РЕФЕРЕНДУМ

…Боже, якщо Ти є,
Серце візьми моє,
Дай Україні, дай,
Дай Україні волю!

Щоденно впродовж трьох осінніх місяців 1991 року лунали ці мої слова зі стареньких репродукторів і телеприймачів українців по всіх теренах нашої, ще тільки-но проголошеної, держави. Віталій Білоножко співав цю пісню-молитву так, що мурахи бігали по тілу. Я був свідком того, як сам він не стримав сліз під час її запису! Дивовижно, але жодного разу не чув я закидів від співвітчизників-неукраїнців щодо неприхованої відвертості в оцінках нашої історії, а ось дехто з найбільших патріотів таки дорікав мені за те, що я буцімто поставив під сумнів… існування Бога. Проте ніхто не сумнівався в життєвій необхідності тієї самої омріяної волі для України і в нашому святому праві мати свою державу!
Небагато, на жаль, було мудрих рішень із боку влади за ці 20 років, а ось рішення про проведення того пам’ятного референдуму — приємний виняток. Справді, результати референдуму стали непохитним підмурком для побудови суверенної Української держави! Понад 90 % населення сказали своє “так” незалежності! Більшість була “за” в усіх регіонах молодої держави! З юридичної точки зору це робить абсолютно непорушною позицію будівничих України в стосунках із колишньою метрополією. Аби тільки ті будівничі справді прагли збудувати державу за суттю Українську, за змістом демократичну — на втіху народу, на заздрість сусідам! Однак, спровадивши імперію з наших теренів, багато хто так і не зміг викинути її із власних мізків і душ. Багато наших співвітчизників раптом заходилися ностальгувати за імперським минулим, очевидно, тому, що людська пам’ять має властивість легко забувати погане, натомість утримуючи в собі краще з минулого. Отож і згадують наші землячки, як були молодими та дужими, і геть забувають терор і голодомори, гніт несвободи, переслідування інакомислячих, принизливий статус “меншого брата”, порожні прилавки магазинів, “залізний мур”, Афганістан, Чорнобиль — “совок” одним словом.
Багато тодішніх депутатів, міністрів, чиновників, керівників промислових і сільгосппідприємств, тобто тих, від кого залежав успіх перших кроків відродженої держави, виявили цілковиту неготовність до самостійного життя без імперського погонича — одні відчули повну безкарність, а інші — повну розгубленість. Прем’єр Кучма, яко пророк у пустелі, горлав: “Скажітє, что мнє пастроіть, і я вам пастрою!”, але, так і не зрозумівши проекту побудови Української держави, вже як її Президент, за два своїх терміни “пастроіл” кримінально-олігархічну пародію на державу. Єдиний наш український Президент Ющенко намагався будувати Україну руками людей, далеких від розуміння її національних цінностей. Нинішню ж владну братію не критикував хіба що ледачий, додам лише, що люди, які терпіти не можуть нічого українського, апріорі не здатні принести щастя українському народові.
Але йдеться не про них, а про перспективу. Сьогодні вже виросло покоління людей, народжених у незалежній Україні! Це студенти другого-третього курсів у вишах, це випускники коледжів і воїни, які відслужили своїй державі, це — майбутнє України, її надія. Для цього покоління вже не стоїть питання бути чи не бути Українській державі, вони сприймають її як даність! Питання лише в тому, якою саме бачать свою державу ровесники її незалежності, адже далеко не просто молодій людині виховати і розвинути в собі пріоритет цінностей над інтересами. Це мала б робити держава через свої структури й можливості. Натомість при повному потуранні сьогоднішньої влади наше суспільство дедалі більше поринає в болото культу споживання, в трясовину поп-культури, в багнюку бездуховності. Отже, є непочате поле роботи і для тих, хто стояв біля витоків відродження держави, і для тих, хто присвятив себе великій справі просвітництва, і для совісті народу — його письменників, для кожного, в чиїх грудях невигойною раною болить Україна. Недарма ж так тривожно сурмить сурма у фінальному акорді тієї молитовної пісні перед референдумом:
Боже, якщо Ти є…

Володимир ШОВКОШИТНИЙ,
письменник, заступник голови НСПУ,
заступник голови УНП, народний депутат України І скликання

Related posts

Leave a Comment