіри Самецької та каталог, у якому подано назви виробів, музеїв, їхнє місцезнаходження, стан збереження експонатів та інше. Пані Самецька розглядає волокитинський фарфор як феномен фарфору Російської імперії. А для нас це насамперед українське явище, тому ми організували виставку саме на нашій землі. Шедеври створювалися на заводі руками українських кріпаків. Засновник виробництва Міклашевський, який запросив іноземних фахівців задля налагодження виробництва, був козацького роду, а згодом отримав титул дворянина. Так щасливо склалася доля, що значна частина його виробів зберігається у нашому музеї (650 одиниць).
— Чому альбом такий недешевий (1700 грн.)? Адже не кожен середньостатистичний поціновувач мистецтва зможе його собі дозволити.
— Сьогодні ціни на книги достатньо високі. Альбом видано на гідному науковому та поліграфічному рівні. Він надзвичайно цікавий. Як пояснив Гутман, ціна є власне собівартістю. У Росії видання коштує дорожче. Особи, запрошені з Москви на відкриття виставки, купували альбом тут. Провідний науковий працівник Тетяна Нечипоренко, фахівець, що веде групу фарфору, куратор цієї виставки, мала справу з харківським виданням “Марочник фарфорових заводів радянської Росії”, котре було надруковано на газетному папері. Ця книга коштує 3000 грн. Фахівцям не обійтися без неї. Нам допомогли її придбати спонсори. Кожен завод має свою марку, фірмовий знак, який може дещо видозмінюватися з часом існування виробництва. Науковці виконують колосально цінну для дослідників та колекціонерів роботу. Експертиза виробів — досить непроста річ, оскільки там немає підпису, як на картині. Неможливо дослідити характер письма. Рідко хто володіє такими знаннями, щоб у голові тримати всі маркування, тому марочники (їх мало) є настільними книгами для антикварних та музейних працівників. Поліграфічний рівень нашого двотомного видання високий. Тут і кольорові ілюстрації, і систематизація за жанрами, отже, ціна максимально виправдана.
— Музейники, антиквари, колекціонери… Хто ці люди? Здебільшого ентузіасти чи ті, хто вдало вкладає свій капітал?
— Для музейників — це наукова справа. Знайти, зібрати, атрибутувати, зберегти і показати — ось основоположні складові нашої роботи! А є люди, як-от Гутман, які просто фантастично закохані у волокитинський фарфор. Тому він вклав свої гроші у видання, друк афіш і запрошень. Свого часу його родичі працювали на заводі Міклашевського. На початку ХХ ст. рідні виїхали до США. Ще здавна в родині були пам’ятки волокитинського фарфору, а Гутман лише продовжив їх збирати, купувати на аукціонах. Ми йому вдячні за те, що він не обмежується поповненням власної колекції, а й робить усе, щоб і ми пошанували це явище. Колекцію експонуємо серед інших музейних цінностей. Вона губиться серед інших експонатів на 1400 м2 виставкової площі. Зараз ми отримали змогу сфокусувати увагу саме на волокитинському фарфорі. Нині у нас представлені також фотографії самого Міклашевського в різні роки, його маєтку, кабінету, Покровської церкви. Ми хотіли донести до відвідувачів гордість за національні надбання.
— Який стан справ у сучасному виробництві фарфору?
— Сьогодні виробництво фарфору в Україні фактично знищене. Київський завод фарфору збанкрутував і припинив своє існування 5 років тому. Його колекцію фактично вкрали, попри те, що ми за неї боролись. Її вивезли за кордон.
— Чи  музейна спадщина в Україні законодавчо захищена?
— Я мала стосунок до укладання першого варіанта та поправок до закону про музеї, музейну спадщину і, як музейний працівник із 40-річним досвідом роботи, дуже вдячна депутатам попередніх скликань Верховної Ради, які, зокрема 1995 року, узаконили, що музеї не приватизуються, а їхні фонди не роздержавлюються. Дай Бог, щоб так і було. Тому що зараз нерідко і до Дніпра не підійдеш, усе перекрито шлагбаумами, деякі національні природні багатства вже недоступні для нас. Наш святий обов’язок — зберегти культурні цінності недоторканними. Разом із тим сьогодні кожен може створити приватний музей власним коштом. Я знайома з багатьма колекціонерами, серед яких поширюється така практика.
До розмови із власним враженням про подію приєдналася Зоя Анатоліївна Чегусова, заслужений діяч мистецтв України, Президент української секції Міжнародної асоціації арт-критиків АІСА під егідою ЮНЕСКО, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, член Національної спілки художників України, науковий співробітник Iнституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології iм. М. Т. Рильського.
— На цій виставці пізнаєш справжню красу виробів заводу Міклашевського і глибше переймаєшся аристократизмом. Фарфор — ніжний світлоносний матеріал. Не випадково у Європі XVIII ст. про появу чергового фарфорового шедевра сповіщалося так само урочисто, як і про народження спадкоємця королівського трону. Фарфор вважався божественним матеріалом, оповитим чарами. Коли милуєшся декоративними вазами, посудом, архітектурними деталями, вироби тішать око переливами, хоча цей матеріал невимовно примхливий і непоступливий. Я була в захваті, коли побачила цей фарфор. Такий обсяг з усієї України можна побачити досить рідко. Це, безперечно, грандіозна великомасштабна експозиція. На таке здатен лише наш чудовий, улюблений усіма Національний музей українського народного декоративного мистецтва!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment