ЯК УВІЙТИ У НОВИЙ ГУМАНІТАРНИЙ ПРОСТІР?

Інститут філології як частина Київського національного університету ім. Тараса Шевченка виник 10 років тому на основі поєднання двох факультетів — філологічного і романо-германського. Директор Інституту філології професор Григорій Семенюк говорить, що для історії 10 років — період зовсім невеликий, але для розвитку філологічної освіти незалежної України цей етап став знаковим. За цей відтинок часу філологічна освіта набула нової якості, піднялася до рівня тих освітньо-виховних і наукових критеріїв, які панують у провідних університетах світу. Навчальний процес забезпечують 32 кафедри, які репрезентують уміння поєднувати традиційне й новаторське, світове й національне, сповідуючи принцип Тараса Шевченка: “І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь…”

Оксана СЛІПУШКО,
заступник директора Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

БАГАТОВЕКТОРНІСТЬ НАУКОВИХ СТУДІЙ
Нині Україна вже прийшла до усвідомлення того, що розбудова демократичних процесів у політиці та економіці неможлива без змін у системі освіти. Освіта за своєю суттю є основою науково-технічного прогресу і розвитку демократії. Сучасні освітні процеси у різних країнах світу набувають рис інтеграційних, і ми не можемо на це не зважати. Автохтонні елементи та загальносвітові ідеї поєднуються, витворюючи власні моделі освітнього розвитку, які відповідають специфіці та особливостям економічних і соціальних доктрин, політичним стратегіям національних держав. Спільною рисою світового освітнього простору стає гуманізація освіти, посилення у ній людиноцентричної моделі. Інтеграція у світовий простір є неминучою і необхідною. І тут без знання іноземних мов просто не обійтися. Це не вищий пілотаж в освіті, а те, без чого не можна рухатися далі. Насправді це частина реформи, яка неминуча і необхідна. Про силу і важливість цієї реформи повинні дбати виші, передусім університети.
Другим важливим чинником (після мовного), який підносить освіту на новий рівень, є наукова складова в освіті. Наука не може бути розпорошена у колосальній кількості вишів. Наукові студії доцільно концентрувати у справді ефективних університетах. Для цього, врешті, потрібно вирішити проблему їх збільшення, оптимізувати мережу вищих навчальних закладів. Тільки потужні університети можуть бути конкурентоспроможними у глобальному освітньому просторі. У межах університету наука покликана стати головною продуктивною силою і виконати функцію основного елементу організації суспільної структури. Оптимізація мережі вишів дасть можливість консолідувати наукові дослідження, а також запроваджувати нові подвоєні спеціальності, що нині популярні й користуються попитом на ринку праці з огляду на глобалізацію та універсалізацію професійної діяльності. Як показав досвід, подвоєння спеціальностей, наприклад, “Українська мова і література, іноземна мова” та ін. робить їх ефективними і конкурентоспроможними. Таким чином україністика інтегрується у більш широкий глобальний контекст. Вагомими є наукові здобутки учених Інституту філології: ведуться актуальні наукові дослідження, видаються монографії, численні наукові статті, проводиться підготовка і захист кандидатських і докторських дисертацій, організовуються наукові конференції.

НАУКА ВІДКРИВАЄ, ОСВІТА ЗАБЕЗПЕЧУЄ
Визначальним чинником, який зумовлює дослідницький статус університету, є науковий склад викладачів. Доцільно виходити з того, що базові курси мають читати професори, фахівці у цій сфері. На жаль, на багатьох кафедрах із певних причин базові нормативні курси читають викладачі, які не мають жодної серйозної публікації з даного предмета. Кафедри, розподіляючи навантаження, повинні керуватися виключно професійним критерієм. Читати базові курси можуть викладачі, які мають ступінь не нижче доцента та опубліковані наукові праці (не лише статті, а й посібники, монографії) із цього курсу. Підкріплення курсу власними дослідженнями — це головний критерій у світі при розподілі навантаження. Базові курси повинні читати люди, які захищали кандидатські й докторські дисертації саме з даного предмета. У цьому відмінність дослідницького університету від педагогічного інституту, де курси читають фахівці більш широкої професійної орієнтації.
Завдання викладача — не тільки викласти основи курсу, а й залучати студентів до наукових студій. Робити ж це може виключно фахівець із певного предмета. Якість викладання — це якість навчання. Якщо за кафедрою стоїть асистент або ж доцент, який не має із курсу жодної ґрунтовної наукової праці, то про який рівень знання можна говорити? Наприклад, професор Гарварда чи Оксфорда передусім скеровує студентів до своїх підручників, посібників, монографій, що сприяє засвоєнню матеріалу, а аудиторні години використовує для розвитку мислення, поглиблення і систематизації знань.
Як відомо, освіта є безпосереднім віддзеркаленням соціально-економічного і культурно-історичного розвитку нації. Сучасне суспільство, відкрите за своїм характером, ставить до вишів, зокрема університетів, нові вимоги. Насамперед необхідність єдності освіти, науки та інновацій. Тут усе дуже просто: викладач, ідучи в аудиторію, до студентів, мусить не просто викласти загальнодоступний матеріал, а бути вченим-новатором, спонукати студентів до наукових студій. Наукові дослідження, рівень викладання в усьому світі оцінюють за кількістю публікацій та індексом цитованих праць викладачів. Інновації здебільшого поширені у галузях технічних наук, тож настав час говорити про їхню необхідність у гуманітарній сфері. Саме інновації сприяють орієнтації у світовому науковому просторі. Наш інститут вибудовує свою подальшу стратегію діяльності, відповідаючи на виклики сучасності, зокрема враховуючи інноваційні процеси, які відбуваються у галузі освіти та гуманітаристиці. Навколо інновацій як феномену відбувається нині багато дискусій. Це поняття прийшло з економіки, позначаючи втілення наукових відкриттів у певній технології чи продукті. Їхня ефективність визначається прибутком. В освіті та гуманітарній сфері критерій дещо інший. У нас ефективність визначається здатністю покращувати якість життя людей. Фактично інновації є реакцією на кризу освіти й гуманітарного простору, відповіддю суспільства на неї. Тут інновації можуть оцінюватися як доведення ідеї до її практичного використання, реалізація змін у соціально-педагогічному середовищі.
Формування і запровадження на практиці інноваційних процесів у гуманітаристиці значно складніше, ніж у точних і технічних науках. Своєрідний гуманітарний “хай-тек” потрібен нашій державі як прорив у новий гуманітарний простір. Він можливий тільки за умови, якщо гуманітарні інновації стануть ключовими у державній політиці, будуть серед головних приписів політичних партій. За участю вишів мусить бути вироблена інноваційна модель розвитку гуманітарної політики держави, її стратегічна програма. Це забезпечить підвищення конкурентоспроможності української науки та освіти. Для консолідації інноваційних процесів доцільно було б визначити потужні центри, якими є дослідницькі університети, як такі, що забезпечуватимуть розробку і запровадження інноваційних технологій. Важливою запорукою розвитку інноваційних процесів є тісніша співпраця університетської та академічної науки. Наука дає освіті відкриття, а освіта забезпечує науку молодими кадрами.

ЧИ БУДЕ ЯКІСНО НОВИЙ ЗАКОН “ПРО ВИЩУ ОСВІТУ”?
Особливо актуальна проблема — врахування вишами потреб ринку праці. Кілька років тому ми переживали так званий юридичний вибух. Юристів готували навіть ті виші, які не мали можливостей для їхнього повноцінного кадрового, матеріального, інформаційного забезпечення. Проблемним залишається питання держзамовлення, що за своєю суттю є інструментом соціального захисту населення. Свіжі на пам’яті цьогорічні дискусії щодо держзамовлення на підготовку фахівців у сфері вищої освіти. Фактично воно має бути відповіддю пропозицій ринку на певних фахівців, адже йдеться про здатність держави профінансувати їх і можливості вишу підготувати. Тут необхідно враховувати конституційне право громадян України на вищу безоплатну освіту. Така квота повинна бути забезпечена на кожну спеціальність. При цьому величина її має визначатися попитом ринку, який постійно вносить свої корективи. Тут варто згадати досвід СРСР, коли стратегічне планування ринку праці та попиту на певних фахівців здійснювалося у Московському НДІ вищої школи, групи працювали у Москві, Ленінграді, Києві. Нині таку роботу повинні здійснювати створені у вишах групи, комісії тощо. Самі виші, насамперед університети, мають бути зацікавлені у тому, щоб знати ринок праці та його потреби.
Нині український освітянський простір чекає на новий закон України “Про вищу освіту”. Сподіватимемося, що він дасть відповідь на всі актуальні й насущні питання освітянського, зокрема університетського, життя. Хотілося б, щоб він був якісно новим, покликаним відобразити трансформації в освітній системі часів незалежної України, її орієнтацію на ідеї гуманізму, людиноцентризму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між народами і національностями. Крім того, нове освітянське законодавство повинно враховувати наявність квоти на бюджетне навчання для дітей із малозабезпечених сімей. Врешті, повинно прийти розуміння того, що кількість студентів у виші — не головний показник його рівня. Оптимізація мережі вищих навчальних закладів призведе до ревізії спеціальностей, за якими ведеться навчання у вишах усіх форм власності. Тоді буде збалансовано кількість студентів на бюджетній і контрактній формах навчання. Це одна з форм інновацій, попит на які має визначатися також і державним замовленням. Якщо держава зацікавиться і візьме активну участь у цьому процесі, ефективний інноваційний прорив буде неминучим.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment